Березники (Свалявський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Березники
Село Березники
Село Березники
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Свалявський район
Рада/громада Березниківська сільська рада
Код КОАТУУ 2124080301
Облікова картка село Березники 
Основні дані
Засноване 1634
Населення 3.053
Площа 3,74 км²
Поштовий індекс 89335
Телефонний код +380 3133
Географічні дані
Географічні координати 48°30′39″ пн. ш. 23°13′20″ сх. д. / 48.51083° пн. ш. 23.22222° сх. д. / 48.51083; 23.22222Координати: 48°30′39″ пн. ш. 23°13′20″ сх. д. / 48.51083° пн. ш. 23.22222° сх. д. / 48.51083; 23.22222
Середня висота
над рівнем моря
307 (290-360) м
Водойми Боржава
Найближча залізнична станція Свалява
Відстань до
залізничної станції
25 км
Місцева влада
Адреса ради 89335, с. Березники, 213
Карта
Березники. Карта розташування: Україна
Березники
Березники
Березники. Карта розташування: Закарпатська область
Березники
Березники
Мапа

CMNS: Березники на Вікісховищі

Березни́ки — село у Свалявському районі Закарпатської області.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване біля підніжжя Боржавської полонини (найвища точка г. Стой 1681 м), в долині річки Боржава, на межі чотирьох районів (Іршавський, Воловецький, Міжгірський і Свалявський, до якого й відноситься) 25 км від м. Свалява в напрямку м. Хуст (їхати в напрямку села Керецьки), населення понад 3 тис. чол. Основним природними ресурсами є букові ліси, багата природа на гриби, ягоди, а також джерела мінеральної води.

До села Березники можна доїхати потягом до станції Свалява, а потім рейсовими автобусами. Відстань до найближчого аеропорту в Ужгороді 99 км, до Львова — 230 км, до Кошіце — 199 км, а до Дебрецена — 219 км.

На північній стороні від села річка Дулятин впадає у річку Боржаву. На північ від села розташовані заповідні урочища «Боржавські праліси» і «Березниківські праліси», а також Приборжавський лісовий заказник.

Історія[ред. | ред. код]

Село Березники виникло приблизно у XVI—XVII столітті в долині річки Боржави. Перша письмова згадка про село відноситься до 1680 року. Власники селища були члени сім'ї Долгаї. З приходом у село австрійських васалів, безземельні селяни Березників наймались на роботу у маєток спочатку родини графа Дональда Шенборна, а пізніше - баронеси Розалії Загер, яка приїхала в наш край із переселенцями –австрійцями. Але, позаяк це не могло вирішити проблему безробіття, велика кількість березниківців виїжджали на заробітки у США, Канаду, Бельгію, Францію та інші країни. Ті, кому вдалось заробити і благополучно додому, скуповували землю від односельчан. Інші далі продовжували працювати у наймах.

Із розвитком і формуванням карпатських етносів населення села Березники по своїх ознаках відноситься до бойків. Прізвища перших поселенців — Метеньканич та Куруц. Прізвище Куруц несе у собі історичну пам"ять про участь предків теперішніх березничан у повстанських антигабсбурських війнах.

У Х VIII ст. військовий полковник королівської гвардії Шенборн дістав за хорошу службу винагороду — 5 сіл басейну річки Боржави. Всі ліси навколо сіл Березники, Керецьки, Лисичево, Кушниця, Суха належали графу. З того часу Шенберни успадковують цю територію. Займались, в основному, вирубкою та продажею лісу, залучаючи до роботи жителів навколишніх сіл. За роботу виплачували заробітну плату.. У лісових володіннях Шенборнів заборонялось полювання. Територія, де ліс було вирубано, надавали селянам у користування. З Австрії було запрошено спеціалістів, які займались доглядом та посадкою лісу. Нащадки цих спеціалістів і зараз поживають в навколишніх селах.

Баронеса Розалія Сахер (Загер) не випадково поселилася у цьому мальовничому, тихому куточку гірського села. Люди тут були роботящі, спокійної вдачі. На початку села на березі р. Боржави піднімався невеликий пагорб, який своєю формою нагадував перевернуте догори корито. І на самому пагорбі і навкруги росли кремезні дуби, плоди яких були добрим кормом для диких тварин. Тому навкруги водилося чимало оленів, диких кабанів, ведмедів. Це і стало приводом для будівництва тут спочатку мисливського будиночку, а пізніше і цілого маєтку. Разом із селянами, які мали волів та коне баронеса розчищала родючі земельні ділянки у заплавах р. Боржави, де вирощувала кукурудзу, картоплю і навіть гречку (в урочищі Верхній Долятин ще й сьогодні росте дика гречка).

Збереглась історична пам'ятка - могила Емми Фон Шенборн, яка народилася в 1863 році, а померла в 1928 році. Серед народу існує легенда, що її дочка Луїза відправила листівку з Австрії, де наказувала, щоб до її приїзду матері не було. Причини невідомі. Емма закінчила життя самогубством, застосувавши отруту.

Остання власниця маєтку Шенборнів, дочка Емми — Луїза вийшла заміж за барона Сахер і приїхала як власниця садиби та землі наколо неї. Чоловік Луїзи загинув у роки Другої світової війни, але також похований з іншого боку маєтку. Луїза Сахер проживала на території "Чонку" до 1945 року. Після того, як у неї відібрали маєток, певний час проживала на квартирі у с. Березники, звідки переїхала до Львова. Луїза-Розалія Сахер була лікаркою для простого народу. Вміла лікувати все: травми, опіки, внутрішні хвороби. Виявлені саме нею мінеральні джерела в урочищі Долятин вона почала використовувати для лікування своїх рідних та сільських жителів. Цілющі джерела із особливою сірководневою водою у 1845 році були виявлені у верхів’ї р. Боржави, де на той час був присілок с. Березники - Долятин, який мав другу назву Велика Долина. У Долятині на цей час проживало 8 сімей. Тут був побудований мисливський будинок, який у майбутньому дав початок розвитку Березницького лісництваОсновною платою за лікарську допомогу було: відробити в неї на господарстві день-два.

З теплотою згадував баронесу Сахер Кікало Василь (1922 року народж.). У 1944 він повернувся з війни поранений. Ця добра жінка робила йому перев'язки ніг. Це врятувало його від ампутації, за що Василь із братом різали та кололи баронесі дрова один день. А ще великою радістю для добродушних березниківців був поцілунок її руки. Баронеса була середнього зросту, нормальної статури. Волосся мала каштанове, карі очі. Говорила напівголосно, з німецьким акцентом. До людей ставилася дуже привітно. На своїй бричці, запряжених білими кіньми вона приходила навіть до худоби, яку лікувала різними травами, чого навчала і господарів. Одягалась по-простому, але охайно. Баронеса Сахер мала сина. Селяни любили баронесу ще й за те, що всю худобу (коні, корови, вівці) вони виганяли на полонину і випасали її безкоштовно, хоча полонина Стой на той час теж була її власністю. Були в неї охоронці лісу — лісники, які стерегли ліс, не дозволяли будь де розпалювати вогнище, вирубувати молодняк. Тому браконьєрам та злодіям вона була поганою, бо не дозволяла безчинствувати.

Не забувала вона в той час і про дозвілля молоді. Вона оплачувала музику і проводила для дівчат і хлопців бали, під час яких молодь вчилася елементам шляхетності, культури. До речі, бали проводились тільки у світлу частину доби, - вночі всі мали бути вдома під наглядом батьків. Найбільші доходи мала від продажу лісу , для вивезення якого була побудована вузькоколійна залізниця, що простягалась від самого підніжжя полонини Стой до с. Довге Іршавського району, де діяла на той час Довжанська лісопильня, яка пізніше була реформована у Довжанський лісокомбінат.

В Березниках є санаторій «Човен» для дітей хворих туберкульозом, там був маєток австрійської баронеси Шенборн. На території села знаходиться нагробна плита барона (барова), в урочищі Полянський.

Церква Вознесіння Господнього. 1930. Православна громада виникла в 1923 p., коли в село прибув о. Георгій Русинко. Незабаром більшість селян перейшла до православних. Ініціаторами руху були Іван Варґа, Іван Куліш, Федір Куруц, Михайло Моцик та інші, всі в майбутньому куратори. У 1928 р. збудували будинок священику і там тимчасово влаштували церкву. Згодом почали будувати муровану церкву, велику ділянку для якої подарував Іван Кошелянин з дружиною. Церкву добудували в 1930 p., a в 1933 – освятили. Розповідають, що увесь верх, баню та вежу дзвіниці зробив із дерева майстер-чех на прізвище Бог. Іконостас та інші атрибути перенесли з греко-католицької церкви. Іконостас переробив у 1970 р. Іван Білей з Керецьок. У різьбярській роботі брав участь і майстер з Сускова А. Горнодь. У 1981 р. за священика Георгія Романа художник Іван Андрішко з Приборжавського розмалював стіни храму.

Парк «Чонок» — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований на території Свалявського району Закарпатської області, в селі Березники. Статус надано з метою збереження природного ландшафту, насаджень різних видів дерев і кущів. Парк має природоохоронне, рекреаційно-оздоровче та естетичне значення.

Дуб звичайний — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Об'єкт розташований на території Свалявського району Закарпатської області, в селі Березники, на території санаторія «Човен». Статус даний для збереження одного екземпляра дуба звичайного, вік якого понад 600 років.

Походження назви[ред. | ред. код]

За свідченнями старожилів, існують дві гіпотези щодо походження назви села. Перша, яку висловлюють більшість старожилів, свідчить про те, що назва походить від великої кількості беріз на території розташування села і навколишніх схилів гір. Інша назва пов'язана з великою кривою березою, яка нібито росла в центрі села. На ній висів дзвін, що скликав селян на збори, сповіщав про нещастя.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.svalyava-vlada.gov.ua/ukr/page.php?type=clause&id=117 Інформація з сайту Районної ради

Посилання[ред. | ред. код]