Бернард (граф Пуатьє)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бернард
Народився невідо
Пуатьє
Помер після 879
Діяльність граф
Титул граф Барселони
Термін 865-878 роки
Попередник Гумфрід
Наступник Вілфред I
Конфесія католицтво
Рід Гільєміди
Батько Бернард II де Пуатьє
Мати Біліхільда Менська

Бернард Готський (*Bernard de Gothie д/н — після 879) — граф Барселони, Жирони, Руссільйона, маркиз Готії, герцог Септиманії у 865878 роках (як Бернард II), граф Пуатьє і Буржа у 866—878 роках (як Бернард III), граф Отена у 877—879 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з впливового роду Гільємідів. Син Бернарда II, шрафа Пуатьє, та Біліхільди, доньки Роргона I, графа Мена. Його батько загинув у боротьбі з норманськими загонами. Про дату народження і молоді роки Бернарда немає відомостей.

Після придушення заколоту аквітанської знаті у 864 році король Карл II Лисий розподілив землі бунтівників між вірними людьми. Бернард отримав графства Овернь і Отен. 865 року Бернард позбавлений Оверні й Отена, замість цього отримав графства Барселона, Нарбонн, Осона, Руссильйон, виконства Агд, Безьє, Мельгей і Нім титул маркиза Готії.

866 року після смерті зведеного брата Рамнульфа I, отримав також графство Пуатьє. Того ж року отримав графство Бурж, а в 877 році — графство Отен. 1 квітня 876 році помер єпископ Вульфадус, і Карл призначив на його місце єпископа Фротаріона. Бернард був сильно незадоволений цим, але до заколоту справа не дійшла.

Повстання спалахнуло восени 877 року, коли Карл Лисий помер. Бернард Готський з братом Еменоном, графом Ангулема, Бозон, графом Провану, архікапеланом Гуго Абатом і Бернаром Плантевелем повстали проти нового короля Людовика II Заїки. Реймський архієпископ Гінкмар при підтримці папської курії на соборі в Труа замирив частину бунтівників, таким чином Бернар і Еменон залишилися одні.

11 вересня 878 року Людовик II за наполяганням папи римського Іоанн VIII змістив бунтівного графа, роздавши його володіння вірним васалам. Бернард втримав за собою Отен і ще деякий час продовжував чинити опір. Помер після 879 року.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Karl Ferdinand Werner: Bedeutende Adelsfamilien im Reich Karls des Großen. In: Wolfgang Braunfels (Hrsg.): Karl der Große. Lebenswerk und Nachleben. Band 1: Persönlichkeit und Geschichte. Schwann, Düsseldorf 1965, S. 83–142.
  • Pierre Riché, Les Carolingiens, une famille qui fit l'Europe, Paris, Hachette, coll. " Pluriel ", 1983 (réimpr. 1997), 490 p. (ISBN 2-01-278851-3)
  • René Poupardin, I regni carolingi (840—918), in «Storia del mondo medievale», vol. II, 1999, pp. 583—635.