Березанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Березанка
Панорама Березанки
Панорама Березанки
Березанка
Berezanskyi.jpg
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Березанський район
Рада Березанська селищна рада
Код КОАТУУ: 4820955100
Основні дані
Засноване 1876 як Александрфельд
Статус з 1966 року
Площа 2,76 км²
Населення 4095 (01.01.2014)[1]
Густота 1512 осіб/км²
Поштовий індекс 57400—409
Телефонний код +380 5153
Географічні координати 46°51′18″ пн. ш. 31°23′15″ сх. д. / 46.85500° пн. ш. 31.38750° сх. д. / 46.85500; 31.38750Координати: 46°51′18″ пн. ш. 31°23′15″ сх. д. / 46.85500° пн. ш. 31.38750° сх. д. / 46.85500; 31.38750
Висота над рівнем моря 12 м
Водойма Сасик
Відстань
Найближча залізнична станція: Березівка
До станції: 50 км
До обл. центру:
 - фізична: 57 км
 - автошляхами: 57 км
Селищна влада
Адреса 57400, смт. Березанка, вул. Центральна, 86
Голова селищної ради Хоміцький Валерій Альбінович
Карта
Березанка is located in Україна
Березанка
Березанка
Березанка is located in Миколаївська область
Березанка
Березанка

Commons-logo.svg Березанка у Вікісховищі

Береза́нка (до 1914 року — Александрфельд, у 1914—1933 — Суворове, у 1933—1965 — Тилігуло-Березанка) — селище міського типу, з 1966 року центр Березанського району Миколаївської області.

Розташоване в долині річки Сасик. Біля Березанки протікає річка, яку більшість жителів називають Катлованом.

Історія[ред.ред. код]

Про заселення території нинішнього селища та його околиць у сиву давнину свідчать знайдені тут останки поселень ранньої бронзи (кінець 2-го тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (4-2 ст. до н. е.)

У 16-17 ст. тут кочували ногайські орди, зокрема Едисанська. Відвойовуючи свободу споконвічних слов'янських земель сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких рейдів говориться в меморіалі військового судді Головатого від 14 серпня 1769 року.

Під час російсько-турецької війни 1787–1791 рр. авангардними частинами російської армії тут кілька днів перебував російський полководець Олександр Суворов.

Після приєднання території північного Причорномор'я до Російської імперії, землі у цій місцевості довгий час належали поміщикам Погорільським, а пізніше — Арнольдам.

У 1866 році 32 вихідці з німецьких колоній на Одещині викупили у поміщика Арнольді 3 337 десятин землі і на лівому березі річки Сасик було засноване поселення, що вперше згадується у письмових джерелах за 1876 рік під назвою Александрфельд. Користуючись наданими царським урядом пільгами та володіючи великими наділами землі, колоністи з успіхом розвивали своє господарство. У 1882 році у 60-ти дворах проживало 386 людей. З 1879 року село стало центром волості.

Станом на 1886 у німецькій колонії Александрфельд, центрі Александрфельдської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 258 осіб, налічувалось 45 дворових господарств, існували лютеранський молитовний будинок, школа та парова маслобійка[2].

Розташування села біля великої дороги зумовлювало сприятливі умови для збуту сільськогосподарської продукції на базарах міст Одеси та Миколаєва. Кожної неділі у Александрфельді збирались базари, два рази на рік — багатолюдні яскраві ярмарки. У кінці XIX століття у селі діяли паровий млин, олійня, шкіряні, взуттєві, ковальські майстерні. У 1881 році тут нараховувалось 45 ремісників, близько села колоністи видобували будівельний камінь, який збували по 5 карбованців за кубічний сажень, 24 торговці мали свої лавки. У 1904 році почав діяти фельдшерський пункт. У 1866 році відкрилась німецька приходська однокласна школа, а у 1880 — перетворилась на чотирьохкласне реальне училище.

У 1914 році з початком світової війни, село Александрфельд було перейменовано на Суворове і стало волосним центром. Проживало тоді в ньому 351 людей, в основному — німці.

Після жовтневого перевороту 1917 року, у лютому 1918 року встановлена радянська влада, але вже у березні цього ж року село було під владою німецько-австрійських військ . Нову владу підтримали заможні колоністи. У березні 1919 року у селі облаштувалась радянська влада. Але влада у Суворові мінялась — були тут денікінці. Коли радянська влада закріпила свої позиції, у колоністів були відібрані млин, олійня, магазини.

На початку 1922 року Суворівську волость об'єднали з Анатолівською з центром у с. Анатолівка. Називалась вона Тилігуло-Березанська. Але, так як Суворове було зручно розташоване, то наприкінці 1922 року село стало центром, в якому проживало 660 людей.

У 1923 — відкрито лікарню на 10 ліжок.

1925 рік — відкрилась семирічна школа, у якій 5 вчителів навчало 203 учнів. Був дитячий будинок. У школах лікнепу навчалося 220 дорослих . Було облаштовано сільський клуб.

1930-ті — в селі працювали винний цех, промартіль, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, маслозавод, млин. Збудовані нові: будинок культури, кінотеатр, ідальня. Закладено парк, проведено радіо, будувались дороги, розширено лікарню.

1936 рік — відкрито середню школу (12 вчителів, 240 учнів).

Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих у 1964 р. було об'єднано села Адамівка, Вільне, Малиші та Тилігуло-Березанка Тилігуло-Березанського району в один населений пункт — с. Березанка, а у липні 1966 р. с. Березанка було віднесено до категорії селищ міського типу.

29 вересня 2015 року селище було звільнено від пам'ятника кату України - Леніна.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Адміністративний будинок, розташований у Березанці по вулиці Леніна, 34, споруджений в 1957 з блоків вапняка — пам'ятка архітектури місцевого значення[3]

Пам'ятки історії місцевого значення[3]:

  • Братська могила радянських воїнів (2 особи) та пам'ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих в радянсько- німецькій війні (1941–1945). Могила розташована в центрі селища. Споруджена в 1967, перепоховання в 1978, реконстукція в 2003. Залізобетон, метал, розмір 8,0 метрів. Рішення про взяття на облік № 357 від 2 липня 1971, охоронний номер 149.
  • Пам'ятник 403-му Тилігуло-Березанському полку, який в 1919 встановлював радянську владу в регіоні. Розташований за три кілометри від селища. Споруджений 1978. Залізобетон, розмір 5,0 метрів. Рішення про взяття на облік № 498 від 15 вересня 1981, охоронний номер 1404.

Релігія[ред.ред. код]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Належить до УПЦ. Настоятель протоієрей Олександр Бенедюк.

Церква святих Віри, Надії, Любові, і їх матері Софії належить до УПЦ КП, Настоятель ієрей Михайло Кіф'як.

Люди[ред.ред. код]

Денис Босянок (1974) — український спортивний телекоментатор. Переїхав у Березанку у віці 3,5 років.[ред.ред. код]

  • Пустовойтенко Валерій Павлович — український політик, прем'єр-міністр України з 16 липня 1997 по 22 грудня 1999.
  • Возняк Сергій Іванович (1966 р.н.) — футбольний суддя міжнародної категорії, директор СДЮШОР «Торпедо»по футболу, голова комітету арбітрів Миколаївської обл.
  • Косогорова (Пустовойтенко) Тетяна Степанівна (19.05.1971) - видатний працівник Центру Зайнятості населення.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. а б Пам'ятки Миколаївської області

Посилання[ред.ред. код]