Березанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Березанка
Панорама Березанки
Панорама Березанки
Березанка
Berezanskyi.jpg
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Березанський район
Рада Березанська селищна рада
Код КОАТУУ: 4820955100
Основні дані
Засноване 1876 як Александрфельд
Статус з 1966 року
Площа 2,76 км²
Населення 4135 (01.01.2017)[1]
Густота 1512 осіб/км²
Поштовий індекс 57400—409
Телефонний код +380 5153
Географічні координати 46°51′18″ пн. ш. 31°23′15″ сх. д. / 46.85500° пн. ш. 31.38750° сх. д. / 46.85500; 31.38750Координати: 46°51′18″ пн. ш. 31°23′15″ сх. д. / 46.85500° пн. ш. 31.38750° сх. д. / 46.85500; 31.38750
Висота над рівнем моря 12 м
Водойма Сасик
Відстань
Найближча залізнична станція: Березівка
До станції: 50 км
До обл. центру:
 - фізична: 57 км
 - автошляхами: 57 км
Селищна влада
Адреса 57400, смт. Березанка, вул. Центральна, 86
Голова селищної ради Хоміцький Валерій Альбінович
Карта
Березанка. Карта розташування: Україна (1991-2014)
Березанка
Березанка
Березанка. Карта розташування: Миколаївська область
Березанка
Березанка

Commons-logo.svg Березанка у Вікісховищі

Береза́нка (до 1914 року — Александрфельд, у 1914—1933 — Суворове, у 1933—1965 — Тилігуло-Березанка) — селище міського типу, з 1966 року центр Березанського району Миколаївської області.

Розташоване в долині річки Сасик. Біля Березанки протікає річка, яку більшість жителів називають Катлованом.

Історія[ред.ред. код]

Про заселення території нинішнього селища та його околиць у сиву давнину свідчать знайдені тут останки поселень ранньої бронзи (кінець 2-го тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (4-2 ст. до н. е.)

У 16-17 ст. тут кочували ногайські орди, зокрема Едисанська. Відвойовуючи свободу споконвічних слов'янських земель сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких рейдів говориться в меморіалі військового судді Головатого від 14 серпня 1769 року.

Під час російсько-турецької війни 1787–1791 рр. авангардними частинами російської армії тут кілька днів перебував російський полководець Олександр Суворов.

Після приєднання території північного Причорномор'я до Російської імперії, землі у цій місцевості довгий час належали поміщикам Погорільським, а пізніше — Арнольдам.

У 1866 році 32 вихідці з німецьких колоній на Одещині викупили у поміщика Арнольді 3 337 десятин землі і на лівому березі річки Сасик було засноване поселення, що вперше згадується у письмових джерелах за 1876 рік під назвою Александрфельд. Користуючись наданими царським урядом пільгами та володіючи великими наділами землі, колоністи з успіхом розвивали своє господарство. У 1882 році у 60-ти дворах проживало 386 людей. З 1879 року село стало центром волості.

Станом на 1886 у німецькій колонії Александрфельд, центрі Александрфельдської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 258 осіб, налічувалось 45 дворових господарств, існували лютеранський молитовний будинок, школа та парова маслобійка[2].

Розташування села біля великої дороги зумовлювало сприятливі умови для збуту сільськогосподарської продукції на базарах міст Одеси та Миколаєва. Кожної неділі у Александрфельді збирались базари, два рази на рік — багатолюдні яскраві ярмарки. У кінці XIX століття у селі діяли паровий млин, олійня, шкіряні, взуттєві, ковальські майстерні. У 1881 році тут нараховувалось 45 ремісників, близько села колоністи видобували будівельний камінь, який збували по 5 карбованців за кубічний сажень, 24 торговці мали свої лавки. У 1904 році почав діяти фельдшерський пункт. У 1866 році відкрилась німецька приходська однокласна школа, а у 1880 — перетворилась на чотирьохкласне реальне училище.

У 1914 році з початком світової війни, село Александрфельд було перейменовано на Суворове і стало волосним центром. Проживало тоді в ньому 351 людей, в основному — німці.

Після жовтневого перевороту 1917 року, у лютому 1918 року встановлена радянська влада, але вже у березні цього ж року село було під владою німецько-австрійських військ . Нову владу підтримали заможні колоністи. У березні 1919 року у селі облаштувалась радянська влада. Але влада у Суворові мінялась — були тут денікінці. Коли радянська влада закріпила свої позиції, у колоністів були відібрані млин, олійня, магазини.

На початку 1922 року Суворівську волость об'єднали з Анатолівською з центром у с. Анатолівка. Називалась вона Тилігуло-Березанська. Але, так як Суворове було зручно розташоване, то наприкінці 1922 року село стало центром, в якому проживало 660 людей.

У 1923 — відкрито лікарню на 10 ліжок.

1925 рік — відкрилась семирічна школа, у якій 5 вчителів навчало 203 учнів. Був дитячий будинок. У школах лікнепу навчалося 220 дорослих . Було облаштовано сільський клуб.

1930-ті — в селі працювали винний цех, промартіль, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, маслозавод, млин. Збудовані нові: будинок культури, кінотеатр, ідальня. Закладено парк, проведено радіо, будувались дороги, розширено лікарню.

1936 рік — відкрито середню школу (12 вчителів, 240 учнів).

Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих у 1964 р. було об'єднано села Адамівка, Вільне, Малиші та Тилігуло-Березанка Тилігуло-Березанського району в один населений пункт — с. Березанка, а у липні 1966 р. с. Березанка було віднесено до категорії селищ міського типу.

29 вересня 2015 року селище було звільнено від пам'ятника кату України - Леніна.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Адміністративний будинок, розташований у Березанці по вулиці Леніна, 34, споруджений в 1957 з блоків вапняка — пам'ятка архітектури місцевого значення[3]

Пам'ятки історії місцевого значення[3]:

  • Братська могила радянських воїнів (2 особи) та пам'ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих в радянсько- німецькій війні (1941–1945). Могила розташована в центрі селища. Споруджена в 1967, перепоховання в 1978, реконстукція в 2003. Залізобетон, метал, розмір 8,0 метрів. Рішення про взяття на облік № 357 від 2 липня 1971, охоронний номер 149.
  • Пам'ятник 403-му Тилігуло-Березанському полку, який в 1919 встановлював радянську владу в регіоні. Розташований за три кілометри від селища. Споруджений 1978. Залізобетон, розмір 5,0 метрів. Рішення про взяття на облік № 498 від 15 вересня 1981, охоронний номер 1404.

Релігія[ред.ред. код]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Належить до УПЦ. Настоятель протоієрей Олександр Бенедюк.

Церква святих Віри, Надії, Любові, і їх матері Софії належить до УПЦ КП, Настоятель ієрей Михайло Кіф'як.

Люди[ред.ред. код]

Денис Босянок (1974) — український спортивний телекоментатор. Переїхав у Березанку у віці 3,5 років.[ред.ред. код]

  • Пустовойтенко Валерій Павлович — український політик, прем'єр-міністр України з 16 липня 1997 по 22 грудня 1999.
  • Возняк Сергій Іванович (1966 р.н.) — футбольний суддя міжнародної категорії, директор СДЮШОР «Торпедо»по футболу, голова комітету арбітрів Миколаївської обл.
  • Косогорова (Пустовойтенко) Тетяна Степанівна (19.05.1971) - видатний працівник Центру Зайнятості населення.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. а б Пам'ятки Миколаївської області

Посилання[ред.ред. код]