Бистрицький Євген Костянтинович

Євген Костянтинович Бистрицький
Народився	2 січня 1948(1948-01-02) (77 років) Плявіняс, Латвійська РСР
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	філософ, викладач університету, громадський діяч
Відомий завдяки	доктор філософських наук (1991 р.)
Alma mater	КДУ ім. Т.Шевченка, філософський факультет
Науковий ступінь	доктор філософських наук (1991)
Знання мов	українська
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка, Міжнародний фонд «Відродження» і Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України
Титул	виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» з 1998 р.
Партія	КПРС до 1991 р.
Конфесія	атеїст
Діти	Максим Євгенович Бистрицький
Нагороди
Сайт	www.bystrytsky.org
Висловлювання у Вікіцитатах

Євге́н Костянти́нович Бистри́цький (нар. 2 січня 1948, м. Плявіняс, Латвійська РСР) — український вчений-філософ, доктор філософських наук; з 1991 завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України; з 1998 р. — виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Джорджа Сороса.

Біографічні дані

Батько — Бистрицький Костянтин Никифорович (1904—1964), військовий інженер-геодезист, нар. у Левківцях, Вінницької обл., мобілізований до війська 1940 року, пройшов війну в 62-му геодезичному загоні, дислокованому після війни в Латвії; мати — Віра Михайлівна (1908—1999), учителька середньої школи, нар. у с. Жолоби, Вінницької обл.

Євген Костянтинович мешкає в Києві. Має доньку й сина.

Освіта і наукові ступені

• 1971—1976 рр. — навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на філософському факультеті.

• 1981 р. — захистив дисертацію кандидата наук за темою «Наукове пізнання та проблема розуміння» (Інститут філософії АН СРСР, Інститут філософії АН УРСР)

• 1991 р. — захистив дисертацію доктора наук за темою «Особистість в світі культури» (Інститут філософії Академії наук України).

Трудова і наукова діяльність

• 1966—1968 — математик-програміст Науково-дослідного інституту Держплану УРСР. Участь у молодіжному журналі самвидава «Новий феєрверк» (разом з письменником Л. Нефедьєвим та ін.
• 1968—1970 відслужив строкову службу в армії Радянського Союзу.
• 1976—1979 — науковий співробітник Інституту філософії Академії наук СРСР в м. Москва.
• 1979—1990 — науковий співробітник, з 1981 старший науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР, м. Київ.
• 1982—1991 — доцент Київського університету імені Тараса Шевченка.

Зовнішні зображення
	На трибуні
	Чергова прес-конференція
	Виступ на науковому форумі
	Відкрита лекція

• З 1991 р. — завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії Академії наук України, м. Київ.
• 1993—1998 — доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• 1993—1998 р. — редактор відділу політики і культури, філософії політики в журналі «Політична думка» (головний редактор Володимир Полохало).
• 1994—1996 — завідувач кафедри культури Української академії мистецтва
• 1994 р. — засновник і перший президент Українського філософського фонду.
• 1998-2017 р. — виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження», що входить до заснованої Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства.

Науковий доробок

Автор понад 80 наукових праць, присвячених дослідженню наукового пізнання, проблеми розуміння, філософії культури, соціальній та політичній філософії.

Основні праці

• Быстрицкий Е. К. Научное познание и проблема понимания. — К.: Наук. думка, 1986. — 134 с. [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. — К.: Наук. думка, 1991. — 200 с. [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Бистрицький Є. Чому націоналізм не може бути наукою // Політична думка. — 1994. — № 2. — С.30-35. [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Бистрицький Є. Конфлікт культур та філософія толерантності // Журнал «Ї». — № 25 (2002). [Архівовано 4 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Бистрицький Є. Леґітимація як дієве філософське поняття // Філософська думка. — 2009. — № 5. — С.49-59. [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Бистрицький, Є., 1997. Конфлікт культур і філософія толерантності. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. Київ: Політична думка, С. 147-168.

Цитата

...в основі леґітимації незалежної, наголошую — суверенної — України лежать світоглядні, культурні цінності. Це від початку національно-демократичні цінності, заявлені при розвалі Радянського Союзу, і завдяки яким ми отримали незалежність та сучасні політичні кордони. Саме вони лежать в основі леґітимації будь-якої — теперішньої, минулої й майбутньої — політичної влади в Україні. З самого початку Україна була заявлена як демократія на національній культурній основі. Є. Бистрицький. Кордони проходять всередині нас, 2010

Громадська позиція

У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.

Державні нагороди

• Орден Свободи (20 січня 2018) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю

Посилання

• Євген Бистрицький. Вибрана бібліографія [Архівовано 27 грудня 2008 у Wayback Machine.]
• Міжнародний фонд «Відродження» [Архівовано 16 серпня 2019 у Wayback Machine.]
• Інститут філософії НАН України

Джерела

• Енциклопедія сучасної України: Біографія [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Бистрицький Євген Костянтинович: [Коротка довідка] // Хто є хто в Україні: Біограф. довідник / Київ. наук. т-во ім. П. Могили. — К.: «К. І. С.», 2001. — С. 31.
• Євген Бистрицький: [Коротка довідка] // Політика і культура. — 2000. — № 40. — С. 37.
• Євген Костянтинович Бистрицький. Бібліографічний покажчик / Упоряд. О. І. Архипська. — К., 2005. — 19 с. [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]

Література

• Бистрицький, Євген Костянтинович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.