Очікує на перевірку

Беретті Олександр Вікентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беретті Олександр Вікентійович
Олександр Беретті
Народження15 (27) квітня 1816
Смерть6 (18) червня 1895 (79 років)
ПохованняБайкове кладовище
Країна Російська імперія
НавчанняПетербурзька академія мистецтв
Діяльністьархітектор
Праця в містахКиїв
ЗакладІмператорський університет Святого Володимира
УчніТустановський Ромуальд Григорович
Нагороди
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
3-й ст.
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
2-й ст.
Медаль «За відновлення Зимового палацу»
Медаль «За відновлення Зимового палацу»
(золота)
БатькоБеретті Вікентій Іванович
Діти·Беретті Микола Олександровичd
Автограф
CMNS: Беретті Олександр Вікентійович у Вікісховищі
Могила Олександра Беретті на Байковому кладовищі

Бере́тті Олекса́ндр Віке́нтійович (нар. 15 (27) квітня 1816(18160427), Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 (18) червня 1895[1], Київ, Російська імперія) — російський архітектор, член Петербурзької Академії Мистецтв, син Вікентія Беретті. Яскравий представник класицизму у Києві. Викладав у Київському університеті.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Санкт-Петербурзі в 1816. Син відомого архітектора В. І. Беретті.

З 1827 року вчився в Петербурзькій Академії художеств, з 1840 року — академік архітектури. Викладав історію архітектури в Київському університеті.

Пік популярності і затребуванності Олександра Беретті прийшовся на 1840—1850 роки. В ці роки завдяки прихильності генерал-губернатора Бібикова Беретті виконав найвизначніші свої роботи.

За періодом затребуваності і визнання пішли невдачі і неприємності. Після відсторонення від будівництва Володимирського собору Олександр Вікентійович прожив ще три десятиліття, майже не працюючи за фахом. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі недалеко від могили батька.

Кирилівська церква

[ред. | ред. код]

У 1860 році в Києві в Кирилівській церкві були відкриті фрески XII століття — під час богослужіння від стіни відвалився шматок вапна і священик побачив на стіні обличчя святого. Відкриття мало загальнодержавне значення. Фрески вирішили розчистити. Керівником реставраційних робіт призначили Олександра Беретті. Але роботи виконувалися погано — кілька фресок було майже знищено. Беретті зі скандалом відсторонили від роботи. Його правонаступником став відомий мистецтвознавець, археолог і художник Андріян Прахов.

Володимирський собор

[ред. | ред. код]

Беретті призначили керівником будівництва Володимирського собору. 15 (27) липня 1862 року почали будівництво собору, після чого до початкового проєкту кількома архітекторами були послідовно внесені зміни. Безпосередній нагляд за будівництвом будівельний комітет доручив О. В. Беретті, який вніс значні зміни в проєкт ШтромаСпарро.

Уже в 1866 році собор був збудований до куполів. Проте несподівано стіни, а слідом за ними арки й перекриття, дали глибокі тріщини. Стало зрозуміло, що вони не витримають ваги куполів. Роботи припинили, було створено спеціальний технічний комітет з провідних київських архітекторів, із Петербурга викликали Івана Штрома. З'ясувалося, що ситуація викликана допущеними при переробці проєкту помилками в математичних розрахунках. Беретті усунули з посади.

У 1875 році до Києва знову приїхав імператор Олександр II. Здійснюючи інспекційний огляд міста, він поцікавився і будівництвом соборного храму. Побачивши порожній будівельний майданчик і повністю прогнилі риштування, він наказав за всяку ціну продовжити будівництво. З Петербурга негайно викликали одного з найвідоміших архітекторів Рудольфа Бернгарда, який зробив точні математичні розрахунки навантажень на стіни і перекриття, а потім знайшов і технічне рішення для ліквідації тріщин. Зовнішні несучі стіни було запропоновано зміцнити прибудовою бічних нефів і контрфорсів. Собор рятували і добудовували інші.

Роботи

[ред. | ред. код]

На Хрещатику він зводив і прибуткові житлові будинки, а також іще один готель на Бесарабці — на місці тієї будови, де був кінотеатр «Орбіта». Цей двоповерховий готель належав самому архітекторові. Саме в ньому 1846 року зупинявся Тарас Шевченко. Спроєктував він також власний будинок, розташований на Володимирській вулиці, 35 (1848). Вже тривалий час тут міститься приймальня Служби безпеки України (раніше — приймальня КДБ).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. А. В. Беретти. Некрологъ [Архівовано 6 травня 2017 у Wayback Machine.] // Кіевлянинъ. — 1895. — № 156. — 8-го іюня. — С. 3. (рос. дореф.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]