Биков Дмитро Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Льовович Биков
Дмитрий Львович Быков
Bykov, Dmitri NF2021 03 28 fRF07.jpg
Ім'я при народженні Дмитрий Львович Быков
Народився 20 грудня 1967(1967-12-20)[1][2] (55 років)
Москва, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність поет, письменник і літературознавець
Сфера роботи література[3], поезія[3], фільм[3] і публіцистика[3]
Alma mater факультет журналістики МДУ (1991)
Мова творів російська[4][3]
Роки активності 1985 — тепер. час
Жанр проза, поезія, публіцистика і біографія
Членство Орден куртуазних маньєристівd і Координаційна рада російської опозиціїd
Партія Координаційна рада російської опозиціїd
У шлюбі з Irina Lukyanovad
Премії Міжнародна літературна премія імені А.і Б.Стругацьких

CMNS: Биков Дмитро Львович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Дмитро Львович Биков (рос. Дмитрий Львович Быков)(20 грудня 1967(19671220), Москва) — російський поет, письменник, літературознавець і журналіст; професор літератури російського Державного інституту міжнародних відносин, викладач МПДУ; біограф російських поетів Бориса Пастернака та Булата Окуджави.

Біографія[ред. | ред. код]

Уродженець м. Москви. У 1984 р. закінчив школу з золотою медаллю. З шести років почав писати вірші.

Батьки (Лев Мойсейович Зільбельтруд і Наталя Йосипівна Бикова) розійшлися. Сина виховувала мати, вчителька російської мови та літератури. Дмитро закінчив факультет журналістики МГУ з червоним дипломом, пройшов службу в армії. Працювати почав як позаштатний кореспондент з 1982 року. Дмитра прийнято до Спілки письменників Росії з 1991 року.

У квітні 2019 року був отруєний невстановленою отруйною речовиною. Йому стало зле під час перельоту Єкатеринбург-Уфа, п'ять діб перебував у комі, з рештою був переведений до інституту нейрології в Москві звідки був виписаний 26 квітня 2019 року. Розслідування групи Bellingcat встановило, що до отруєння можуть бути причетними ті самі підрозділи, що й до отруєння Олексія Навального в серпні 2020 року отруйною речовиною сімейства «Новичок»[5].

Творча біографія[ред. | ред. код]

У 2003–2006 роках Дмитро Биков вів майстер-клас в Інституті журналістики і літературної творчості.

Мав друковані твори (полемічні, літературознавські, критичні статті) майже у всіх значних московських виданнях:

  • «Огоньок» (до 2007 р.);
  • «Нова газета»;
  • «Труд»;
  • «Столиця»;
  • «Вечірній клуб»;
  • «Російське життя».

Дебютував на російському ТБ у 1992 році в програмі Кіри Прошутінської. На ATV вів власну програму «Добре БИков» (російською «Хорошо БЫков»), був також одним з ведучих програми «Врємєчко». У 2009 році його запросили бути ведучим програми «Народжені в СРСР» (канал «Ностальгія»). Окрім телебачення, Дмитро Биков вів програму «Сіті шоу з Дмитром Биковим» на радіо Сіті-FM.

Орден куртуазних маньєристів[ред. | ред. код]

  • Куртуазний маньєризм  — течія в сучасній російській поезії.

Гурток сформувався в 1980-ті роки, офіційна поява якого зафіксована 22 грудня 1988 року. Перша спільна збірка «Чарівна отрута кохання» (російською «Волшебный яд любви») надрукована у 1989 році і мала твори засновників, серед яких

  • Вадим Степанцов
  • Дмитро Биков
  • Олександр Вулих
  • Андрій Добринін
  • Віктор Пеленягре
  • Константен Григор'єв.

Симптоматична поява подібного гуртка в часи розвалу і зникнення СРСР. Це відсилає дослідників культури до Італії 16 століття і ганебного пограбування і руйнації Риму у 1527 році. Тоді, у травні 1527 р. вояки католицького короля Карла V захопили і зруйнували центр католицизму — Рим. Одновірці католики не зупинились перед пограбуванням католицьких монастирів, церков і католицьких же святинь. Це призвело до кризи в суспільстві, рішучої відмови від гуманізму, як ідейної течії і появи маньєризму в світогляді і творах сучасників і митців. Переживати почуття тривоги, жаху від трагедій, страшного розчарування в політиках і політиці — нормально для творчої(чи не творчої) особи цілком природно в часи суспільних катастроф. Але після таких переживань не виникають комедії чи гармонійні твори.

Зникнення СРСР (на щастя) не супроводжувалося руйнаціями у столицях чи масовими вбивствами, як у Римі 1527 року. Але запанували настрої кризи, невіри, розбрату. Значно підвищилась зацікавленість до епох занепаду і занепадницьких течій в минулому — декадансу на зламі 19-20 століть, маньєризму 16-17 століть, занепаду Римської імперії.

Маніфест куртуазних маньєристів[ред. | ред. код]

Гурток вважає своїми попередниками поетів Парні́, Пу́шкіна тощо. Ідейним напрямом слугують настої вакхічних пісень чи рядки (російською):

  • Давайте пить и веселиться,
  • Давайте жизнию играть
  • Пусть чернь слепая суетится
  • Не нам безумной — подражать.
  • Пусть наша ветреная младость
  • Потонет в неге и вине,
  • Пусть изменяющая радость
  • нам улыбнётся хоть во сне.
  • «Пусть Моцарт играет нам на своём волшебном клавесине, а мы, куртуазные маньеристы, пустимся в бешеную мазурку с самыми блистательными из дам, созданных нашим воображением.»

Але історія знає чимало прикладів, коли засновники самі не дотримуються проголошених принципів і ідейного напрямку. Є й приклади, коли грандіозна обдарованість прихильників гуртка перероста обмеженість схоластичних принципів проголошеного напримку і буває відкинута талантами (Чехов і доба декадансу, Альбер Марке в гуртку «Фовістів»… [Дмитро Биков і орден куртуазних маньєристів ?])

Якщо правда, що після зникнення імперій повинні залишитися не руїни і братські поховання, а меланхолійні спогади, і література допомагає виникненню лише меланхолійних спогадів та путівників по столицях колишніх імперій, хай буде і орден куртуазних маньєристів.

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Згідно з суб'єктивними оцінками, має імперські погляди щодо України[6].

Опозиційно налаштований. Двічі відмовлявся від зустрічі із Путіним[7].

У грудні 2016 року підтримав засудженого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8].

21 лютого 2022 року, підписав відкритий колективний лист російського Конгресу інтелігенції "Ви будете прокляті!" Паліям війни», в якому йдеться про історичну відповідальність влади РФ за розпалювання «великої війни з Україною»[9][10].

Неповний перелік друкованих творів Бикова (назви російською)[ред. | ред. код]

  • «Оправдание», (роман про фантастичні версії біографій людей, які вижили у сталінських таборах, 2001)
  • «Блюд труда» (публіцистика, 2003)
  • «Орфография», (роман, 2003), присвячений реформі російської орфографії у 1918 році, яку започаткував Ленін.
  • «Правда» (разом з Максимом Чертановим в жанрі витівкового роману про В. І. Леніна, 2005)
  • «Хроники ближайшей войны» (статті, 2005)
  • «Эвакуатор» (роман про теракти в Москві, 2005)
  • «Борис Пастернак» (художня біографія поета, серия «Жизнь замечательных людей», 2005)
  • «В мире животиков. Детская книга для взрослых, взрослая книга для детей» (разом з дружиною, 2005)
  • «Последнее время: стихи, поэмы, баллады», (2006)
  • «ЖД» (роман, 2006)
  • «Вместо жизни», (статті, 2006)
  • «Списанные» (2008)
  • «На пустом месте» (статті, 2008)
  • «Булат Окуджава» (серія «Жизнь замечательных людей», 2009)
  • «Отчёт» (поетична збірка, 2010)

2013 року побачив світ складений Биковим список «100 книг, які повинен прочитати кожен»[11].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, дружина — Ірина Лукьянова, дитяча письменниця. В родині двоє дітей.

Літературні премії Дмитра Бикова[ред. | ред. код]

  • Міжнародна літературна премія імені А.і Б.Стругацьких за роман «Орфографія» (АВС-премія)
  • Міжнародна літературна премія імені А.і Б.Стругацьких за роман «Эвакуатор»
  • Премія «Національний бестселер» за біографічну книгу «Борис Пастернак» у 2006 році
  • Премія «Большая книга» за біографічну книгу «Борис Пастернак» у 2006 році
  • Міжнародна літературна премія імені А.і Б.Стругацьких за роман «ЖД».
  • Премії міжнародної асамблеї фантастики «Портал» у 2008 році за оповідання «Отпуск» і 2011 році за роман «Остромов, или ученик чародея».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ČSFD — 2001.
  2. Babelio — 2007.
  3. а б в г д Czech National Authority Database
  4. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Bellingcat Investigation Team (9 червня 2021). Russian Poet Dmitry Bykov Targeted by Navalny Poisoners. Bellingcat. Архів оригіналу за 11 серпня 2021. Процитовано 10 червня 2021. 
  6. До Києва приїхав скандальний російський письменник Биков. ukraine.segodnya.ua (укр.). Процитовано 10 серпня 2022. 
  7. Дмитрий Быков: В России еще ужаснутся, что воевали с Украиной. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 14 серпня 2015. 
  8. Відомий російський поет підтримав Сенцова [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] // Uapost.us, 05.12.2016
  9. «Ви будете прокляті!»: Конгрес інтелігенції РФ опублікував відкритого листа розпалювачам війни. 21.02.2022, 12:57. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 22 лютого 2022. 
  10. Відкритий колективний лист «Вы будете прокляты!» [Архівовано 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. 100 книг, которые должен прочитать каждый (по мнению Дмитрия Быкова). LiveLib. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]