Бернард Меретин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бернард Меретин
Бернард Мереттінер
Дата народження кінець 17 століття
Місце народження невідомо
Дата смерті 3 або 4 січня 1759
Місце смерті Львів
Працював у містах Львів, Бучач, Городенка
Архітектурний стиль бароко
Найважливіші споруди Собор святого Юра, Бучацька ратуша
CMNS: Бернард Меретин на Вікісховищі

Берна́рд Мерети́н (нім. Bernard Merettiner, кінець 17 століття — 3 або 4 січня 1759) — архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького походження. Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі.

Біографія[ред.ред. код]

Костел у Наварії
Костел у Винниках
Костел Непорочного зачаття Діви Марії у Лопатині

Львівський дослідник Володимир Вуйцик провів аналіз усіх варіантів написання прізвища Меретина у міських актових книгах, віднайшовши зокрема такі: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Попри те, що в писемних джерелах і літературі прийнявся саме останній, спольщений варіант, Вуйцик вважав, що справжнім прізвищем архітектора було Merettiner. Так архітектор неодноразово підписувався особисто. Зіставляючи це зі свідченнями сучасників, котрі між іншим називали його німцем, Вуйцик зробив однозначний висновок, що німець — справжня національність Меретина. Цю думку поділяв інший дослідник — Тадеуш Маньковський.

Біографічні відомості про Бернарда Меретина до моменту появи на західноукраїнських землях відсутні. Близько 1738 року з'явився у Львові, де оселився і працював архітектором. Створив спілку із архітектором Мартином Урбаніком, що прибув із Замостя. Меретин, як і Урбанік, ніколи не належав до львівського цеху будівничих, через що перебував із місцевими архітекторами у постійному конфлікті. Відомо про кілька судових позовів проти обидвох архітекторів, де перелічуються будови, ведені без дозволу цеху, часто відібрані в цехових майстрів уже у процесі будівництва. Для захисту в цих справах Меретин активно користувався протекцією своїх впливових замовників. Матеріали цих позовів нині дозволили встановити авторство Меретина у багатьох львівських спорудах. Попри конфлікти з львівським цехом Меретин активно задіював у роботах за межами Львова львівських будівничих. Серед них практикантом на будівництві у Городенці був Петро Полейовський — в майбутньому відомий архітектор.

На початках протектором Меретина був міський райця, доктор медицини Карло Ґарані, чий палац і кам'яницю у Львові (за Галицькою брамою, близько 1756 року[1], нині палац Бесядецьких) він перебудовував. Потім виконував невеликі роботи в резиденції Марії Софії Чорторийської з Сенявських, у середньовічньому храмі святого Юра перед його розбиранням у 1743 році. В цей час отримав перше велике замовлення — перебудову парафіяльного костелу в Наварії на новий тринавний храм з бароковим фасадом коштом хорунжого і судді перемиського Марціна Вєнявского. Другою схожою роботою була перебудова овальної каплиці і прилеглої частини кляштору кармелітанок черевичкових у Львові, розпочата 1743 року.

Надалі головним замовником і патроном майстра став магнат і меценат Микола Василь Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтках (особливо Городенці та Бучачі). Велику роль у спорудах Меретина відігравала скульптура. У тих же проектах М. В. Потоцького був задіяний видатний скульптор епохи рококо Йоанн Георг Пінзель. Першого з двох своїх синів, що народився 1752 року, Пінзель на честь хрещеного батька Б. Меретина також був назвав Бернардом.

Є дані про те, що 1742 року архітектор проживав при монастирі кармеліток взутих, перебудовуючи монастирський костел. 1757 року поселився у кам'яниці Генсьоровській (№ 9 на вулиці Театральній).

Після смерті 1746 року фундатора собору Св. Юра Атанасія Шептицького, який записав для виконання робіт 116 800 злотих польських, настала кількарічна перерва, яка закінчилась з номінацією Леона Шептицького — 31 березня 1750 року було відновлено контракт з ним. 14 лютого 1754 року Л. Шептицький підписав новий контракт з Меретином для справи закінчення «фабрики» митрополичої церкви, за яким за 9 років мав сплатити архітектору 162000 злотих польських, підтверджений в міському суді 26 лютого 1756 року. Останню фазу робіт гостро критикував французький архітектор П'єр Ріко де Тіррегайль. Зачеплений за живе як провідний львівський архітектор, 3 листопада 1756 року Меретин вніс до міських актів протестацію, в котрій відкидав несправедливу критику, попереджав про початок судового процесу. Епілог цієї справи, яка ледь не примусила Л. Шептицького 14 листопада 1754 року розірвати контракт, невідомий. Мусіла вона дуже негативно вплинути на здоров'я Меретина.[2]

Помер у Львові 3 або 4 січня 1759 року, залишивши по собі сина Йосифа і доньку Франциску, на той момент вже заміжню за Войцехом Баліцьким. Вдова Анна Меретинова (за іншими даними Катерина), вийшла заміж вдруге за Войцєха Шатковского. Протягом кількох років кредитори добивались сплати боргів архітектора від його родичів. Син і зять Б. Меретина за борги перебували у тюрмі 1761 року, магнат-замовник М. В. Потоцький звертався до львівського магістрату стосовно вирішення їх справи. В спадковому інвентарі записано 19 великих «образів», 5 менших, килим, перська оббивка, коляска. Мав депозит, який зберігав у черниць-кармелітанок черевичкових, на момент смерті становив 302 дукати, 1679 тинфів, багато клейнотів.[3]

Цілий ряд храмів за проектами Меретина були збудовані після його смерті.

Творча спадщина[ред.ред. код]

Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, на котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих в подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.

Польський дослідник Ян Островський вважає його разом з Яном де Вітте найвідомішими архітекторами, які працювали «в Русі» в середині XVIII ст., а на їх творчості відчутний вплив австрійсько-чеської школи.[4] Збіґнєв Горнунґ вбачав у типології храмів Меретина зв'язок із австро-німецькими бароковими храмами.

Сакральні споруди[ред.ред. код]

Житлові та громадські споруди[ред.ред. код]

Придорожні статуї[ред.ред. код]

Почерк Меретина[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Hornung Z. Merenyn Bernard… — S. 443.
  2. Hornung Z. Merenyn Bernard (zm. 1759)… — S. 443—444.
  3. Hornung Z. Merenyn Bernard (zm. 1759)… — S. 444.
  4. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 91. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  5. Krasny P., Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Niepokalanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i dawny klasztor Misjonarzy w Horodence // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2009. — T. 18. — S. 95. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  6. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 132. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  7. Архітектура Львова… — С. 133, 134.
  8. Соколовський З. Парафіальний костел в Коломиї // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 5. 1996. — С. 134—135. — ISBN 5-7707-9955-2.
  9. а б в Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Cz. I. — T. 4. — S. 169.
  10. Palkij H. Rzewuski Michał Józef (Józef Michał) h. Krzywda (zm. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992. — T. XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 135. (пол.).
  11. Мистецькі пам'ятки Бучача (уривок праці Г. Логвина) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 99.
  12. Береговська Р. Барочний кармелітський Благовіщенський костел у Більшівцях // Пам'ятки України. — 2013. — № 6 (червень). — С. 43.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]