Березів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Березів
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада/громада Мурованська сільська рада
Код КОАТУУ 4625183502
Основні дані
Населення 287
Площа 0,6 км²
Густота населення 478,33 осіб/км²
Поштовий індекс 82055
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°31′16″ пн. ш. 22°54′15″ сх. д. / 49.52111° пн. ш. 22.90417° сх. д. / 49.52111; 22.90417Координати: 49°31′16″ пн. ш. 22°54′15″ сх. д. / 49.52111° пн. ш. 22.90417° сх. д. / 49.52111; 22.90417
Середня висота
над рівнем моря
353 м
Місцева влада
Адреса ради 82055, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Муроване, тел. 64-2-18
Карта
Березів. Карта розташування: Україна
Березів
Березів
Березів. Карта розташування: Львівська область
Березів
Березів

Березів у Вікісховищі?

Бер́езів — село в Україні, підпорядковане Мурованській сільській раді Старосамбірського району Львівської області. Розташоване за 13 км від районного та за 104 км від обласного центрів. Через територію села проходить автомобільний шлях територіального значення Т 1401 (Смільниця — Старий Самбір). На відстані 4 км розміщується залізнична станція Городовичі, а за 39 км. — аеропорт «Калинів». Вздовж південно-східного кордону населеного пункту на північ протікає права притока річки Стривігор — Ясениця.

Національний склад населення відносно однорідний, з переважаючою більшістю українців. У розмовній мові переважає українська мова, особливістю якого є поєднання української граматики і фонетики із змішаною польсько-українською лексикою. Станом на 1 січня 2017 року в селі мешкало 287 осіб, територія — 1,89 км².

Засноване 1589 року як поселення Речі Посполитої. 1773 року увійшло до складу Австрійської імперії, а з 1867 — Австро-Угорщини. Протягом 19181939 років періодично перебувало під владою ЗНР, УНР та Другої Польської Республіки. За тім, упродовж пів століття населений пункт УРСР. З 1991 року і по нині в складі України.

Історія[ред. | ред. код]

Історична дата заснування 1589 рік. Дідичами були графи Мнішеки.

Під час утисків бояр і набігів кочових племен монгол і татар люди шукали безпечного місця. Вони опинилися у місцевості, яка губилася від людського ока. Зі сходу і заходу рівномірно простягається місцевість, а внизу опинилась рівнина. Ще одна важлива причина, тут було виявлено криниці з солоною водою, яку називали ропою.

З усіх сторін села ріс березовий гай, тому й селяни і назвали своє село – Березів, а потік, який протікає вздовж села – Березівка. Згодом розпочалися нові утиски. Почали прокладати колію на дорогах, яка перетнула село навпіл. В селі почали будувати свої домівки пани і жиди. На солоних місцях джерел почали будувати так звані штольні (шахти). Почали добувати солену ропу, з якої варили сіль.

Після Першої Світової війни було побудовано школу. Це була школа з чотирирічним навчанням, в якій було чотири класи. До того часу діти навчались по черзі в сільських хатах.

В 1930-ті роки було засновано товариство «Самопоміч» виникло питання про будівництво народного дому. У селі була утворена філія по збору від селян залишків молока від організації «Маслосоюз». У селі також був і ткацький верстат, де з пряжі льону і конопель виготовляли полотно. З приходом радянської влади закрили «Народний дім», від селян забрали власну землю, коней та весь інвентар для обробітку землі. Також у селі діяла «Читальня», якою першим керував Григорій Гаваль, про те згодом її було зачинено.

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Релігійні організації
Храм Св. Івана Богослова УАПЦ
(XVII століття)

На купленій у жида землі селяни побудували собі дерев’яну церкву. Про те з невідомих причин вона була знищена вогнем. Згодом почали будувати церкву з каменю. Церкву назвали іменем Івана Богослава. Будували її за пожертви від селян, а також за кошти, які надавали українські емігранти, які проживали в Канаді, США, Аргентині та інших державах Америки.

Найдавніша згадка про церкву походить з 1589 р. Попередня тризрубна одноверха церква з пірамідальним наметовим завершенням нави була збудована у XVII ст. Будівля складається з трьох квадратів – ширшої нави й вужчих бабинця та вівтаря. Майже вдвічі вищий за інші зруб нави покривав пірамідальний наметовий дах. Вівтар і бабинець були покриті двосхилими дахами, що прикривали зрубну конструкцію склепіння, а не крокви. Окап дахів вівтаря й бабинця об’єднувався з піддашшям, що спиралося на випусти вінців зрубів. Церква належала до оригінальних одноверхих будівель бойківського типу. На її місці у 1913 р. будівничим Костем Жеребецьким з Турки збудована теперішня мурована тридільна одноверха споруда, завершена на восьмибічнику нави великою банею з ліхтарем і маківкою. Церква стояла зачиненою у 1958-1989 рр.

Згодом управитель села вирішив перетворити церкву на сільський музей, але йому це не вдалося.

В 1990 роки між селянами почалися суперечки на релігійну тему. Селяни розділилися на дві конфесії – православні і греко-католики. Храм загарбали комуністичні правителі, мотивуючи, що це їхній храм, православний.

Селяни вирішили побудувати свій Божий храм і вже 1 січня 2000 року було урочисте посвячення храму Різдва Ісуса Христа. А невдовзі було встановлено дзвін, якому дали назву «Василь».

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Драган М. Українські деревляні церкви. - Львів, 1937, с. 75
  • Слободян В . Втрачені пам'ятки сакральної архітектури Львівщини: церкви. - Пам'ятки України, 2006 р., №3, с.28
  • Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков Україниі українських етнічних земель. - Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т.4, с.118

Посилання[ред. | ред. код]