Биківка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Биківка
Биківка
Биківка на мапі Романівського району
Биківка на мапі Романівського району
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Романівський район
Рада Биківська селищна рада
Код КОАТУУ: 1821455300
Основні дані
Засноване 1871
Колишня назва Буда Биківка
Статус з 1938 року
Площа 2,3 км²
Населення 1788 (01.01.2011)[1]
Густота 777 осіб/км²
Поштовий індекс 13012
Телефонний код +380 4146
Географічні координати 50°17′28″ пн. ш. 27°59′32″ сх. д. / 50.29111° пн. ш. 27.99222° сх. д. / 50.29111; 27.99222Координати: 50°17′28″ пн. ш. 27°59′32″ сх. д. / 50.29111° пн. ш. 27.99222° сх. д. / 50.29111; 27.99222
Висота над рівнем моря 249 м


Відстань
Найближча залізнична станція: Разіне
До станції: 28 км
До райцентру:
 - автошляхами: 16,9 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 59 км
Селищна влада
Адреса 13012, Житомирська обл., Романівський р-н, смт Биківка, вул. Миру, 8
Карта
Биківка is located in Україна
Биківка
Биківка
Биківка is located in Житомирська область
Биківка
Биківка

Би́ківка — селище міського типу Романівського району Житомирської області України. До депортацій 1934 — польський населений пункт.

Географія[ред.ред. код]

Розташовано за 27 км на південний-захід від залізничної станції Разіне. Відстань до райцентру становить близько 17 км і проходить автошляхом Т 0617.

Історія[ред.ред. код]

1811 згадується як Буда Биківка, конфісковане володіння, яке за рішенням баківської комісії, належить підкоморію, відставному капітану Каетану Чайковському.

З 1917 — у складі УНР. 4 листопада 1921 р. у полудень під час Листопадового рейду через Биківку проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки. Тут вона розгромила батальйон московських військ. Було захоплено 3 скоростріли, кілька коней із сідлами, батальйонний прапор. У полон потрапила секретарка з ЧК, яку було повішено.

Оскільки у Биківці переважало польське населення, у 1929—1934 р.р. Биківка входила до складу Мархлевського польського національного району, тут державною мовою була польська, діяла 7-річна польська школа, у районному центрі Мархлевськ (раніше і зараз називається Довбиш), видавалась польська газета.

У 1934 році польський автономний район комуністи ліквідували, більшість вцілілого після Голодомору польського населення депортовано у Кахахстан, Архангельську область Росії, на Колиму, а автономний район було українізовано.

У жовтні 1935 року із села Биківка до Харківської області, на основі компроментуючих матеріалів НКВС, ешелоном було виселено 8 польських родин (37 осіб). Серед виселених 10 осіб чоловічої статі, 13 жіночої, 14 дітей. Натомість на місце вибулих радянською владою переселялися колгоспники-ударники з Київської і Чернігівської областей[2][3].

У липні 1941 Биківку звільнено від сталіністів. Усіх жителів єврейського походження заарештовано і відправлено у табори. 1943 сюди повернулися сталінські війська, але з 1949 у СССР також почалася активна антиєврейська кампанія.

1952 селище було радіофіковане та електрофіковане.

1970-80 у селищі були побудовані 4-х поверхові жилі будинки і другий склозавод.

Загальні відомості[ред.ред. код]

У селищі діє римо-католицький костел та православна церква.

Биківській селищній раді піпорядковані села Товща та Сарнівка. Селище оточено навколишніми лісами, які давали людям і тепло, і харчування і укриття в тяжкі роки 1932-33 та 1941—1945 р.р. Земля малородюча, ґрунт піщаний, але пісок — високої якості, що давало можливість випускати якісні вироби місцевим склозаводом.

Населення[ред.ред. код]

  • 2 700 меш. (1959)
  • 2 100 меш. (1996)
  • 1 979 меш. (2001)
  • 1 770 меш. (2009)

За даними перепису населення 1939 року в Биківці проживало 1872 особи: поляків — 47,3 % або 885 осіб, українців — 32,2 % або 602 особи, євреїв — 8,1 % або 151 особа, німців — 7,5 % або 141 особа, інших національностей — 5 % або 93 особи[4].

Промисловість[ред.ред. код]

Історія Биківського склозаводу[ред.ред. код]

Склозавод був заснований у 1852 році Ігнатом Карповичем Можаровським, який побудував невеличке підприємство, що випускало посуд для домашнього вжитку. Завод за часів СРСР забезпечував роботою понад 700 жителів Биківки та навколишніх сіл. За радянського періоду головною продукцією заводу був медичний посуд. Після розпаду союзу, коли Україна оголосила себе незалежною державою, завод змінив профіль виробництва та почав випускати тару для алкогольних напоїв. З початку 90-х років завод втратив ринок збуту і почав занепадати. Чвари та судові тяганини співвласників припинили діяльність заводу.

Станом на початок 2009 року на території заводу залишились тільки руїни, все майно було розграбоване та вивезене за межі селища. Більшість мешканців селища, які з 14 років працювали на цьому заводі, зі сльозами на обличчі згадують, це могутнє і процвітаюче підприємство, яке давало їм безбідне існування. Починаючи з кінця XIX ст. біля заводу поселялися майстри-склодуви, які започаткували родинні династитії: Козакевичів, Муравських, Кінцелів, Чаплінських, Ярчевських, Куніцьких, Марцинкевичів, Блонських та інш., які продовжували професійну родинну справу також і поза межами Биківки — у Львові, Польщі та інш. місцях. http://www.roamearth.com/ru/destinations/Ukraine/711024/Bykivka-travel-guide.html

Освіта та культура[ред.ред. код]

  • ЗОШ І-ІІІ ступенів (станом на 1.09.2004 навчається більше 330 учнів)
  • Дитсадок
  • Бібліотека
  • Будинок культури,
  • Клуб склозаводу
  • Римо-католицький костьол Серця Пана Ісуса
  • ФК "Вимпел" (Биківка)
  • Стадіон

Медицина[ред.ред. код]

  • Биківська дільнична лікарня (реорганізована 2011 р. в АЗПСМ)
  • Аптека № 18

Зв'язок[ред.ред. код]

  • Биківське відділення зв'язку, (Укртелеком, Укрпошта)
  • На території селища є вежа оператора мобільного зв'язку «Київстар».

Агропромисловий комплекс[ред.ред. код]

  • Биківське лісництво АПК

Відомі особистості[ред.ред. код]

В поселенні народився:

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У 7 кн.. — Житомир : Знання України, 2006. — Т. 1. — 724 с. — ISBN 966-655-220-5.

Посилання[ред.ред. код]