Берладське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Берладь – територія між річками Дністер і Дунай, що не входила до жодного руського князівства. Названа за містом Берладдю (нині м. Бирлад у Румунії, на р. Бирлад, що впадає в Сірет, притока Дунаю).

В цій місцевості крім Берладі містилися міста Білгород, Яський торг на Пруті, Сучава, Серет, Малий Галич, Баня та інші. Тут переховувався небіж галицького князя Володимирка Володаревича — Іван Ростиславич після невдалої спроби 1145 відібрати Галич у дядька (відтоді літописці називають Івана Ростиславича Берладником).

Історія[ред. | ред. код]

Немає підстав вважати, що існувало Берладське князівство Івана, як думало багато істориків 19-го та 1-ї половини 20-го століть. Берладь була населена вільними людьми з багатьох давньоруських земель, втікачами від князів і бояр або просто шукачами пригод. В очах панівної верхівки Давньоруської держави Берладь стала символом свавілля й беззаконня, місцем скупчення викинутих із суспільства людей, про що свідчать слова володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, з презирством кинуті ним 1173 Давиду Ростиславичу, котрого він прагнув вигнати з Русі: «А ты поиди в Берладь, а в Руськой земли не велю ти быти». Берладь була густо населена: 6 тис. вихідців з Берладі 1158 року підтримали Івана Ростиславича у війні проти галицького князя Ярослава Володимировича, а 1159 року берладники ненадовго заволоділи київським портом Олешшя на Нижньому Дніпрі. Берладь була місцем життя бродників.

Князь[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Войтович 2000.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]