Бернард Вільчек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вільчек.
Бернард Вільчек
Народився 15 століття
Помер 1540
Країна  Королівство Польське
Діяльність католицький священник, католицький єпископ
Посада католицький архієпископd
Конфесія католицька церква[1]
Рід Q63532302?

Бернард (також Бернардин) Вільчек гербу Порай (? — 1540) — шляхтич, католицький релігійний діяч, львівський латинський архієпископ з 1503 року. Представник роду Вільчеків Руського воєводства, які підписувалися «з Бочова», потім — «з Любєня».

Життєпис[ред. | ред. код]

За «промоцією» Єнджея Боришовського гербу Порай, у якого мешкав під час татарських нападів на Львів, став львівським латинським архієпископом з 1503 року. 1509 року:

  • у березні, перед виїздом до ВКЛ, у Парчеві король Сигізмунд I Старий призначив його разом з маршалком великим коронним Станіславом Ходецьким послами до Молдавії (відомості про місію відсутні).[2]
  • на підставі королівської грамоти як львівський католицький архієпископ Бернард Вільчек відібрав у Станіслава Ходецького право призначати православних намісників на території Галицької дієцезії РКЦ.[3]

Наказав арештувати холмського православного єпископа Філарета під час проведення візитації ним єпархії у 1510—1511 роках. Випустив на волю після видачі королем 27 лютого 1511 р. грамоти, в якій повідомлялось, що король буде судити Філарета у випадку його провини[4].

У 1513 році підтвердив документи, за якими при Латинській катедрі Львова появились каноніки.

Сприяв відновленню пошкодженої найбільшою львівською пожежею 1527 року Латинської катедри міста (зокрема, було відновлено або знову збудовано склепіння, дах вежі; відлито нові дзвони, один з яких отримав ім'я «Бернардин»). За його сприяння було збудовано нове мешкання для проповідників храму, для резиденції каноніків було встановлено новий дах. У Басівці заснував «саджавку». На «вічні часи» фундував кошти для лампади, що мала постійно горіти перед «Найсвятішим сакраментом» катедри. Було виготовлено срібну статую Діви Марії, інші срібні, золоті, оздоблені премети культу для катедри. Чималі кошти надавав для убогих, діяльності шпиталів.

З його ініціативи галицький шляхтич Яків Гдащицький (або Яцко,[5] в чернецтві Ісакій) 21 березня 1522 року був призначений православним намісником Львівської, Галицької, Коломийської, Кам'янецької, Снятинської, згодом Жидачівської округ.[3]

Кілька разів казув убити Макарія Тучапського, який через це пересувався їз збройною охороною православних шляхтичів під час своєї поїздки до королівської канцелярії по привілей на єпархію..[6]

Видав кілька документів плебанам Золочева, Гологорів, Поморян стосовно дідича Золочева Станіслава Сененського (Малогоського):

  • 3 серпня 1528 року наказав прослідкувати виконання наказу йому вигнати з дому Дороту з Сандомира, яка з ним «чужоложила»; у випадку невиконання за 6 діб «штрафник» мав бути відлучений від костелу
  • в Дунаєві 10 вересня т. р. наказав їм вже відлученого С. Сененського в парафіях «аґраґувати»
  • 15 грудня 1530 мали нагадати С. Сененському про виплату ним належного податку.[7]

Мав тривалий конфлікт з православними духівниками та парафіянами щодо призначення на посаду нового Львівського (Галицького) єпископа.[8]

В Латинській катедрі Львова було встановлено йому пам'ятний «надгробок» зліва від головного вівтаря, усунутий під час реконструкції храму за архієпископа Вацлава Сераковського. Зараз на цьому місці таблиця з епітафією Сераковському.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
  2. ↑ Pociecha W. Chodecki Stanisław, h. Powała (†1529) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : PAU, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 353. (пол.)
  3. ↑ а б Мицько І. Костянтин Іванович ОСТРОЗЬКИЙ та Церква ГАЛИЧИНИ [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.]. — Випуск 18. — С. 64.
  4. ↑ Соневицький Л. Нарис історії Чортківщини // Студії з історії України [Архівовано 22 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. — Париж — НЮ ЙОРК — СИДНЕЙ — Торонто, 1982. — С. 76.
  5. ↑ Грушевський М. Спір за Галицьке намісництво // Історія України-Руси. — Т. V. — С. 434—438.
  6. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 440.
  7. ↑ Złoczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 629. (пол.) — S. 629. (пол.)
  8. ↑ Грушевський М. Спір за Галицьке намісництво // Історія України-Руси. — Т. V. — С. 433—441.
  9. ↑ Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — S. 81. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Архієпископи
Томаш зі Львова (1358–?) • Кристин (1365—1371) • Конрад (XIV ст.) • Георг (1390–?) • Герман Виткінд (1401–?) • Ян Жешовський (1414—1436) • Ян Одровонж (1437—1450) • Григорій Сяноцький (1451—1477) • Ян Длугош (1480) • Ян Стшелецький (1481—1493) • Анджей Боришевський (1493—1503) • Бернард Вільчек (1505—1540) • Пйотр Стажеховський (1540—1554) • Фелікс Ліґенза (1555—1560) • Павел Тарло (1561—1565) • Станіслав Сломовський (1565—1575) • Ян Сененський (1576—1582) • Ян Димітр Соліковський (1583—1603) • Ян Замойський (1604—1614) • Ян Порохницький (1614—1633) • Станіслав Гроховський (1633—1645) • Миколай Кросновський (1645—1653) • Ян Тарновський (1654—1669) • Альберт Корицінський (1670—1677) • Константій Ліпський (1681—1698) • Константій Зелінський (1700—1709) • Миколай Поплавський (1710—1711) • Ян Скарбек (1713—1733) • Миколай Вижицький (1737—1757) • Миколай Дембовський (1757) • Владислав Лубенський (1758—1759) • Вацлав Сераковський (1760—1780) • Фердинанд Кіцький (1780—1797) • Каєтан Кіцький (1797—1812) • Анджей Анквич (1815—1833) • Франц Лушін (1834—1835) • Франтішек Піштек (1835—1846) • Вацлав Вацлавічек (1847—1848) • Лукаш Баранецький (1849—1858) • Францішек Вежхлейський (1860—1884) • Северин Моравський (1885—1900) • Юзеф Більчевський (1900—1923) • Болеслав Твардовський (1923—1944) • Евгеніуш Базяк (1944—1962) • Ян Новіцький (1968—1973 апост. адм.) • Мар'ян Рехович (1973—1983 апост. адм.) • Мар'ян Яворський (1984—1991 апост. адм.) • Мар'ян Яворський (1991—2008) • Мечислав Мокшицький (від 2008)
Єпископи-коад'ютори
Єпископи-помічники
Томаш Піравський (1617—1625) • Лукаш Калинський (1626—1633) • Захарія Новошицький (1634—1640) • Анджей Сжеджинський (1641—1656) • Стефан Харбіцький (1657—1662) • Єжи Ґєджинський (1663—1690) • Ян Скарбек (1696—1713) • Стефан Рупневський (1713—1716) • Ян Фелікс Шанявський (1717—1725) • Єронім Єловіцький (1725—1732) • Самуель Ґловінський (1733—1776) • Криспін Цєшковський (1772—1792) • Фердинанд Кіцький (1777—1778) • Каєтан Кіцький (1783—1797) • Северин Моравський (1881—1885) • Ян Пузина (1886—1895) • Йозеф Вебер (1895—1906) • Владислав Бандурський (1906—1918) • Болеслав Твардовський (1918—1923) • Францішек Лісовський (1928—1933) • Евгеніуш Базяк (1933—1944) • Маркіян Трофим'як (1991—1998) • Рафал Керницький (1991—1995) • Станіслав Падевський (1998—2002) • Мар'ян Бучек (2002—2007) • Леон Малий (від 2002) • Едвард Кава (від 2017)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернард_Вільчек&oldid=35965697