Биков Леонід Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Биков Леонід Федорович
Портрет Леонида Быкова.png
Леонід Биков
Ім’я при народженні Биков Леонід Федорович
Народження 12 грудня 1928(1928-12-12)
Знаменське, Артемівська округа, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР СРСР
Дата смерті 11 квітня 1979(1979-04-11) (50 років)
Димерська селищна рада, Вишгородський район, Київська область, Українська РСР,
СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Роки діяльності 1951—1979
Дружина Тамара Костянтинівна Кравченко
Діти Лесь, Мар'яна
IMDb: ID 0125904
Сторінка в інтернеті leonid-bykov.ru
Нагороди

Орден Жовтневої Революції Заслужений артист РРФСР Народний артист України

Commons-logo.svg Биков Леонід Федорович у Вікісховищі

Леоні́д Фе́дорович Би́ков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське), Слов'янський район, Артемівська округа, УРСР — 11 квітня 1979, поблизу Димера, Київська область, УРСР) — український радянський актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР (1958), заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974).

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд[1].

Біографія[ред.ред. код]

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська (селище Жовтневе). У 1936 році сім'я переїхала на нове місце проживання — район «Прокатчики». В цьому ж році він поступив до першого класу школи № 7. Трохи пізніше навчався у 11-й школі до 1941 року. Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом із сім'єю був евакуйований до м. Барнаул. Після повернення до Краматорська поступив до машино-будівельного технікуму, де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його. У 1945—1946 роках навчався у школі робочої молоді. Останній 10 клас закінчував у середній школі № 6, яку закінчив у 1947 році. Беручи участь у самодіяльності, він уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна.

Змалку Биков мріяв про авіацію і двічі поступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди в 1942 році було евакуйовано другу Ленінградську спецшколу військових льотчиків, але туди його не взяли (можливо через стан здоров'я). Другий раз — у Кривому Розі у 1945 році в льотне училище, але і тут не вдалося вчитись, можливо через фальсифікацію документів.

В школу акторів у Києві його не прийняли, адже на той час (1946 рік) він ще не мав атестату про середню освіту, але наступного року Биков поступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році. У 1951-1960 роках — він актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Потім (1952) була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Не називаючи прізвищ», «Роки блукань», «Людина шукає щастя», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» тощо).

У 19601969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» в фільмі «Переможці», потім зіграв Сашка у фільмі Київської студії «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі найліпших ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), танкіста («Травневі зірки», 1959), Альошки («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1973 році, Биков зняв таки «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд славетних льотчиків Великої вітчизняної, і в першу чергу Віталій Попков.

У 1976 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73». Биков виступив в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза та колгоспника Юхима. У березні 1979 року вже відзнято дві частини фільму на кіноплівку і 5 квітня представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани.

Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і з невідомих причин Биков вирішив його об'їхати, не переконавшись у безпеці обгону. І як тільки він став здійснювати обгін, побачив, що йому назустріч рухалася вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, автомобіль розвернуло на склизький трасі вліво на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова приблизно 20 метрів… Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

На місці загибелі (траса Київ-Іванків, 400 метрів після виїзду з смт Димер у бік Іванкова) встановлено пам'ятний знак. Але свідки аварії стверджують, що дтп сталося ще далі від «офіційного» місця.

За однією з помилкових версій[2], нібито під час зйомок картини «Прибулець», Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, наче передчуваючи швидку трагедію. Але в дійсності,[3] «заповіт» написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званих почестей. Після цього «дерболизнути» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…"

Оригінальний текст (рос.)

«…Пусть кто-то один скажет слово «прощай», и всё. Не надо цирка, называемого почестями. После этого «дерболызните» кто сколько может. А потом пусть 2-я эскадрилья врежет «Смуглянку» от начала и до конца…»

«Слідство велося дуже ретельно. Проводилися консультації з експертами, автогонщиками, експерименти на автодромі «Чайка». Виявилося, що молодий водій зустрічної вантажівки, який вже зібрався було у в'язницю, не винен. Биков був тверезий, але допустився помилки, напевно, через втому. І ніякого інфаркту у нього не було, інакше він відпустив би педаль гальма. Леонід Федорович до останнього намагався запобігти зіткненню.»

Оригінальний текст (рос.)

«Следствие велось очень тщательно. Проводились консультации с экспертами, автогонщиками, эксперименты на автодроме «Чайка». Оказалось, что молодой водитель встречного грузовика, который уже собрался было в тюрьму, не виновен. Быков был трезв, но допустил оплошность, наверное, из-за усталости. И никакого инфаркта у него не было, иначе он отпустил бы педаль тормоза. Леонид Фёдорович до последнего пытался предотвратить столкновение.»

Фільмографія[ред.ред. код]

Акторські роботи[ред.ред. код]

Рік Стрічка Роль Примітки
1952 Переможці Пуговиця
1953 Доля Марини Сашко Дебют
1954 Приборкувачка тигрів Петя Мокін
1955 Чужа рідня Лев Захарович, вчитель
Максим Перепелиця Максим Перепелиця Головна роль
1957 Поряд з нами Микола Жуков, інженер Головна роль
1958 Люба моя людина Саша Богатирьов
Добровольці Олексій Акішин
1959 Травневі зірки танкіст Олексій
Сварка в Лукашах Туз Віктор Терентійович
1960 Альошкіна любов Альошка Головна роль
Обережно, бабуся! Олексій Штиков
1962 На семи вітрах Гаркуша
Горизонт Бригадир цілинного радгоспу
1963 Коли розводять мости Річард
Великий фитиль диригент симфонічного оркестру
1964 Зайчик Лев Зайчик Головна роль
1966 У місті С. Візник
1968 Розвідники Сашко Макаренко
1970 Щастя Ганни Командир продзагону
1971 Де ви, лицарі? Вчений Кресовський Ігор Володимирович
1973 В бій ідуть лише «старі» комеск Титаренко Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати єфрейтор Віктор Святкін Головна роль

Режисерські роботи[ред.ред. код]

Рік Стрічка Примітки
1961 Як мотузочок не в'ється
1964 Зайчик Головна роль
1971 Де ви, лицарі? Головна роль
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1976 Ати-бати, йшли солдати Головна роль

Сценарист[ред.ред. код]

Рік Стрічка Примітки
1973 В бій ідуть лише «старі» Головна роль
1978 Прибулець За повістю Євгена Шатька «Прибулець-73»[4]

Театральні роботи[ред.ред. код]

Рік прем'єри Вистава Роль Примітки
1951 Загибель ескадри матрос Паллада
Шельменко-денщик старик масовка
1952 Як гартувалась сталь Павка Корчагін Головна роль
Отелло Блазень
Лимирівна хлопець-балагур роль без слів
З коханням не жартують Москатель
1953 Не називаючи прізвищ хлопчик Ванька-Жанек
1954 Загублене життя Селезньов
Роки блукань Павлик Тучков Головна роль
1955 Персональна справа Павлик
Шляхи людські Павлик
1956 Людина шукає щастя Володя Кулішов Головна роль
Гамлет перший актор
1957 Вулиця трьох солов'їв, 17 Пеппі
Коли цвіте акація Борис Прищепін
1958 Мій друг Максим
В шуканні радості Олег Савін
Тиха українська ніч Тарас Кривошия
Дорога через Сокольники Альошка Вронський Головна роль
1960 День народження Терешко
Меморіальна дошка на честь Леоніда Федоровича Бикова, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Визнання і нагороди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Спеціальний культурологічний випуск аналітично-інформаційного журналу «Схід (журнал)», 2004.
  • Роман Корогодський та ін. Леонід Биков. — М., 1978
  • Роман Корогодський. Леонід Биков. // В книзі: Брама світла. Шістдесятники. [упорядники М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко; автор вступної ст. М. Коцюбинська] — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2009. — 655 с. ISBN 978-966-8197-47-5
  • Інформація із архівних джерел та бібліотек.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  2. Наш Фільм — журнал про російське кіно
  3. Издательский Дом АиФ
  4. Прибулець (після смерті дознятий Борисом Івченком з іншим акторським складом — Зоряне відрядження)