Битва біля Граупійських гір
| Битва біля Граупійских (Грампіанських) гір | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Римське завоювання Британії | |||||||
| 56°55′00″ пн. ш. 3°00′00″ зх. д. / 56.916667° пн. ш. 3° зх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Римська імперія | Каледонська конфедерація | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Гней Юлій Агрікола | Калгак | ||||||
| Військові сили | |||||||
| Біля 20 тисяч | Біля 30 тисяч | ||||||
| Втрати | |||||||
| 360 | 10 тисяч | ||||||
Битва біля Граупійских гір (лат. Montis Graupii pugna) — відбулася у 83 році між римськими легіонами під командуванням Юлія Агріколи і британськими племенами Каледонії.
У I столітті н. е. британські племена часто повставали проти римського володарювання, не бажаючи платити податки, давати солдатів у римську армію і піддаватися приниженням після звернення Британії у римську провінцію.
У 77 році управління Британією було доручене Юлію Агріколі, котрий зміцнив дисципліну у військах, зменшив зловживання римських чиновників, провів ряд походів для того, щоб усмирити бриттів, будуючи повсюди укріплення і фортеці. У 82 році Агрікола провів похід на Каледонію. У відповідь племена Каледонії почали контрнаступ. Каледонці переважали римлян численно і знали місцевість ліпше за ворогів. Вони були озброєні довгими мечами без вістер, луками і короткими щитами. Деякі племена використовували колісниці.
Щоб каледонці не могли обійти армію римлян і зайти з тилу, Агрікола розділив армію на три частини. Цією обставиною скористались британські племена і атакували IX легіон римлян, убили вартових й увірвались у табір. Агрікола виділив загын піхоти і кінноти, який атакував каледонців з тилу і врятував легіон від поразки.
Влітку 83 року Агрікола вислав флот для опустошення прибережної смуги, а сам з головними силами вийшов до Граупійских гір у Середній Шотландії, де перебувало військо каледонців (понад 30 тис. воїнів). Тут і відбулася битва, описана Тацитом[1].
Каледонців вишикувалися в три лінії: в першій знаходилися бойові колісниці, в другій - розгорнута фронтом піхота, в третій - загони піхоти в колонах. Перша і друга лінії були розташовані на рівнині, третя - на схилах гори.
У римлян в першій лінії перебувало 8 тис. людей допоміжної піхоти, на флангах стояло 3 тис. вершників. У другій лінії стояли легіони, які розташувалися за валом, щоб вибороти безкровну перемогу або для прикриття відступу.
Тацит так передає звернення Калгака до воїнів перед битвою:[1][2]
|
... Мене наповнює впевненість, що цей день і ваша одностайність започаткують звільнення всієї Британії: адже ви всі як один зібралися тут, і ви не знаєте кайданів рабства, і за нами немає більше землі, і навіть море не вкриє нас від ворога, бо на ньому римський флот і нам від нього не втекти. Отже - тільки бій і зброя! Для доблесних - в них шана, і навіть для боягузів - єдиний шлях до порятунку ... | 
|
У свою чергу й Агрікола звернувся до своїх військ:[1]
|
|
... Тут ви отримаєте чудову і знаменну перемогу. Покладіть кінець походам - і увінчаєте п'ятдесят років боротьби блискучим днем! Покажіть нашій державі, що військо ніколи не заслуговувало докору ні за те, що ця війна затягнута, ні за те, що вона постійно поновлювалася. |
|
Через те, що фронт римлян був коротше за фронт каледонців, Агрікола наказав разімкнути ряди і розтягнути першу лінію, щоб їх не могли охопити по флангах.
Бій розв'язали лучники каледонців і римлян, причому каледонці майстерно захищалися від стріл своїми короткими щитами. Поки протиборчі сторони не зійшлися впритул, бій вели на дистанції, і каледонці відбивалися своїми довгими мечами і щитами перехоплювали або відбивали стріли і дротики, що були кинуті римлянами, у відповідь обсипаючи ворога градом стріл.
Агрікола послав чотири когорти в рукопашну сутичку. Це були германські племена батавів і тунгрів. Вони зуміли розбити супротивника на рівнині й почали підніматися вгору пагорбом. Далі римська кіннота атакувала колісниці бритів, перемогла і змусила їх тікати. Після цього Агрікола наказав германцям, озброєним мечами, атакувати другу лінію каледонців. Вони перемогли другу лінію, і германці з римлянами продовжили просуватися вгору. Римська кіннота допомагала тіснити каледонців.
У цей час третя лінія каледонців почала спускатися з гір і охоплювати фланги з виходом у тил першої лінії римлян. Агрікола кинув 4 загони вершників з резерву, а 2 загони кінноти вивів із фронту і направив у тил каледонців, котрі були змушені відступити в сторону лісу.
Як писав Тацит,[1]
|
|
... На відкритій місцевості поглядам постало величне і, разом з тим, страшне видовище: наші гналися по п'ятах за ворогами, рубали їх, брали в полон і, захопивши нових бранців, вбивали раніше взятих. І, залежно від міцності духу, одні в повному озброєнні цілими натовпами тікали від переслідувачів, що переважали їх числом, тоді як інші, беззбройні і по своїй волі, спрямовувалися назустріч їм і шукали для себе смерті. Всюди - зброя, трупи, обрубки тіл і залита кров'ю земля ... |
|
Каледонці ще намагалися чинити опір, влаштовуючи засідки. Але Агрікола спеціально організував легкі когорти для облави і сповільнив частину кінноти щоб переслідувати ворога в тіснинах. Все це остаточно зламало опір британських племен, і вони почали тікати.
За повідомленням Тацита в цій битві було вбито 10 тис. каледонців, римляни ж втратили 360 людей [1], історики піддають ці цифри сумніву [3] .
Цей бій показав високу силу опору британських племен: вони мали стійкий бойовий порядок, маневрували на полі бою, намагалися охоплювати фланги, відступаючи - організовували засідки.
У римлян також з'явилися нові елементи ведення бою: римські легіони відсиджувалися за валами, вся важкість бою була перенесена на допоміжні загони германських, галльських і навіть британських племен. Результат бою вирішувала кіннота. Переслідували супротивника до темряви.
Після битви каледонці розсіялися і зникли, знищивши свої житла. Римляни ж у супроводі флоту пішли на зимові квартири.
У підсумку, до римської провінції Британія була приднана нова територія, яку римлянам довелося постійно обороняти від тривалих набігів північних племен. Для цього у Британії були збудовані пограничні Адріанів і Антонінів вали.
- ↑ а б в г д Тацит. Т. 1 // Жизнеописания Юлия Агриколы. Сочинения. — М., 1993.
- ↑ Согласно римской литературной традиции входящие в исторические сочинения речи могли иметь мало, а подчас ничего общего с реальными выступлениями государственных деятелей и полководцев, являясь по сути комментарием автора к описываемым событиям.
- ↑ Разин Е.А. Т. 1 // История военного искусства. — СПб., 1999. — ISBN 5-89173-039-1.
- Campbell, Duncan B. Mons Graupius AD 83: Rome’s battle at the edge of the world. — Osprey Publishing, 2010. — 96 p. — ISBN 9781846039263.