Бертольт Брехт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бертольт Брехт
Bertolt Brecht
Bertolt-Brecht.jpg
При народженні Ойґен Бертольд Фрідеріх Брехт нім. Eugen Berthold Friedrich Brecht
Народження 10 лютого 1898(1898-02-10)
  Аугсбург
Смерть 14 серпня 1956(1956-08-14) (58 років)
  Берлін
гострий інфаркт міокарда
Поховання Доротеенштадтський цвинтар[d]
Національність німець
Громадянство німецьке
Мова творів німецька мова
Рід діяльності драматург
Напрямок експресіонізм, епічний театр
Жанр п'єса
Magnum opus: Тригрошова опера, Life of Galileo[d], The Caucasian Chalk Circle[d], Fear and Misery of the Third Reich[d] і Mutter Courage und ihre Kinder[d]
Нагороди та премії
Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами», 1954
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Бертольт Брехт на Вікісховищі

Бе́ртольт Брехт (нім. Bertolt Brecht; 10 лютого 1898, Аугсбург, Баварія — 14 серпня 1956, Берлін) — німецький драматург і поет. Отримав міжнародне визнання своєї творчості. Його вважають засновником епічного («діалектичного») театру.

Член Всесвітньої Ради Миру. Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» (1954).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в заможній буржуазній родині. Закінчив Мюнхенський університет.

Літературну діяльність почав 1918 року.

1920-ті рр. — працював театральним режисером. Розробив концепцію новаторської драми й успішно опробував її в низці п'єс. Б.Брехт і Гелена Вайґель, що блискуче грала провідні ролі в його драмах, стали знаменитостями.

Починаючи з другої половини 1920-х рр., у творчому розвитку Брехта намітився злам, і злам той охопив усі рівні його духовного життя. Він студіював праці Карла Маркса, знаходячи в них раціонально (до того ж економічно й політичне) аргументоване підґрунтя власного бунту проти капіталізму, а також позитивну, на його думку, програму перетворення суспільства та мистецтва. Він зблизився з КПН і залучився до відповідної пропаганди, тим самим повторюючи шлях багатьох авангардистів, які починали з тотального заперечення «старого світу», але приходили до утвердження нового тоталітарного режиму.

Його п'єси тих років позначені впливом експресіонізму. Брехт розробляв теорію «епічного театру», який мав на меті виховати передову свідомість. Виходячи з цієї теорії, поставив за однойменним романом Максима Горького п'єсу «Мати» (1932) та ін.

19331948 — перебував в еміграції за межами Німеччини. У ті роки написав твори, спрямовані проти мілітаризму та нацизму («Трикопійчаний роман», 1934; «Гвинтівки Тереси Каррар», 1937; п'єси: «Матінка Кураж і її діти», 1938; «Життя Галілея», 1939; «Страх і відчай у Третій імперії», 1939; «Швейк у Другій світовій війні», 1944 тощо).

Талант опального на батьківщині Брехта знайшов визнання за кордоном. Зросла кількість його шанувальників; його п'єси успішно ставили на сценах Парижа, Амстердама, Копенгагена. Але навіть у затишній Данії він почував психологічний тиск. Адже данські нацисти час від часу публікували списки з іменами найвідоміших німецьких еміґрантів, а данська поліція постійно інформувала про них нацистську службу безпеки й закордонний відділ гестапо. У перший же місяць свого перебування в Данії Брехт довідався з газет, що данці передали німецькій поліції активіста КПН Функе, знаючи, що на Батьківщині він потрапить до концтабору. До того ж, як і решта еміґрантів, Брехт був змушений дати письмову обіцянку не долучатися до будь-якої політичної діяльності.

Двічі упродовж 1930-х років відвідав Москву, де, як член редколегії, долучився разом із Ліоном Фейхтванґером до видання німецькомовного часопису Das Wort.

Утім, попри свою прокомуністичну орієнтацію, місцем свого подальшого перебування він обрав не СРСР, а США. Тут продовжив інтенсивно працювати — і як драматург, і як кіносценарист, і як режисер-постановник. Проте умов для повноцінної творчої реалізації він не мав і в Америці, бо був тут маловідомим драматургом, до того ж — підозрілим через свої симпатії до комуністичного руху. Деякий час Брехт працював для Голлівуда, але так і не вписався в тодішню американську кіноіндустрію, орієнтовану насамперед на виробництво сенсаційних бойовиків. Один із брехтівських сценаріїв брутально спотворено. Обурений драматург розірвав взаємини з фірмою, перекривши собі шляхи до участі в інших, цікавих для нього кінопроектах. За 6 років перебування в США з'явилися лише кілька його публікацій у газетах і журналах. Жодної книжки Брехт тут не видав.

По завершенні Другої світової війни Брехт переїхав до Берліна, сподіваючись, що у соціалістичній Німеччині він матиме найкращі можливості для творчості. Та й справді, він і його дружина вперше у житті отримали власний театр — Berliner Ensemble («Берлінський ансамбль», 1949), що швидко завоював славу новаторського. Втім, цей «неортодоксальний марксист» і тут прагнув зберегти незалежність від комуністичної влади. Тому й не прийняв громадянства НДР, а продовжував жити на Батьківщині із закордонним (австрійським) паспортом, готовий будь-якої миті опинитися по той бік «залізної завіси».

Твори останніх років: віршований памфлет «„Свобода“ і „демократія“» (1947), п'єса «Кавказьке крейдяне коло» (1949), збірка «Сто віршів. 1918—1950» (1952) тощо.

В останній період творчості визнання Брехта стрімко зростало: він став лауреатом національних і міжнародних премій, його обрали на члена Академії мистецтв НДР і на президента німецького ПЕН-центру; його книжки виходили великими накладами; його драми набували щораз більшої популярності.

На тлі інтенсивної режисерської праці різко погіршилося здоров'я письменника. Лікарі засвідчили, що його хворе серце може зупинитися будь-якої хвилини. Попри патологічну слабкість і думки про близьку смерть, Брехт до останніх днів працював. 10 серпня 1956 року він ще відвідав репетицію в «Берлінському Ансамблі». Утім, погане самопочуття змусило його залишити залу. Ще кілька днів він провів удома, переглядаючи свої рукописи, а 14 серпня пішов із життя.

Внесок у розвиток світового театру[ред.ред. код]

Брехт бажав створити театр, який спонукав би глядача до роздумів і міркувань, а не до співвідчуття. Задля цього він «відчужив» і дезілюзіонував гру акторів, щоб зробити її схожою на звичайне життя (Брехт називав це «ефектом відчуження», нім. Verfremdungseffekt). Актори мали б аналізувати та синтезувати, тобто дивитись на роль іззовні, аби згодом цілком свідомо діяти точно так, як діяв їхний персонаж.

Спочатку Брехт дав своїй концепції назву «епічний театр», але згодом запропонував використовувати назву «діалектичний театр». Діалектичність театру Брехта полягає в тому, що він спонукає до конфлікту між розважанням і навчанням, що має знищувати «емоціональну причетність» у глядачів, досягаючи в такий спосіб «ефекту відчуження».

Вибрані твори[ред.ред. код]

Переклади українською[ред.ред. код]

Українською твори Брехта перекладали численні українські літератори:[1]

  • Бертольт Брехт. Пан Пунтілла та його наймит Матті. Київ, 1967
  • Бертольт Брехт. «Життя Галілея».[2] Переклад з німецької: Зінаїда Йоффе (переклад віршованих частин та загальна редакція перекладу - Василь Стус).[3] // Василь Стус. Твори в чотирьох томах (шести книгах). З додатковими 5 і 6 (у двох книгах) томами. Том 4. Львів: ВС «Просвіта», 1994, С. ?-?) (завантажити у е-бібліотеці Ukrcenter)
  • Бертольт Брехт. Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити. Переклад з німецької: В. Митрофанов. Київ: часопис "Всесвіт". №2. за 1978 (завантажити у е-бібліотеці URSR)
    • (передрук) Брехт Б. Кар'єра Артуро Уї, яку можна було спинити / Б. Брехт ; пер. з нім. В. Митрофанов ; худ. Г. Ковпаненко. — К. : Дніпро, 1978. — 183 с.
  • Бертольт Брехт. Копійчаний роман. Переклад з німецкьої: Ю. Лісняк; післямова: Дмитро Затонський. Київ: Дніпро, 1965 375с.
    • (передрук) Бертольт Брехт. Копійчаний роман. Матінка Кураж та її діти (Хроніка з часів Тридцятилітньої війни). Кавказьке крейдяне коло. Переклад з німецької: Ю. Лісняк, Марко Зісман, Володимир Митрофанов; передмова: Дмитро Затонський. Київ: Дніпро, 1973. 526 с. (Вершини світового письменства; 15) (завантажити у е-бібліотеці Чтиво)
    • (передрук) Бертольт Брехт. Копійчаний роман. Матінка Кураж та її діти. Кавказьке крейдяне коло. Переклад з німецької: Ю. Лісняк, Марко Зісман, Володимир Митрофанов; передмова: Дмитро Затонський. Київ: Дніпро, 1987. 512 с.
  • Бертольт Брехт. Про мистецтво театру. Переклад з німецької, упорядкування, вступна стаття, та коментарі: Олександр Чирков. Київ: Мистецтво, 1977. — 362 с. (завантажити у е-бібліотеці Чтиво)
  • Бертольт Брехт. Діла Пана Юлія Цезаря. Переклад з німецької: Надія Гордієнко-Андріанова. Київ: Дніпро, 1983. — 215 с. (завантажити у е-бібліотеці Чтиво)
  • Бертольт Брехт. Три епічні драми ( Тригрошова опера; Матінка Кураж та її діти; Життя Галілея). Укладач, науковий редактор, передмова та коментарі: Олександр Чирков; Переклад з німецької: М. Л. Ліпісівіцький, С. Ф. Соколовська, В. О. Прищепа; керівник проекту: П. Ю. Саух. Житомир: Полісся, 2010. 293 стор. ISBN 978-966-655-545-1

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бертольт Брехт Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  2. примітка: Стус працював над перекладом у 1967-1968 роках, але переклад не видавався за життя; рукопис зберіг Лесь Танюк (детальніше: Лесь Танюк. "Доброокий. Спогади про Івана Світличного". Київ: «Видавництво «ЧАС», 1998. стор. 148-149) й переклад згодом з'явився у зібранні творів Стуса у 6-ти томах
  3. М. Іваницька. Німецько-Український Художній Переклад: Від Франка До Стуса // Мовні і концептуальні картини світу. - 2013. - Вип. 2. - С. 143-159
  4. База даних малих космічних тіл JPL: Бертольт Брехт (англ.). 

Джерела[ред.ред. код]