Биківнянські могили

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»
Основний пам'ятник в заповіднику
Основний пам'ятник в заповіднику
Розташування: Україна, Київ, Дніпровський р-н, с. Биківня, 19 та 20 квартали Биківнянського лісу
Заснований: 30 квітня 1994 (як меморіальний комплекс)
Керівна
організація:
Міністерство культури і туризму[1]


Commons-logo.svg Биківнянські могили у Вікісховищі

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили» створений на пам'ять жертв політичних репресій поблизу селища Биківня. Пам'ятка історії національного значення, з 2006 року має статус заповідника національного значення.

У Биківнянському лісі знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х — в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл.

Биківнянські могили[ред.ред. код]

Біля селища Биківня у 1930-х — початку 1940-х років (до окупації німцями Києва) в таємній обстановці здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві органами НКВС. Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань розпочалося 1936 року.

Встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою. На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.[2]

Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено і проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

Створення заповідника[ред.ред. код]

Монумент закатованим біля входу до заповідника

30 квітня 1994 року відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму.

22 травня 2001 року Кабінет Міністрів України під керівництвом Віктора Ющенка прийняв Постанову "Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».[3]

24 червня 2001 року у рамках свого візиту в Україну Биківню відвідав Папа Іван-Павло II.[4]

17 травня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного.[5]

21 травня 2006 року на території Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Президент України Віктор Ющенко, як і в попередні роки, взяв участь у церемонії вшанування пам'яті жертв сталінського режиму.

Меморіал жертвам репресій[ред.ред. код]

Меморіал складається з семи об'єктів, розосереджених від головного входу до братської могили. Загальні композицію і філософську концепцію меморіалу складають як суто мистецькі твори монументальної скульптури, камені-присвяти, хрести — сакральні символи православно-християнської віри, так і природне історико-документальне довкілля — ландшафт.

На початку доріжки з гравію, яка веде у глибину лісу, ліворуч споруджено бронзову скульптуру чоловіка на повний зріст (висота — 3,6 м), встановлену без плінта на ґрунт. Обабіч скульптури розташовані брили з сірого граніту, на одній з яких (праворуч) — лаконічна дата накладними бронзовими цифрами «1937». Скульптор створив психологічно сконцентрований «пам'ятник-стан». Чоловік, одягнений у чоботи, ватник, з речовим мішком в опущених і складених «у замок» руках. Документальна правдивість образу, максимально наближена до життєвої ситуації, є містким символом незчисленних репресованих, особистості яких були штучно уніфіковані, знеособлені, часто морально зламані, перетворені на аморфний натовп. Лише одна деталь натякає на минулий соціальний стан ув'язненого — окуляри, як риса, штрих до портрета колишнього працівника інтелектуальної сфери діяльності. Толерантний психологізм портретної характеристики свідчить про глибоку внутрішню трагедію людини (в широкому значенні — всього радянського народу), репресованої за власні переконання, ідеали, а потім і фізично страченої.

Ліворуч від доріжки з гравію, навпроти скульптури встановлено брилу з сірого граніту[6] з написом: «Тут у 19 кварталі Биківнянського лісу поховані жертви політичних репресій». Неподалік від першої брили у лісі (праворуч від доріжки) — брила з сірого граніту без напису, на якій вибито хрест.[7] Далі в лісі (ліворуч від доріжки) — ще одна брила з сірого граніту без напису, на якій також вибито хрест.[8] У глибині лісу за поворотом, праворуч від доріжки — брила з сірого граніту[9] з написом: «Найдорожче у вас — воля, ми оплатили її життям». У глибині лісу (праворуч від доріжки) — брила з червоного граніту[10] з написом: «Ці сосни є свідками страшного злочину. Тут поховано тисячі невинно Убієнних. Поклонись праху їх. Вічна пам'ять».

У глибині лісу (в кінці траурної доріжки) на майданчику, викладеному бетонними плитами, братська могила жертв репресій, на якій встановлено пам'ятний знак: гранітний хрест на гранітному постаменті у вигляді куба.[11] На постаменті напис: «Вічна пам'ять».

На початку меморіалу — праворуч і ліворуч від скульптурної постаті репресованого (вздовж траси Київ-Бровари), а також у глибині лісу встановлено 87 стилізованих металевих хрестів. Архітектурно-просторове розпланування меморіалу разом з архітектурно-скульптурними об'єктами є вдалим вирішенням художньо-образної структури комплексу.

Автори меморіального комплексу: скульптор Володимир Чепелик і архітектор Георгій Кислий. Меморіал створений у 1995 році.

Перепоховання жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі[ред.ред. код]

28 жовтня 2006 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій очолив заупокійну панахиду, приурочену перепохованню останків 817 жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі. Биківнянський ліс став останнім місцем упокоєння для понад 100 тисяч невинно розстріляних осіб[12][13], які були заарештовані радянською спецслужбою НКВС.

День скорботи в Биківнянському лісі[ред.ред. код]

16-го травня 2004-го року в Биківнянському лісі, що під Києвом, на місці поховань більше як 100 тисяч розстріляних більшовицькою владою людей відбувся «День скорботи». Цей захід здійснюється щорічно як жалобна поминальна акція. Цьогорічні заходи були організовані і здійснювались Київською міською організацією Всеукраїнського товариства «Меморіал» та Управлінням внутрішньої політики Київської міської Державної адміністрації. Активну участь у підготовці території заповідника до заходів брала Дніпровська у м. Києві Державна адміністрація. У заходах «Дня скорботи» взяли участь депутати Верховної Ради України, депутати Київради, представники органів виконавчої влади, духовенство традиційних українських церков, представники партій і громадських організацій, а також широка громадськість Києва і гості столиці. Перед початком акції на це скорботне зібрання прибув колишній Держсекретар Сполучених Штатів Америки Збігнєв Бжезинський і посол США в Україні Джон Гербст, які поклали вінки і у супроводі Голови Київського «Меморіалу» Романа Круцика оглянули плакати експозицій «Забуттю не підлягає» і «Українські Соловки». Ця експозиція загальною кількістю у 68 плакатів була виставлена для огляду Київською міською організацією Товариства «Меморіал» і викликала серед учасників заходу великий інтерес.

Серед знищених радянським тоталітаризмом[ред.ред. код]

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Софію Київську і «Биківнянські могили» передали Мінкульту // УП, 14 лютого 2011
  2. Служба безпеки України встановила та оприлюднює імена 14 191 жертви Биківні / Прес-центр СБ України, 14 травня 2009
  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.05.2001 № 546 "Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»
  4. Юрій Шаповал. Биківня: матеріалізація історичної пам'яті / «Дзеркало тижня» № 19, 19 травня 2007
  5. Указ Президента України від 17.05.2006 № 400/2006 «Про надання Державному історико-меморіальному заповіднику „Биківнянські могили“ статусу національного»
  6. Висота — 1,9 м; ширина 2,2 м; глибина — 1,45 м
  7. Висота — 2,3 м; ширина — 1,4 м; глибина — 1,5 м)
  8. Висота — 2,2 м; ширина — 1,7 м; глибина — 1,3 м)
  9. висота — 1,8 м; ширина — 3 м; глибина — 1,4 м
  10. Висота — 1,50 м; ширина — 1,6 м; глибина — 1,3 м
  11. Розміри: хрест — висота — 5,8 м; могила — 7,5 × 7 м; постамент — 2 × 2 × 2 м)
  12. Україна вшановує День пам'яті жертв політичних репресій. Слово Президента України Віктора Ющенка у Биківні в День пам'яті жертв політичних репресій // Офіційний веб-портал Київської міської влади
  13. Веб-сайт Аскольдова могила

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Координати: 50°28′34″ пн. ш. 30°41′26″ сх. д. / 50.476076° пн. ш. 30.690694° сх. д. / 50.476076; 30.690694


Биківня або Биківнянські могили  — місце поховання жертв політичних репресій 1937—1941 років. Розташоване за 1,5 км від колишнього селища Биківня на околиці Києва, поблизу автостради Київ-Бровари.

Наприкінці 1980-х років було доведено, що в часи сталінських репресій тут був об'єкт спеціального призначення НКВС і відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих громадян. Кількість жертв биківнянського поховання остаточно не встановлена, наводяться різні цифри: 6323, 6329, 6783, понад 7 тисяч, 120 тисяч, 225 тисяч осіб. Дослідження продовжується в теперішній час.

На території Биківнянських могил створено Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».[1]

Кладовище у Биківнянському лісі[ред.ред. код]

Поблизу селища Биківня у 1930-х — початку 1940-х років (до окупації німцями Києва) в таємній обстановці здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві органами НКВС. Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань розпочалося 1936 року.

Встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві.

Розслідування[ред.ред. код]

Вперше останки жертв були виявлені місцевими жителями восени 1941. Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено.

Радянські урядові комісії[ред.ред. код]

Радянською владою було проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1944, 1971, 1987 років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.

Радянська комісія у справі воєнних злочинів 1944 року, вже після визволення від гітлерівців, оголосила биківнянське поховання місцем поховання в'язнів Дарницького табору військовополонених, в якому гітлерівці стратили 75 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Таке рішення комісія ухвалила на тій підставі, що Дарницький концтабір був розташований за 5 км від биківнянського поховання.

Друга урядова комісія 1971 року знову визнала ці поховання могилами жертв гітлерівських окупантів. Тоді ж було перепоховано понад 4 тисяч останків.

Третя урядова комісія 1987 року підтвердила висновки двох попередніх комісій. Під час її роботи було перепоховано ще понад 2 тисяч останків, а на місці поховання встановлено кам'яну плиту, на якій було викарбувано, що там «поховано 6329 радянських солдатів, партизанів і цивільних громадян, знищених фашистськими загарбниками у 1941—1943 рр.».

У 1988 Рада міністрів УРСР зобов'язала вивчити питання, пов'язане з биківнянським похованням. Була створена четверта комісія. У процесі розслідування й наступного перепоховання виявлено особисті речі окремих жертв, завдяки чому вдалося встановити прізвища деяких осіб, заарештованих у 1936—1941 роках. Судово-медична експертиза дала змогу зробити остаточний висновок, що то були останки жертв сталінських репресій — радянських громадян, страчених НКВС у 1936—1941 роках. У 1988 році жертви перепоховані до братської могили, яка складається з кількох поховань.

Сучасні дослідження[ред.ред. код]

Станом на 2009 рік за виявленими і опрацьованими співробітниками Служби безпеки України документами встановлено прізвища 14191 особи.[2]

«Биківні» по всій Україні[ред.ред. код]

На сьогодні встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно ховалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища, померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці — парк культури і відпочинку, ще є 9-й кілометр Запорізького шосе у Дніпропетровську та центральне міське кладовище в Сумах.

Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик — лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.

Дослідники стверджують, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]