Бессарабський протокол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Бессарабський протокол» 1920 — широковживана назва договору між державами Антанти (Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія та Японською імперією) й Королівством Румунія щодо Бессарабії, підписаного 28 жовтня 1920. Підготовлено на конференції послів Антанти, на яку поклали завдання оформити розв'язання невирішених Паризькою мирною конференцією 1919—1920 питань повоєнного устрою.

Історія[ред. | ред. код]

Майбутнє Бессарабії цілком залежало від подій 1918-20 в Україні та Росії. Воліючи віддати Бессарабію Королівству Румунія, Антанта рахувалася й з інтересами свого союзника — «білої» Росії. Після поразки генерала А. Денікіна засідання Паризької мирної конференції 20 січня 1920 підтримало одноголосно рекомендацію комісії в румунських справах віддати Бессарабію Королівству Румунія. 3 березня 1920 Д.Ллойд-Джордж повідомив: рішення відкладено до виведення військ Королівства Румунія з Королівства Угорщина. Велика Британія й Французька республіка домагалися також задовольнити власні інтереси у судноплавстві на Дунаї, фінансах та нафтовидобутку. Вони вимагали компенсаційних виплат за майно своїх громадян у Бессарабії.

Конференція послів зобов'язувала Бухарест підписати Договір про охорону прав національних меншин. США зайняли окрему позицію, відмовившись підписувати Бессарабський протокол як такий, що суперечить міжнародному праву. «Уряд, — наголосив 12 червня 1920 державний секретар США Б.Колбі, — в жодному разі не може бути учасником міжнародного договору, що передбачає розчленування Росії». Його рішуче підтримав президент США Т. В. Вільсон. Задовольнивши власні інтереси, Велика Британія восени 1920 активно лобіювала підписання протоколу. Вона не погодилася із пропозицією Французької республіки, а саме: зачекати зміни позиції США або домовленості Королівтсва Румунія з Москвою чи П.Врангелем. (Інтереси України взагалі не бралися до уваги.)

4 жовтня текст Бессарабського протоколу разом із вимогою підписати територіальну й економічну угоди, що становили частину Севрського мирного договору 1920, передано Королівству Румунія, яке 14 жовтня дало на це згоду. В ході переговорів міністра закордонних справ Королівства Румунія Т. Іонеску в Лондоні й Парижі текст протоколу було остаточно відпрацьовано. 28 жовтня 1920 на конфернції послів його підписали представники Великої Британії, Французької республіки й Королівства Італія та Т. Іонеску (пізніше це зробив і посол Японської імперії). Стаття 1 протоколу проголошувала:

« Високі Договірні Сторони визнають цим суверенітет Румунії над територією Бессарабії, розташованою між існуючим кордоном Румунії, Чорним морем, течією Дністра від його гирла до точки, де він зустрічає старий кордон Буковини з Бессарабією, і далі цим кордоном. »

Передаючи Бессарабію Королівству Румунія, Антанта не зачиняла двері для майбутньої домовленості із Росією, «як тільки буде створено уряд, ними визнаний» (ст. 9). 1 листопада 1920 уряд УСРР разом із урядом РСФРР висловив рішучий протест урядам Французької республіки, Королівству Італія, Великої Британії та Королівству Румунія з приводу укладання протоколу, заявивши, що не визнає «скільки-небудь правосильною угоду, яка стосується Бессарабії».

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Советские Россия-Украина и Румыния: Сборник дипломатических документов и исторических материалов. Х., 1921;
  • Симоненко Р. Г. Вічно зелені гілки України: Північна Буковина і Південна Бессарабія. К., 1992.