Битва за Британію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва за Англію
Друга світова війна
Battle of britain air observer.jpg
Британський спостерігач слідкує за небом над Лондоном.
Координати: 54° пн. ш. 2° зх. д. / 54° пн. ш. 2° зх. д. / 54; -2
Дата: 10 липня — 31 жовтня 1940
Місце: Велика Британія
Результат: Перемога Британських військ
Сторони
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія Flag of Germany (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of Italy (1861–1946).svg Італія
Матеріальна підтримка:
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Командувачі
RAF roundel.svg Г'ю Даудінг
RAF roundel.svg Кайт Парк
RAF roundel.svg Траффорд Лі-Меллорі
RAF roundel.svg Квінтін Бранд
RAF roundel.svg Річард Саул
Balkenkreuz.svg Герман Герінг
Balkenkreuz.svg Альберт Кессельрінг
Balkenkreuz.svg Гуго Шперрле
Balkenkreuz.svg Ганс-Юрген Штумпф
Balkenkreuz.svg Роберт Ріттер фон Грейм
Flag of Italy (1861–1946).svg Ріно Корсо Фуж'єр
Військові сили
1 963 літаків 4 074 літаків
Втрати
1 547 літаків
27 450 мирного населення вбито
32 138 поранено
1 887 літаків

Би́тва за Британію (англ. Battle of Britain, нім. Schlacht um England) — бомбові та ракетні нальоти Люфтваффе на міста Великої Британії та бої за домінування у повітряному просторі Великої Британії, між Люфтваффе Німеччини та Королівськими Повітряними Силами (КПС) Великої Британії. Назва пішла від промови Вінстона Черчиля 18 червня 1940-го року: «Битва за Францію закінчилася. Я очікую, що битва за Британію ось-ось почнеться.»[1].

Відразу ж після битви і очікуваної перемоги Люфтваффе, Гітлер планував розпочати операцію «Морський Лев», в ході якої німецький десант висадився б на територію Великої Британії. Цим німецьке командування хотіло поставити на коліна Британію, змусивши її підписати мирний договір, однак у битві за Британію Люфтваффе зазнав поразки. Деякі історики вважають, що Гітлер програв битву через те, що відтягнув ескадрильї Люфтваффе на схід, для підготовки вторгнення у СРСР. Інші, такі як Дерек Робінсон, не погоджуються з тим, що у Битві за Британію у Німеччини був шанс перемогти; сили КПС Великої Британії значно переважали Люфтваффе[джерело?], тому битва для Німеччини була програна ще до її початку.

Британські історики датують перебіг битви від 10 липня до 31 жовтня 1940, бо саме в цей період відбувалися найжорстокіші сутички у небі та бомбардування промислової та цивільної інфраструктури. Німецькі історики датують подію від середини серпня 1940 аж до 31 травня 1941, аргументуючи це тим, що саме в кінці травня основні сили Люфтваффе були переправлені на схід, для здійснення Операції Барбаросса.

Передісторія[ред. | ред. код]

Велика Британія була першою країною, яка оголосила війну Третьому рейху. Локальна польсько-німецька війна фактично дала старт нової світової війни. У Франції, біля укріпленої лінії Мажино, розташувалася франко-британська армія, а біля лінії Зігфріда сконцентрувалася німецька армія. Але військові дії обмежувалися лише приватними операціями на морі. На суходолі активних боїв не було аж сім місяців. Цей період війни увійшов в історію як Дивна війна.

30 листопада 1939 року Радянський союз розпочав військову агресію проти Фінляндії. Велика Британія домагалася від Норвегії і Швеції дозволу на відправку експедиційного корпусу на допомогу Фінляндії. Але закінчення Зимової війни 12 березня 1940 поклало край цим планам[2].

У квітні 1940 року вермахт вдерся до Данії та Норвегії. 10 травня 1940 нацисти почали захоплювати країни Західної Європи. Довше всіх протрималася Франція. Вона капутулювала 22 червня 1940. Капітуляція Франції в червні 1940 р. залишила Велику Британію наодинці з Німеччиною, яка володіла ресурсами всієї Європи, а також отримувала щедре постачання із СРСР.

Після евакуації британських військ з Дюнкерка (Операція «Динамо»), і капітуляції Франції 22 червня 1940 року, Гітлер вірив, що Велику Британію переможено, і Німеччина є хазяїном у Європі. Однак у Британії залишалися люди, що негативно ставились до підписання миру із Німеччиною. Серед них був щойно обраний прем'єр-міністр Вінстон Черчилль. Завзяття та ораторські навички Черчилля переконали народ Великої Британії відмовитись від ідеї підписання мирного договору із Третім Рейхом і готуватися до тривалої війни.

16 липня, плануючи закінчити війну на заході, Гітлер наказав підготувати план вторгнення до Великої Британії. Гітлер сподівався налякати цивільне населення у Британії, щоб у такий спосіб вивести її з війни. Перед цим, 16 липня, грос-адмірал Редер доповів Гітлерові, що вторгнення до Великої Британії можливе тільки за умови повного контролю повітряного простору між Німеччиною і Великою Британією та із сильним флотом. Німецький флот значно постраждав під час війни з Норвегією, у той час як Британський флот мав багато нових кораблів, готових до бою. Очевидною була неможливість того, що німецькі війська зможуть висадитись на березі Великої Британії без значних втрат. Єдиною альтернативою для протидії британському флоту були бомбардувальники Люфтваффе, однак для їх ефективної дії був потрібен контроль над повітряним простором Великої Британії.

1 серпня була видана директива про ведення "повітряної і морської війни проти Англії". Вони, без вторгнення сухопутних військ, повинні були перемогти Англію.

Озброєння[ред. | ред. код]

Бомбардувальники[ред. | ред. код]

Бомбардувальники Heinkel He 111 під час нальоту на Британію

Основними бомбардувальниками Люфтваффе були Heinkel He 111, Dornier Do 17 і Junkers Ju 88 (для бомбардування з середніх і малих висот), і Junkers Ju 87 «Штука» для бомбардування з пікірування. У більшості випадків використовувалися He 111. Для висотних бомбардувальників існували також розвідувальні версії.[3]

«Штуки» виявилися найменш успішними на британському театрі воєнних дій: через низьку швидкість і недостатню маневреність вони ставали легкою ціллю британських винищувачів. До того ж, запас пального у Ju-87 був недостатнім. Після серії втрат, ескадрильї «Штук» було майже повністю знято з завдань бомбардування Британії. Деякий час вони використовувалися для бомбардування морських цілей, а у 1941-му їх перекинули на східний фронт.[4][5][6]

Інші три машини відрізнялися своїми характеристиками. Heinkel 111 був найповільнішим, Ju 88 — найшвидшим, але тільки після скидання бомбового навантаження (що було закріплене переважно на зовнішніх підвісах). Do 17 ніс найменше бомб.[3] Всі три типи бомбардувальників зазнали важких втрат від британських винищувачів, але найбільше постраждали групи Ju 88. Загалом німецькі бомбові сили потребували постійної підтримки з боку винищувачів, які, втім, часто не надавалися у достатніх кількостях. Головним типом супровідного літака був Messerschmitt Bf 109.

На боці Третього рейху в битві брав участь італійський повітряний корпус. Він був сформований 10 вересня 1940 року і базувався в окупованій Бельгії. У нього входили: 13-а і 43-я ескадрилья, озброєні, в цілому, 74 двомоторними бомбардувальниками Fiat BR.20М, і 172-я розвідувальна ескадрилья з п'ятьма літаками CANT Z.1007bis.

Німецьке пропагандистське фото бомбардувальника Dornier 17Z, поряд з яким летить Spitfire I

З боку Британії для бомбардувальних польотів (в основному нічних, для таких цілей як заводи, порти і залізничні вузли) використовувалися три типи бомбардувальників: Armstrong Whitworth Whitley, Handley-Page Hampden і Vickers Wellington. Ці літаки за класифікацією RAF були важкими бомбардувальниками, хоча Hampden був радше середнім бомбардувальником, порівняним з He 111. Двомоторний Bristol Blenheim і одномоторний Fairey Battle, що вже застарів, були легкими бомбардувальниками; У RAF Bomber Command літаки Blenheim були найбільш чисельними і виконували польоти для атак кораблів, портів, аеродромів і заводів на континенті вдень і вночі. Ескадрильї Fairey Battle, які зазнали важких втрат у денних боях під час битви за Францію, поповнили резервними машинами, і вони продовжили виконувати завдання (переважно нічні) нальотів на порти, аж до жовтня 1940 року, коли Battle було врешті відкликано з фронту.[7][9]

Хід битви[ред. | ред. код]

Хід битви за Британію можна на виділити на кілька етапів. Перший почався з середини серпня і тривав до 7 вересня. В цей час військово-повітряні сили Німеччини наносили удари безпосередньо по англійській винищувальної авіації, по аеродромах, командних пунктах і радіолокаційним станціям, однак перекладена ще в 1939 році на військові рейки промисловість, навіть в найгірший для Королівських ВПС чам — з середини серпня до середини вересня 1940 року — змогла випустити літаків більше, ніж було збито німцями.

Другий етап битви почався 7 вересня 1940 року, коли Люфтваффе завдали бомбового удару по Лондону. Після цього німецькі бомбардувальники стали регулярно з'являтися над містом. Особливо сильним був наліт 15 вересня, коли німецьке командування послало на Лондон понад 1000 літаків. Над містом розігралася повітряна битва, в якому англійська винищувальна авіація і зенітна артилерія чинили агресору запеклий опір. Ворог втратив 60 літаків, а англійці — 26. Після 15 вересня напруженість повітряних боїв над Лондоном і в цілому над Англією стала дещо спадати.

26 серпня 1940 року англійці здійснили перший авіанальот на Берлін. На північно-західну частину міста було скинуто 22 тони бомб, загинули 12 осіб, також були завдані серйозні руйнування. До кінця 1940 року загальний урон від англійських нальотів коштував Берліну приблизно 200 убитих і до 1800 зруйнованих будівель.

Переконлива перемога 15 вересня у масштабній битві в небі Лондона, коли силами 630 винищувачів була відбита атака майже удвічі більшого німецького повітряного флоту, змусила Берлін вчергове відкласти початок операції «Морський лев» (як виявилось, назавжди) і з погіршенням погоди інтенсивність авіанальотів на британську столицю пішла на спад, а їх акцент змістився на промислові центри і портові міста Бірмінгем, Ковентрі, Саутгемптон, Ліверпуль, Белфаст, Глазго, Брістоль, Ньюкасл, Плімут, Кардіфф, Манчестер, Шеффілд, Суонсі, Портсмут і Ейвонмут. Особливо дуже сильно посраждав Ковентрі. 14 листопада він пережив найруйнівніше бомбардування. На місто впало 56 тонн запалювальних бомб, 394 тонни фугасних бомб і 127 парашутних мін, було зруйновано сім важливих військових підприємств, пошкоджено 12 авіаційних заводів, згоріло 60 тисяч із 75 тисяч будівель, загинуло 568 чоловік, а 865 було поранено[10].

До 3 листопада Лондон пережив 57 нічних бомбардувань силами у середньому 200 німецьких та італійських літаків, що піднімались з летовищ Бельгії і скидали на місто тони авіаційних і запалювальних бомб.

Найруйнівніша атака на Лондон була здійснена надвечір 29 грудня 1940 року, коли 136 німецьких бомбардувальників скинули на місто кілька десятків тисяч запалювальних бомб. У масштабних пожежах загинуло 160 чоловік, ще біля 260 було поранено. Підхоплений вітром вогонь, який не вдалось вчасно локалізувати через відплив у Темзі, спустошив історичний центр міста, зруйнувавши численні історичні пам'ятки XV-XVII століття й вісім церков, збудованих Крістофером Реном; сильно постраждали, але вціліли, собор св. Павла, Вестмінстерське абатство, Букінгемський палац і Палата представників.

Хоча англійська історіографія вважає, що Битва за Британію тривала з липня по жовтень 1940 року, проте сильні бої в англійському небі відбувалися аж до кінця травня 1941 року. А 6 червня 1941 року Лондон пережив останній авіаналіт[11]. Так і не досягнувши успіху у Битві за Британію, основні сили Люфтваффе були переправлені на схід, де Німеччина невдовзі почала війну з Радянським Союзом.

Всього німецька авіація здійснила понад 46 тисяч польотів і скинула близько 60 тисяч тон бомб, втративши при цьому 1 733 літака. Англійці втратили 1547 літаків.

Битва за Британію стала ключовим боєм в ході Другої світової війни для Великої Британії і розвіяла непереможність Гітлера. Поряд з британськими льотчиками, в битві брали участь військові з Польщі, Чехословаччини, Австралії, Канади, Нової Зеландії, США, Бельгії, Франції, Ірландії. Найбільша кількість повітряних перемог під час Битви (17) належить чехові Йозефу Франтішеку. Здійснивши втечу із Чехословаччини після її захоплення Третім Рейхом, він воював у складі польських ВВС, потім, після розділу Польщі, приєднався до французів і влітку 1940 року записався до Першої польської ескадрильї британських ВВС. Франтішек загинув у жовтні 1940 року[12].

Наслідки[ред. | ред. код]

Першим політичним наслідком успіху Англії став фактичний провал військово-політичного союзу між Третім Рейхом і СРСР. 12 листопада 1940 в Берлін приїхав нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов з метою обговорення умов приєднання СРСР до Троїстого пакту. Характерно, що в цей день англійська авіація бомбила столицю рейху. Гітлер після цього твердо вирішив повернути на схід і воювати з СРСР.

Битва за Британію дуже зумовила різкі зміни в громадській думці американців щодо очікуваних результатів війни в Європі. Якщо, до битви багато американців слідом за Джозефом Кеннеді, який в той час був послом США у Великобританії, вважали, що Британія не протримаєтьтся, і її поразка — питання декількох тижнів або місяців, то під час битви кількість прихильників політики ізоляціонізму невпинно зменшувалась. Президент Рузвельт також прийняв точку зору свого емісара Білла Донована, який відвідав Великобританію в період битви і переконав президента в необхідності надання традиційному союзнику всебічної підтримки. 2 вересня 1940 року було підписано англо-американську угоду, за якою в обмін на орендовані для створення військових баз британські території Сполучені Штати передали Англії 50 есмінців. І нарешті, 11 березня 1941 Конгрес прийняв закон про ленд-ліз, що дозволяв надавати озброєння Британії на умовах оренди.

Цікаво, що під час битви, заступник Гітлера, рейхс-міністр без портфеля, член міністерської ради оборони Німецької імперії, член таємної німецької ради кабінету міністрів і лідер нацистської партії Рудольф Гесс таємно вилетів із Німеччини і приземлився на парашуті поблизу помістя герцога Гамільтонського в Шотландії. Він прагнув вступити в переговори з королівською родиною і укласти мир з Британією. Але англійський уряд не пішов на контакт. Він був ув`язнений, а після завершення війни був переданий Нюрнберзькому трибуналу, яким був засуджений до довічного ув`язнення. У 1995 році Гесс повісився у власній камері тюрми Шпандау.

Бомбардування Лондона після битви[ред. | ред. код]

Нових ударів Лондон зазнав 13 червня 1944 року, коли по ній були випущені перші ракети «Фау-1». 8 вересня місто зазнало обстрілу ракетами «Фау-2», від яких загинуло 2754 цивільних і ще 6523 було поранено. До 29 березня наступного року Лондона досягло 2419 німецьких ракет, від яких загалом загинуло 6184 чоловік і 17 981 було поранено.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Battle of Britain 1940. Архів оригіналу за 3 червень 2008. Процитовано 5 червень 2008. «The Battle of France is over, I expect the Battle of Britain is about to begin.» 
  2. [1]
  3. а б Price, 1980, pp. 6–10
  4. Wood and Dempster 2003, p. 228.
  5. Smith, 2002, p. 51
  6. Ward, 2004, p. 107
  7. "Fairey Battle." Архівовано 7 July 2012 у Archive.is airlandseaweapons.devhub.com, 16 August 2009. Retrieved: 3 November 2010.
  8. Richards, 1953, pp. 186–187
  9. "But night after night. the Battles and the Blenheims, the Wellingtons, the Whitleys and the Hampdens went forth."[8]
  10. Бомбардування Ковентрі. Цей день в історії
  11. London Blitz during 7th October 1940 to 6th June 1941
  12. «Josef Frantisek: The Battle of Britain's Czech hero», BBC, 15.09.2018

Література[ред. | ред. код]

  • А. Галушка, Є. Брайлян. Змова диктаторів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939-1941. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. – 368 с.
  • Бомбардировки Берлина с 1940 по 1945 г.г.
  • Addison, Paul and Jeremy Crang. The Burning Blue: A New History of the Battle of Britain. London: Pimlico, 2000. ISBN 0-7126-6475-0.
  • Bergström, Christer. Barbarossa – The Air Battle: July–December 1941. London: Chevron/Ian Allan, 2007. ISBN 978-1-85780-270-2.
  • Bergström, Christer. The Battle of Britain – An Epic Battle Revisited. Eskilstuna: Vaktel Books/Casemate, 2010. ISBN 9781612003474.
  • Bishop, Patrick. Fighter Boys: The Battle of Britain, 1940. New York: Viking, 2003 (hardcover, ISBN 0-670-03230-1); Penguin Books, 2004. ISBN 0-14-200466-9. As Fighter Boys: Saving Britain 1940. London: Harper Perennial, 2004. ISBN 0-00-653204-7.
  • Brittain, Vera. England's Hour. London: Continuum International Publishing Group, 2005 (paperback, ISBN 0-8264-8031-4); Obscure Press (paperback, ISBN 1-84664-834-3).
  • Campion, Garry (2008). The Good Fight: Battle of Britain Wartime Propaganda and The Few (вид. First). Basingstoke, Hampshire, UK: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-27996-4. .
  • Campion, Garry (2015). The Battle of Britain, 1945–1965: The Air Ministry and the Few. Palgrave Macmillan. ISBN 978-0230284548.