Бетсі Кадваладр
Бетсі Кадваладр | |
---|---|
англ. Betsi Cadwaladr | |
Народилася | 24 травня 1789 Llanycild, Гвінет, Уельс, Королівство Велика Британія |
Померла | 17 липня 1860 (71 рік) Лондон, Сполучене Королівство ·холера |
Поховання | Abney Park Cemeteryd |
Країна | Уельс Сполучене Королівство Королівство Велика Британія |
Діяльність | медична сестра |
Alma mater | Лікарня Гаяd |
Знання мов | валлійська і англійська |
Батько | Dafydd Cadwaladrd |
Бетсі Кадваладр (24 травня 1789 , Llanycild, Гвінет — 17 липня 1860 , Лондон), також відома як Беті Кадваладр[1] та Бетсі Девіс[2] — медсестра під час Кримської війни, працювала разом з Флоренс Найтінгейл. Різні погляди на ведення справ у шпиталі та соціальне становище було джерелом їх постійних розбіжностей[3]. Її ім'ям названо Раду з охорони здоров'я Університету Бетсі Кадваладр (валл. Bwrdd Iechyd Prifysgol Betsi Cadwaladr), найбільшої організації охорони здоров'я в Уельсі. У 2016 році вона була внесена до списку «50 найбільших валлійських чоловіків і жінок усіх часів»[4] і випередила таких відомих валлійців, як співак Том Джонс, актор Ентоні Хопкінс, Томас Едвард Лоуренс та Айвор Новелло.
Подробиці особистого життя Бетсі Кадваладр, за винятком дат народження та смерті, а також початку та кінця її служби як однієї з медсестер Флоренс Найтінгейл, почерпнуті з її книги «Автобіографія Елізабет Девіс, медсестри з Балаклави, доньки Давіта Кадваладра», складеної на основі записів їхніх розмов з істориком та редактором книги Джейн Вільямс[5].
Елізабет Кадваладр народилася в 1789 році в Лланісілі, неподалік Бала в Уельсі, і була однією з 16 дітей проповідника Давіта Кадваладра (валл. Dafydd Cadwaladr)[6]. Вона виросла на фермі Пен-Рів у Лланісілі, мати Бетсі померла, коли їй було лише п'ять років[7]. Незабаром після цього Кадваладр отримала від кальвіністського священика Томаса Чарльза[en] копію Біблії, яку дуже цінувала, тому що вважала, що вона дала їй сенс подальшого життя[3].
Кадваладр влаштувалася покоївкою до Plas yn Dre, де навчилася працювати по господарству, говорити англійською та грати на потрійній арфі. Однак їй там не подобалося, і в 14-річному віці Бетсі втекла через вікно спальні, зробивши мотузку з простирадла, таким чином залишивши Балу. Після цього дівчина влаштувалася працювати прислугою в Ліверпулі[3]. У цей період вона змінила прізвище на Девіс, тому що його було легше вимовляти[2], хоча деякі джерела стверджують, що насправді вона народилася під цим прізвищем[8][9]. Пізніше Кадваладр знову повернулася до Уельсу, але незабаром втекла до Лондона до своєї сестри, щоб уникнути шлюбу. У Лондоні вона вперше познайомилася з театром, який викликав у неї великий інтерес.
Працюючи покоївкою та помічницею, вона багато переїжджала різними країнами і полюбила подорожі. Кадваладр якраз перебувала у Франції під час битви під Ватерлоо і відвідала поле битви, де її вразило важке становище поранених. 1820 року 31-річна Кадваладр, опинившись у рідному місті, вважала його «нудним». Пізніше вона стала покоївкою капітана корабля і багато років подорожувала, відвідала Південну Америку, Африку та Австралію. Іноді вона декламувала Шекспіра на борту корабля, а також розмовляла з пасажирами, зустрівши місіонера Вільяма Кері та єпископа Хибера[en]. У той час у Бетсі не було медичної освіти, але вона брала участь у догляді за хворими, а також приймала пологи на борту корабля[7]. Кадваладр стверджувала, що під час подорожей їй пропонували понад 20 чоловіків, незважаючи на її впертий і незалежний характер[3].
Повернувшись до Великої Британії, Бетсі вирішила пройти навчання на курсі медсестер у лондонській лікарні Guy's[6]. Прочитавши в газеті статтю Вільяма Говарда Рассела про страждання солдатів під час Кримської війни, в 1854 році вона написала заяву, щоб її відправили на медсестринську службу в Крим, незважаючи на спроби сестри Бріджіт відмовити її[3]. Медсестри вирушили до Криму 2 грудня 1854 року на чолі з Мері Стенлі, серед них була Бетсі Кадваладр. Коли корабель прибув до Стамбула, виявилося, що вони там не потрібні. Флоренс Найтінгейл, яка контролювала британський госпіталь, змушувала їх лагодити старі сорочки і сортувати гниючу білизну замість того, щоб направити на Кримський півострів. Найтінгейл, за словами Бетсі, погрожувала передати її іншому суперінтенданту, на що Бетсі відповіла: «Ви мене вважаєте собакою чи твариною, щоб мене так передавати? У мене є власна воля»[7][5].
Після десяти днів у британському військовому шпиталі і після запеклої конфронтації з Флоренс Найтінгейл (яка була надто владною з тими, кого вона вважала нижчими у соціальному плані), їй вдалося потрапити до британського військового шпиталю в Балаклаві. За її власним визнанням, завдяки своїй енергії, винахідливості та відсутності ретельності вона змогла налагодити ефективну роботу. Приблизно через шість тижнів її призначили завідуючою кухнею, де готували їжу для ослаблених поранених солдатів[5]. Кадваладр часто оминала правила, щоб оперативніше і якісно реагувати на постійно мінливі потреби хворих[2]. Пізніше Найтінгейл все ж таки визнала високий професіоналізм Кадваладр і прогрес, досягнутий нею в боротьбі з антисанітарними умовами. Вона двічі завітала до Балаклави і, побачивши зміни, викликані діяльністю Кадваладр, віддала належне її заслугам і досягненням[7][8].
Кадваладр готувала, прибирала та годувала поранених, іноді працюючи по двадцять годин на добу та спала, коли знаходила час, на підлозі з сімома іншими медсестрами. Такі умови неминуче позначилися на здоров'ї жінки, якій було вже понад сімдесят років. Вона повернулася до Британії за рекомендацією Флоренс Найтінгейл на державну пенсію «з ослабленим здоров'ям… і без будь-якого забезпечення»[10].
Умови життя у Криму позначились на здоров'ї Кадваладр. Вона оселилася в будинку своєї сестри в Лондоні, там були написані її мемуари[1] з вкрай їдкими коментарями стосовно Флоренс Найтінгейл і справ у Криму[5], які були опубліковані в 1857 році і закінчувалися проханням, сповненим розпачу: «Повідомлення: наприкінці життя героїня цієї розповіді залишається без нагляду та коштів. Вона дуже хоче влаштуватися на роботу в якусь державну установу…». Останні роки свого життя Бетсі Кадваладр провела в злиднях, померла на 72-му році життя в будинку своєї сестри Бріджіт у Лондоні 17 липня 1860 року і була похована як жебрак у секції для бідняків на цвинтарі Ебні-Парк на півночі Лондона[6]. У серпні 2012 року на її могилі було встановлено новий меморіальний камінь[2][11].
Запізніла популярність і визнання Бетсі Кадваладр прийшли у 2009 році: у День медсестер у 2005 році, на прохання голови правління RCN Welsh Ейрліс Воррінгтон, професор Донна М. Мід OBE OStJ FRCN звернулася до Королівського коледжу медсестер в Уельсі з промовою «Сестринська справа зараз і в минулому». Згадавши досягнення таких знаменитих піонерів-медсестер як Флоренс Найтінгейл та Мері Сікол, вона заявила, що настав час Уельсу визнати і власну героїню-медсестру. Професор Мід за підтримки Королівського коледжу медсестер в Уельсі стала провідною прихильницею розповсюдження відомостей про досягнення Бетсі Кадваладр. На узбережжі північного Уельсу було створено найбільшу раду з охорони здоров'я. До Ради з охорони здоров'я імені Бетсі Кадваладр увійшли шість місцевих рад з охорони здоров'я, у ньому працює понад 18 000 співробітників[12].
Після цього відбулося кілька подій, у тому числі організовано лекцію RCN Wales імені Бетсі Кадваладр, яку читали:
- 2006 Сью Эссекс[en] , що прочитала вступну лекцію.
- 2008 Професор Джуліан Тюдор Гарт, який у 1970-х описав закон о количестве необходимых медицинских услуг[en].
- 2010 Джули Морган[en], депутат британського та валлійського парламенту.
- 2012 Крістін Мері Еванс, лікар.
- 2014 Рой Лилли[en], письменник, телеведучий та коментатор NHS.
- 2017 Розмари Батлер[en] , колишній депутат валлійського парламенту та його головниця.
У 2014 році за результатами опитування 50 найбільших валлійців усіх часів, проведеного Western Mail, Бетсі Кедваллідр виявилася 38-ою, випередивши співака Тома Джонса (39), актора Ентоні Хопкінса (46), автора пісень Айвора Ноігла (4 50) та Джона Чарльза (48).
На ознаменування століття Міжнародного жіночого дня в 2011 році Національна федерація жіночих інститутів Уельсу (NFWI-Wales) організувала лекції про жінок, що надихають, у Кардіффі, Лланголлені та Кармартені. Професор Донна Мід, яка виступала у Кармартені, обрала Бетсі Кадваладр. Після заходу NFWI-Уельс випустив буклет, що містить презентації з усього Уельсу. З'ясувалося, що Бетсі Кадваладр обрала ще й Гретта Картрайт, яка виступала в Лланголлен, тому вона була згадана в буклеті двічі[13].
- Автобіографія Елізабет Девіс, 1857 р. Перевидано під назвою Betsy Cadwaladyr: A Balaclava Nurse, 2015. ISBN 9781909983274
- Гарт, JT (1971). The Inverse Care Law. The Lancet. 1: 405-12. DOI: 10.1016/s0140-6736 (71) 92410-х.
- ↑ а б Welsh National Heroes by Alun Roberts, Y Lolfa, 2002
- ↑ а б в г 'Other' Crimea War nurse honoured. 2 серпня 2012. Архів оригіналу за 3 липня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- ↑ а б в г д Radio Cymru, a conversation with Lyn Ebenezer, published in the Cwrs Uwch, Bangor University, 2003
- ↑ The 50 Greatest Welsh Men and Women of All Time. Wales Online. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- ↑ а б в г Eirionedd A. Baskerville. Nurses in the Crimea. National Library of Wales (англ.). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ а б в Live, North Wales (24 квітня 2011). Memorial plans to honour Betsi Cadwaladr. northwales. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2021.
- ↑ а б в г Health: Get the latest health and medical news from. WalesOnline. Архів оригіналу за 27 вересня 2012. Процитовано 20-05-2013.
- ↑ а б Board, Betsi Cadwaladr University Health. Betsi Cadwaladr University Health Board - Who Was Betsi Cadwaladr?. www.wales.nhs.uk. Архів оригіналу за 17 July 2018. Процитовано 11 серпня 2017.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=eys
(довідка) - ↑ BBC – North West Wales Public Life – Betsy Cadwaladyr. Архів оригіналу за 3 липня 2010. Процитовано 14 березня 2021.
- ↑ Gwyneth Tyson Roberts. Davis, ElizabethLIZABETH (Betsi Cardwaladr) (1789 - 1860), nurse and traveller (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ DALE DEBAKCSY. The Totally Improbable, Completely True Life Of Betsi Cadwaladr (1789-1860), Welsh War Nurse. Women You Should Know (англ.). Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 21 березня 2021. [Архівовано 2021-05-24 у Wayback Machine.]
- ↑ Phil Carradice (19 травня 2010). The Welsh nightingale. ВВС (англ.). Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ NFWI-Wales (2011) A Celebration of Women's Achievements over the last 100 years and beyond: Inspirational Stories of Women from across the World. NFWI-Wales Cardiff
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бетсі Кадваладр