Битва за Атлантику (1939—1945)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва за Атлантику (1939—1945)
Друга світова війна
Officers on the bridge.jpg
Офицери на містку британського есмінця (1941)
Дата: 3 вересня 1939 — 7 травня 1945
Місце: Атлантичний океан, Північне море, Норвезьке море, Ірландське море, Море Лабрадор, Затока Святого Лаврентія
Результат: Перемога союзників. Практично повне знищення німецького військового флоту.
Сторони
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
US flag 48 stars.svg США

Canadian Red Ensign 1921-1957.svg Канада
Flag of the Netherlands.svg Нідерланди
Flag of Norway.svg Норвегія
Flag of Poland.svg Польща
Flag of France.svg Франція

Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх

Flag of Italy (1861-1946).svg Італія

Командувачі
Flag of the United Kingdom.svg Персі Нобл

Flag of the United Kingdom.svg Макс Кеннедс Хортон
Flag of the United Kingdom.svg Вінстон Черчилль (до травня 1940 року)
Canadian Red Ensign 1921-1957.svg Персі Неллес
Canadian Red Ensign 1921-1957.svg Леонард Муррей
US flag 48 stars.svg Ернест Кінг

Flag of German Reich (1935–1945).svg Еріх Редер

Flag of German Reich (1935–1945).svg Карл Деніц

Втрати
30 248 моряків

3 500 торгівельних суден
175 військових кораблів (основних класів) [1]

28 000 моряків

783 підводних човна

Битва за Атлантику (Друга битва за Атлантику, на відміну від кампанії в рамках Першої світової війни) — військова кампанія Другої світової війни, боротьба союзників по Антигітлерівській коаліції з Німеччиною та Італією за комунікації і панування в Атлантичному океані й прилеглих до нього морях.

Після програної Третім рейхом повітряної війни, основною ціллю морської війни зоставалося відрізати Велику Британію від матеріального постачання з боку сюзників (головним чином США) і таким чином примусити її до капітуляції. Морська битва проти союзницьких транспортних конвоїв велась в основному підводним флотом Німеччини. Командував з'єднаннями підводних човнів («зграї морських вовків» — як вони залися в німецькій пропаганді) грос-адмірал Карл Дьоніц.

Найбільш успішними для Німеччини були дії їх підводників у період між першою половиною 1942 і початком 1943, коли вони потопили дуже велику кількість транспортних суден союзників із зброєю і стратегічними матеріалами, що майже паралізувало постачання сухопутного фронту у Європі. Однак поступ у справі створення нових технічних засобів протичовнової боротьби та дешифровка британськими математиками німецької кодувальної машини «Enigma», дозволили союзникам переломити хід подій на свою користь.[2]

Примітки[ред.ред. код]