Берестейська земля
| Берестейська земля | |||||||||||
| Земля королівства Русь | |||||||||||
| |||||||||||
| Столиця | Берестя | ||||||||||
| Мови | Руська | ||||||||||
| Релігії | Православ'я | ||||||||||
| Форма правління | Монархія | ||||||||||
| Історія | |||||||||||
| - Засновано | X століття | ||||||||||
| - Ліквідовано | 1566 | ||||||||||
| |||||||||||
Берестейська земля (Берестейщина[1][2], Берестейська волость, Берестійщина[2]) — руська земля в середній течії річки Західний Буг (басейн Вісли) між річками Бугом, Прип'яттю, Ясьолдою та Нарвою. Входила до складу Київської Русі, належала до Турово-Пінського, згодом до Волинського князівства. Територія дулібів-волинян[1][2][3]. Центром було Берестя[3][2]. Інші чільні міста: Дорогичин, Більськ, Кобринь, Мельник, Воїнь[3], а також Кам'янець. Нині Берестейська земля є складовою частиною українського етнокультурного краю Берестейщина.
Історія[ред. | ред. код]
Передісторія[ред. | ред. код]
У V столітті до н. е. на території майбутньої Берестейщини була поширена тщинецька культура, у V—IV століттях до н. е. — лужицька культура, у III—II століттях до н. е. — балто-слов'янська зарубинецька культура[4]. Час та обставини появи на терені волинян у різних дослідників різняться. За одними, волиняни з'являються в регіоні в IV—VI століттях і входили до дулібсько-волинянського племінного об'єднання[4]. За Ярославом Ісаєвичем, у VII—IX століттях тут мешкало плем'я дулібів[1]. За Володимиром Сергійчуком, з VIII століття на заході Берестейщини проживали племена волинян, а на сході — деревляни[5]. За іншими дослідниками, на Берестейщині до IX століття мешкало племінне об'єднання ятвягів, проте пізніше тут почали освоюватися спочатку дреговичі, потім, у IX—XII століттях і значно інтенсивніше, волиняни, північна межа колонізації яких обмежувалася Біловезькою Пущею, річкою Ясельдою та Пинськими болотами[6].
Київська Русь[ред. | ред. код]
З X століття входила до складу Київської Русі[1][3]. Саме тоді виникає назва Берестейська земля, якою називали волость з містами Берестям і Дорогичином[7]. Під час першого поділу держави на удільні князівства Володимиром Великим Берестейська земля відійшла до Турово-Пінського князівства, яке саме підпорядковувалося київським князям[7]. 1020 року Берестя захопив король Польщі Болеслав Хоробрий, проте вже в 1022 році місто відбиває Ярослав Мудрий[4].
У 1087—1157 роках Берестейська земля входила до складу Турово-Пінського, а пізніше — до Волинського князівства[6]. Удільні князівства Берестейської землі в 1087—1142 роках через Пінськ і Володимир були залежними від Києва[3]. У 1120-х роках на Берестейщині відбувалися бойові дії між руським військом Володимира Мономаха і ятвягами[8]. Зі зростанням феодальної роздробленості Берестейське та Дорогичинське князівства стають незалежними чи напівзалежними від Володимира[7]. Ними правлять власні князі: Ярослав Ярополчич, Святополк Мстиславич, Мстислав Ізяславич, Василько Ярополчич[7]. З другої половини XII століття Берестейщина належала до Волинського князівства[1].
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
|
Берестейщина у складі Галицько-Волинської держави. |
|
|
Ймовірний вигляд Берестя за часів Волинського князівства. |
Галицько-Волинське князівство[ред. | ред. код]
У 1199 році князь волинський Роман Мстиславич утворює Галицько-Волинське князівство, до якого, окрім Волині та Галичини, входить Берестейська та Дорогичиська землі, а Турово-Пінське князівство потрапляє під його протекторат[9][6]. Таким чином у 1199—1316 роках Берестейська земля входила до Галицько-Волинського князівства[1][3].
1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, проте 1213 року руське військо Данила Галицького повертає місто[8]. У Галицько-Волинському літописі щодо Берестейської землі в 1213 році вжита паралельна назва Україна: «Даниїлу же возвратившуся к домови і єха з братом, і прия Берестій, і Угровеськ, в Верещин, і Комов, і всю Україну»[10]. У цей час на Полісся та Підляшшя стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках під Дорогичином[11]. Почастішали також напади на Полісся ятвягів та литовців[12]. У 1227—1228 роках поблизу Берестя був розгромлений ятвязький загін Стегута Зібровича, а самого Стегута вбив волинський воєвода Шелв[12].
у середині 13 ст.
(роки приєднання)
і удільних
князівств
торговельні
шляхи
руських
князівств
У 1251—1253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI століття. Після занепаду Руського королівства і приєднання Волині в XIV столітті ці поселення утворили окрему Половецьку волость у складі Берестейського повіту[13]. У 1270—1288 роках Берестейська земля входила до володінь князя Володимира Васильковича, у 1288—1292 роках — князя Мстислава Даниловича[1]. У 1280 році польський збройний загін пограбував десять сіл у Берестейській землі, проте був розбитий утричі меншим загоном воєводи Тита[14].
З міркувань захисту регіону на Поліссі та Підляшші здійснювалося активне будівництво та відновлення оборонних укріплень — у Бересті, Дорогичині, Мельнику, Більську; за наказом волинського князя Володимира Васильковича будівничим Олексою засноване нове місто Кам'янець[15].
У складі Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]
Узимку 1315—1316 років литовська армія на чолі з Гедимином пішла походом на Галицько-Волинське князівство, який закінчився приєднанням частини Берестейської землі до складу Великого князівства Литовського[16]. У 1320 році князь Гедимин знову йде війною на Галицько-Волинське князівство, під час якої гине князь Володимир[17]. Берестейська земля увійшла до складу Литви, ймовірно, в 1320-х роках — за правління в останній Витеня, або ж Гедимина[16]. Точна дата приєднання Берестейщини до Литви невідома й у різних дослідників різниться, проте є свідчення, що берестейські воєводи припинили згадуватися серед інших волинських воєвод з 1318 року[16].
Таким чином, з 1320-х років Берестейщина входила до складу Троцького, а з 1513—1520 років — до Підляського воєводства Великого князівства Литовського[1][18].
1349 року під час польсько-литовської війни за галицько-волинську спадщину Берестейщину ненадовго окуповує польський король Казимир III[17]. 1351 року польсько-угорське військо здійснює ще один безуспішний похід на Берестейщину[17]. У 1366 році за договором литовського князя Ольгерда з поляками Берестя з волостю відійшли Кейстутові[17]. 1379 року Берестя спалили тевтонські лицарі[17][19]. У 1382 році Берестя в облогу взяв польський князь Януш Мазовецький[17]. 1390 року Берестя отримує Магдебурзьке право[17]. У 1397 році Берестя спустошують тевтонські лицарі[17]. У 1404—1519 роках у складі Великого князівства Литовського існувало удільне Кобринське князівство, яке належало князям Кобринським, потомкам князя Ольгерда[17]. У 1463 році Берестя спалило військо кримських татар, очолюване Менглі-Гиреєм[17].
Західна частина Берестейської землі стала згодом відомою як Підляшшя (міста Дорогичин, Більськ, Мельник, Сураж)[1]. 1566 року східна частина Берестейської землі з містами Берестям, Кобринем, Кам'янцем і Пінським повітом увійшла до новоствореного Берестейського воєводства[1][3]. За Берестейським воєводством згодом закріпилася назва Берестейщина[1][2].
У Берестейсько-Литовському воєводстві Берестейська земля перебувала до 1795 року.
Див. також[ред. | ред. код]
- Берестейщина — український етнокультурний край на території колишньої Берестейської землі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м Берестейська земля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ а б в г д Ісаєвич Я. Д., Леонюк В. Берестейщина // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ а б в г д е ж Леонюк, 1996, с. 54.
- ↑ а б в Леонюк, 1996, с. 347.
- ↑ Сергійчук, 2008, с. 494.
- ↑ а б в Аркушин Г. Л. (2015). Українська більшість Берестейщини як сучасна меншість. Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем (укр.) (26): 7.
- ↑ а б в г Леонюк, 1996, с. 8.
- ↑ а б Леонюк, 1996, с. 348.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 8, 348.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 11, 54, 348.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 9.
- ↑ а б Леонюк, 1996, с. 10.
- ↑ Алексеюк М. И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 11.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 11, 349.
- ↑ а б в Леонюк, 1996, с. 12.
- ↑ а б в г д е ж и к л Леонюк, 1996, с. 349.
- ↑ Леонюк, 1996, с. 54, 350.
- ↑ Сергійчук, 2008, с. 493.
Джерела[ред. | ред. код]
- Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — 360 с. — ISBN 966-95063-0-1.
- Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2010. — Т. 2. — 248 с. — ISBN 978-966-325-135-6.
- Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — 560 с. — ISBN 978-966-2911-24-4.
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Посилання[ред. | ред. код]
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993 Том 1_б [Архівовано 27 серпня 2006 у Wayback Machine.]
| |||||
|
