Берестин

Берестин
Герб Прапор
Основні дані
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Берестинський район
Тер. громада	Берестинська міська громада
Код КАТОТТГ	UA63060050010042407
Засноване	1731 (295 років) (як Бєльовська фортеця)
Облікова картка	Берестин.
Статус міста	з 1784 року
Населення	▼ 17 500 осіб (01.01.2024)
Поштові індекси	63300
Телефонний код	+380-5744
Координати	49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д.
Водойма	р. Берестова
Назва мешканців	берестинець, берестинка, берестинці
День міста	19 вересня
Номери автомобілів	АХ, КХ, XX, EX / 21
Відстань
Найближча залізнична станція	Берестин
До обл./респ. центру
- залізницею	110 км
- автошляхами	100 км
Міська влада
Адреса	63304, Харківська обл., Берестинський р-н, м. Берестин, вул. Історична, 94
Вебсторінка	beresrada.gov.ua.
Міський голова	Кривенко Світлана Миколаївна
Берестин у Вікісховищі Карта Берестин Берестин

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Берестин.

Берестин (до 1922 року — Константіноград, у 1922—2024 — Красногра́д) — місто в Україні, адміністративний центр Берестинської міської громади й Берестинського району Харківської області.

Географія й основні відомості

Берестин розташований за 100 км на південний захід від обласного центру, на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини річки Берестової (загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки). На протилежному березі річки розташоване село Наталине, з північного боку місто межує з селом Піщанка. Через місто пролягають автошлях міжнародного значення М18E105 та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову. У місті розташована вузлова залізнична станція Берестин.

Клімат помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано.

Історія

Запорозька Січ

Наприкінці XVI століття Запорозька Січ мала військово-адміністративний уклад. У склад території козацької держави входили величезні простори степової України, включаючи укріплене поселення на теренах сучасного Краснограда, яке у другій половині XVII століття мало назву містечко Більовської фортеці.

Бєльовська фортеця

Десяту фортецю засновано у 1731 році в складі оборонних укріплень Української лінії, яка проходила сучасними територіями Харківської і Дніпропетровської областей. Українська оборонна лінія була збудована за наказом російської імператриці Анни Іванівни. Десята фортеця стала першою спорудою прийдешнього міста. Фортецю закладено 11 серпня 1731 року, завершилося її будування 20 жовтня 1733 року. З часом Десяту фортецю почали називати Більовською, навколо неї розрослося містечко, яке в народі мало назву містечко при Бєльовській фортеці.

• 
  Бєльовська фортеця Української лінії
• 
  Бєльовська фортеця

Імператорським указом від 14 лютого 1775 року створено Азовську губернію в складі Катерининської і Бахмутської провінцій з центром у місті-фортеці Бєльовській. Катерининську провінцію розширено землями Азова й Таганрога, Війська Донського і Дніпровської лінії, Кінбурна з землями між Бугом і Дніпром. Бахмутська провінція складалася з Бахмутського повіту та Слов'яносербії. Проведена ревізія 1775 року чоловічого населення Катерининської провінції у віці від 17 років зареєструвала 64 503 осіб. На запорізьких землях, включених у склад Азовської губернії, обліковано 36 574 чоловік: 21 728 чоловіків і 14 846 жінок. Населення проживало в 27 хуторах і 833 зимівниках.

Константіноград

У 1742—1759 роках велася «Метрична книга церкви Святого Іоанна Богослова м-ка Константіноград».

У 1782 році створено документ «Листування губернатора Норова з різними особами … про відправку учнів з Харківського колегіуму до Константінограда».

У 1784 року повз містечко при Більовській фортеці проїздила російська імператриця Катерина II. За легендою, вона зупинилась у місті і саме в цей час дізналася про народження свого онука Костянтина. Наказом імператриці містечку надано статус міста й названо на честь онука Константіноградом. Але це тільки легенда, також інша наголошує, що місто було названо на честь грецького імператора Константіна.

Станом на середину XIX століття в Константінограді проживало 2289 осіб, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних. 1842 року для міста затверджено герб: на зеленому щиті план Більовської фортеці, під ним — постать воїна з кривою шаблею.

Наприкінці XIX століття в місті проживало 3258 осіб (1696 чоловічої статі і 1562 жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, лютерано-німецька кірха, синагога, лікарня, повітова, парафіяльна й німецька школи, поштова станція, налічувалося 27 промислових підприємств, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари.

Красноград

Будинок Р. Ф. Шиндлера (сучасне використання — Берестинський краєзнавчий музей ім. П. Д. Мартиновича)

26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком ухвалив постанову Константіноградського повітового виконкому від листопада 1922 року перейменувати місто й повіт на Красноград та Красноградський.

Олійний завод (маслобійня) на вул. Історичній, 2 (краєвид з вул. Харківської). Колишня харчосмакова фабрика (нині — олійний завод з китайськими інвестиціями)

7 березня 1923 року в Полтавській губернії утворено Красноградську (іноді ще Червоноградську) округу, що займала 1113 квадратних верстов (1266,66 км²) з населенням 49 048 осіб. 12 квітня 1923 року ВУЦВК затвердив поділ Української РСР на 53 округи та 706 районів. Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року. Хоча 1923 року місто було перейменоване на Красноград, проте до 1964 року назва залізничної станції Констянтиноград в місті залишалася.

9 лютого 1932 року ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську й Дніпропетровську. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район увійшов у Харківську.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста.

Нацистські війська вступили до міста 7 жовтня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 19 вересня 1943 року.

Населення

Населення станом на 1 січня 1992 року становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 року чисельність населення зменшилася на 17,9 %.

Зміна чисельності міста Берестин

1897	1923	1926	1939	1959	1970	1979
6 455	▲ 11 409	▲ 12 708	▲ 16 499	▼ 15 419	▲ 18 386	▲ 23 374
1989	2001	2003	2004	2005	2006	2007
▲ 26 398	▼ 22 670	▼ 22 395	▼ 22 279	▼ 22 058	▼ 21 878	▼ 21 765
2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
▬ 21 808	▼ 21 635	▼ 21 532	▼ 21 430	▼ 21 352	▬ 21 332	▼ 21 231
2015	2016	2017	2018	2019	2020	2021
▼ 21 143	▼ 20 996	▼ 20 914	▼ 20 674	▼ 20 447	▼ 20 272	▼ 20 013
2022
▼ 19 674

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
українці	79,69 %
росіяни	18,49 %
білоруси	0,54 %
вірмени	0,21 %
азербайджанці	0,17 %
татари	0,14 %
грузини	0,11 %
інші/не вказали	0,65 %

Мовний склад

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	17457	77,78 %
російська	4831	21,52 %
білоруська	38	0,17 %
вірменська	28	0,13 %
румунська	9	0,04 %
німецька	2	0,01 %
інші/не вказали	79	0,35 %
Всього	22444	100 %

Економіка

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування). Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Транспорт

Через місто пролягають автошлях міжнародного значення М18E105 Харків — Сімферополь та залізничні лінії у напрямку Дніпра, Харкова, Полтави та Лозової.

• 
  Вокзал станції Берестин
• 
  Автовокзал
• 
  Поштове відділення зв'язку № 1
• 
  Будівля Укртелекому

Соціальна сфера і культура

Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м², з яких 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 особу. Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га.

Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з міською публічною бібліотекою, 7 клубними установами. Є медичний коледж, професійний ліцеї, педагогічний коледж, сільськогосподарський коледж. Працює краєзнавчий музей, молодіжний центр.

Пам'ятники

У місті встановлено меморіальний комплекс «Братські могили», де поховані солдати Червоної армії, що загинули у боях за місто під час Другої світової війни, розстріляні нацистами 47 мирних жителів міста, 96 естонських стрільців, які загинули під Красноградом у роки Української революції. Також існують меморіальний комлекс ліквідаторам аварії на ЧАЕС, пам'ятний знак воїнам-інтернаціоналістам, воїнам-прикордонникам, воїнам морського флоту, пам'ятний знак Тризуб на честь 25-ї річниці Незалежності України, пам'ятний знак: літак Су-7, танк Т-34.

• 
  Пам'ятник Шевченку біля публічної бібліотеки
• 
  Стела, де зберігалась капсула часу 1967 року
• 
  Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС
• 
  Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС. Вид збоку
• 
  Пам'ятний знак воїнам-визволителям — танк Т-34
• 
  Пам'ятний знак радянським льотчикам — бойовий літак Су-7
• 
  Пам'ятний знак льотчикам-захисникам — літак Су-7
• 
  Могила етнографа-художника Порфирія Мартиновича

Персоналії

• Євстаф'єв Микита Павлович (1814 — 4 (16) серпня 1883) — український лексикограф.
• Томас Стівенс — відомий американський мандрівник, який у 1890 році відвідав місто та написав книгу «Мустангом через Росію» (англ. Through Russia on a Mustang).
• Будяк Юрій Якович (1879—1943) — український письменник та поет, член літературної організації «Плуг».
• Ващенко-Захарченко Олександр Петрович — підполковник Армії УНР^:73
• Васильєв Вадим Васильович (1933—2017) — український театральний актор. Народний артист України (1993).
• Крикля Роман Олегович (1991) — український професійний кікбоксер, чемпіон світу.
• Кованько Олександр Сергійович (1893—1975) — український та російський математик, професор, доктор фізико-математичних наук.
• Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович (1857—1947) — уродженець міста Берестина, Міністр народного здоров'я Української Народної Республіки.
• Кудрявцев Павло Омелянович — генерал-поручник Армії УНР (посмертно)^:226.
• Марченков Станіслав Павлович (1994—2024) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Толубко Володимир Федорович (1914—1989) — уродженець Берестина, радянський військоначальник, член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці, головний маршал артилерії.
• Мартинович Порфирій Денисович (24 лютого (7 березня) 1856 — 15 грудня 1933) — живописець, графік, фольклорист і етнограф, дослідник кобзарства. У 1873—1880 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв. З ініціативи Мартиновича в Берестині було засновано краєзнавчий музей.
• Копиленко Олександр Іванович (1900—1958) — український письменник.
• Первомайський Леонід Соломонович (справжнє ім'я — Гуревич Ілля Шльомович) (1908—1973) — український письменник. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946).
• Грінченко В'ячеслав Олександрович (1938—1998) — оперний співак, народний артист СРСР (1980).
• Ревзіна Віра Ісаківна — член Української Центральної Ради.
• Соммер Андрій Йосипович (1897—1966) — Герой Радянського Союзу, генерал майор танкових військ.
• Толубко Володимир Борисович (нар. 1948) — радянський та український військовий діяч, педагог, доктор технічних наук, професор, генерал-полковник, ректор Державного університету телекомунікацій.
• Тимошенко Федір Якимович (1915—1945) — Герой Радянського Союзу.
• Фе́дір Іллі́ч Борови́к (нар. 1937) — український архітектор, член-кореспондент Академії архітектури України.
• Лунін Андрій Олексійович (нар. 1999) — український футболіст, воротар.
• Мудрик Михайло Петрович (нар. 2001) — український футболіст, півзахисник.

Галерея

• 
  Будинок культури
• 
  Будинок культури
• 
  Чоловіча гімназія, збудована 1906 року (нині — корпус сільськогосподарського коледжу)
• 
  Чоловіча гімназія, збудована 1906 року (нині — корпус сільськогосподарського коледжу)
• 
  Храм Луки Кримського (Войно-Ясенецького) при районній лікарні
• 
  Колишня земська лікарня (1914). Лікарня Шиндлера Р. Ф.
• 
  Пам'ятка архітектури «Російсько-азіатський банк»
• 
  Російсько-азіатський банк
• 
  Земська управа (центральний вхід)
• 
  Земська управа
• 
  Земська управа (нині — міська рада, редакція місцевої газети)
• 
  Земська управа (краєвид з двору)
• 
  Пам'ятний знак на честь 25-ї річниці Незалежності України
• 
  Сільськогосподарський коледж імені Ф. Я. Тимошенка
• 
  Водонапірна вежа

Джерела та література

• Я. В. Верменич. Красноград (Берестин) [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 297. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• В. В. Щепіна. Красноград (Берестин) [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• В'ячеслав Труш. Національно-визвольний рух на Лозівщині у ХХ столітті. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Константиноград (проєкт Викизнание [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.]) (рос.)
• Інститут історії України, 17 вересня [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

• На Конградському (Константиноградському) напрямку. Настрої місцевого населення, добровільна поміч села, підхід Слобідського Коша. Бої під Лозовою та Понятином