Битва на Балтійському морі (1914—1918)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кампанія на Балтійському морі (1914—1918)
Війна на морі
Slawa.jpg
Загибель російського пре-дредноута «Слава» після морського бою біля Моонзундського архіпелагу. 17 жовтня 1917
Дата: серпень 1914 — березень 1918
Місце: Балтійське море
Результат: перемога Німецької імперії у більшості морських битв та боїв; Берестейський мир
Сторони
Антанта:
Naval Ensign of Russia.svg Російський імператорський флот
Naval Ensign of the United Kingdom.svg Королівський ВМФ Великої Британії
Четверний Союз:War Ensign of Germany (1903–1919).svg Кайзерліхмаріне
Командувачі
Росія Ессен М. О.
Росія Канін В. О.
Росія Непенін А. І.
Росія Максимов А. С.
Росія Вердерський Д. М.
Росія Развозов О. В.
Росія Ебергард А. А.
Росія Щастний О. М.
Росія Бахірев М. К.
Росія Альтфатер В. М.
Велика Британія Френсіс Кромі
Німецька імперія Генріх Прусський
Німецька імперія Едгард Шмідт
Німецька імперія Пауль Бенке
Німецька імперія Франц фон Гіппер
Німецька імперія Рудиґер фон дер Ґольц

Кампанія на Балтійському морі (1914—1918) — військові дії на морському просторі Балтійського моря флотів Антанти (Російської та Британської імперій) проти військово-морських сил Німецької імперії в роки Першої світової війни.

Історія[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

До початку Першої світової війни російський Балтійський флот, який був незмірно слабкіше за німецький, згідно до передвоєнних планів розгорнувся в гирлі Фінської затоки в очікуванні спроби противника великими силами прорватися в затоку[1][2]. Головним чином російський флот готувався діяти на підтримку своїх наземних сил проти ворожих десантів у Фінській затоці й тому був підпорядкований командувачу 6-ї армії (генерал від артилерії Фан-дер-Фліт К. П.), який відповідав за оборону Санкт-Петербурга і узбережжя Фінської затоки[3].

Але, кайзерівський флот не мав такого наміру. Навпаки, він сам чекав на наступальні дії російського імператорського флоту й для дій на Балтійському морі виділив значно слабкіше угруповання бойових кораблів за російське, яке повинно були обмежитися лише другорядними бойовими діями[1], зосереджуючись на стримуванні росіян та недопущенні їхнього прориву до німецьких берегів. Щоб приховати оборонний характер свого плану війни на Балтиці, німці приступили до демонстративних дій і розпочали постановки мінних полів у російського узбережжя. 20 липня (2 серпня) 1914 вони виставили 100 мін біля Лібави і обстріляли її, хоча російських кораблів там вже не було. Потім німці поставили мінне загородження з 200 мін біля входу у Фінську затоку, на меридіані мис Тахкона (на північно-західному кінці острову Гіюмаа (Даго) — Ганге. Але ці загородження не справили того ефекту, на який розраховувало командування Кайзерліхмаріне, так як незабаром воно було виявлене росіянами[3].

Битва[ред. | ред. код]

Кампанія 1914 року[ред. | ред. код]

31 липня (12 серпня) 1914 року розпочалися військові дії на Балтиці. О 6.56 російські мінні загороджувачі під прикриттям лінкорів почали ставити перші міни[4].

1 (13) серпня 1914 німецький мінний загороджувач «Дойчланд» під прикриттям легких крейсерів «Аугсбург» і «Магдебург» та трьох есмінців вирушав до Фінської затоки для постановки мінного загородження, коли у відкритому морі німці наразилися на російські панцерні крейсери «Адмірал Макаров» і «Громобой». Російський командир подумав, що випадково зустрінув велике крейсерське угруповання німців, у тому числі крейсери «Рун» та «Принц Генріх», тому дав наказ відступити, не ув'язуючись у бій. Обидві сторони розійшлись, але внаслідок загрозливої присутності росіян «Дойчланд» поставив мінне поле на відстані 45 миль від запланованого району[5].

Після невдалої операції командувач силами німецького флоту на Балтиці, принц Генріх, замінив командира крейсерської флотилії контрадміралом Берінгом, який розпочав активні дії[Прим. 1][4].

Німецький крейсер «Магдебург» на мілині біля острову Оденсгольм. Серпень 1914

13 (26) серпня 1914 німецькі крейсери «Аугсбург» і «Магдебург» під прикриттям двох ескадрених міноносців V25, V26 і міноносця V18 здійснили спробу атакувати російський дозор в гирлі Фінської затоки[6]. Однак, у ході маневру, крейсер «Магдебург» наскочив на мілину біля острову Оденсгольм. Спроба стягнути його з мілини за допомогою есмінця V26 не увінчалася успіхом, тому командир флотилії віддав наказ евакуювати екіпаж з постраждалого крейсера[7]. Незабаром російські крейсери «Богатир» та «Паллада» виявили і обстріляли постраждалий німецький крейсер[5]. У стрілянині загинуло 15 німецьких матросів. Німці, не бажаючи віддавати свій корабель, підірвали крейсер, проте 57 моряків екіпажу, в тому числі його командир, були захоплені росіянами в полон[8]. Водолази витягли два примірники сигнальної книги і шифрувальну таблицю, за допомогою якої на кайзерівському флоті кодувалися радіограми[9]. Один екземпляр сигнальної книги і копію шифрувальної таблиці російське командування передало британцям[10]. Захоплення цих документів значною мірою полегшило союзникам ведення радіорозвідки на морських театрах. Загибель «Магдебурга» та інші невдачі німецьких морських сил змусили німецьке командування тимчасово припинити активні дії на Балтійському морі[3].

Британський підводний човен E18 виходить в останній похід з Ревеля. 25 травня 1916
Склад сил на Балтійському морі[11]
Серпень 1914 року Дредноути Лінійні кораблі Панцерні крейсери Бронепалубні крейсери Легкі крейсери Есмінці (міноносці) нові Есмінці (міноносці) старі ПЧ
Російський флот 2 4 5 4 1 62 13
Німецький флот 7 3 6 2

У цій обстановці керівництво російського флоту зважилося на більш рішучі дії. На початку вересня вийшов наказ командувача флотом, який визначав, що поряд з основним завданням — недопущенням прориву німецького флоту у Фінську затоку, ставилося завдання — активізувати дії російського флоту, поширивши їх на середню і південну частини Балтійського моря[12]. У зв'язку з цим частини сил флоту змінили свої райони базування. Обидві бригади крейсерів перейшли в Лапвік (Фінляндія), 1-ша мінна дивізія пішла з Ревеля в Моонзунд (рейд Вердер), а 2-га мінна дивізія — в Або-Аландський район (рейд о. Ере)[13][3].

У другій половині вересня командування Кайзерліхмаріне готувало висадку морського десанту на узбережжя Курляндії, але висадка не відбулася[14]. Поки йшли приготування до неї, німецьке командування отримало агентурні повідомлення зі Швеції про те, що в Данських протоках зосереджуються великі сили Королівського флоту Великої Британії. 12 (25) вересня командувач операцією грос-адмірал принц Генріх отримав наказ припинити підготовку, а кораблям негайно слідувати в Кіль[15].

Російські морські воєначальники на Балтійському морі
Nikolai Essen 1915.jpg
Vasily Kanin.jpg
Nepenin A.jpg
Dmitry Verderevsky.jpg
Aleksandr Razvozov.jpg

28 вересня (11 жовтня) 1914 при патрулюванні в гирлі Фінської затоки російські крейсери «Паллада» і «Баян» у супроводі міноносців «Мощний» та «Стройний» були атаковані німецьким підводним човном U-26 під командуванням капітан-лейтенанта фон Боркгейма[16]. Внаслідок ураження торпедою «Паллада» затонув з усім екіпажем (598 осіб) в результаті детонації боєзапасу[17]. «Паллада» став першим з російських бойових кораблів, які загинули у Першій світовій війні[18].

З жовтня командування Балтійського флоту активізувало постановку мінних загороджень в південній частині моря, на маршрутах життєво важливих для Німеччини комунікації, за якими здійснювалося перевезення зі Швеції залізної руди (до 6 млн тонн на рік). Загалом крейсери «Рюрик», «Росія», «Адмірал Макаров», «Олег» та «Богатир», ескадрені міноносці, мінні загороджувачі «Амур» і «Єнісей», виставили 14 мінних загороджень (всього 1598 мін)[19][20]. У результаті на мінних полях німці втратили в 1914—1915 рр. панцерний крейсер «Фрідріх Карл»[Прим. 2][8][7], 4 тральщики, 2 або 3 сторожових кораблі і 14 пароплавів. Крім того, в результаті підриву отримали пошкодження крейсери «Аутсбург» і «Газелле»[Прим. 3][7], 3 міноносці і 2 тральщики[21][22].

Восени 1914 року Британське адміралтейство за згодою з російським урядом направило до Балтійського моря групу своїх підводних човнів, головним завданням яких було боротьба з поставками Німеччині шведської залізної руди. У жовтні 1914 року від берегів Англії вийшла перша партія з трьох човнів типу «E»: E1 (лейтенант-командер Ноель Лоренс, E9 (лейтенант-командер Макс Гортон) і E11 (лейтенант-командер Мартін Несміт), які здійснили перехід через небезпечні протоки Скагеррак, Каттегат і вузькі, мілкі Данські протоки[Прим. 4][23][7]. Лоренс і Гортон зуміли прорватися до Балтійського моря, втім човен Несміту зустрів щільні патрулі і, уникнувши спроби тарана і бомбардування, був змушений повернути назад. Вже 17 жовтня E1 Лоренса атакував старий німецький бронепалубний крейсер «Вікторія Луїзе», але торпеда занурила занадто глибоко і пройшла мимо[24].

6 грудня «Дойчланд» встановив мінні загородження у Ботнічній затоці поблизу фінських морських портів Порі та Раума. Внаслідок цього три шведські судна Everilda, Luna і Norra-Sverige підірвалися та затонули біля Порі. В результаті весь рух між Швецією та Фінляндією був паралізований на декілька днів[25].

У грудні 1914 року до складу Балтійського флоту увійшла серія з чотирьох найсучасніших російських лінійних кораблів «Полтава», «Гангут», «Петропавловськ» і «Севастополь», що докорінним чином змінило розклад сил в акваторії моря[26]. Також флот посилили 2 новими ескадрених міноносцями («Забіяка», «Побєдитель»), 3 великими («Барс», «Вепр», «Гепард») і 2 малими («Сом», «Щука») підводними човнами[27].

Результатом кампанії 1914 року стало те, що російський Балтійський флот перейшов від пасивного очікування противника в гирлі Фінської затоки до активних дій на всьому Балтійському морю. Активні мінні постановки в південній частині моря восени і взимку 1914/15 року змусили німців відмовитися навіть від демонстративних дій, які служили прикриттям оборонного характеру їх оперативного плану. Ініціатива у веденні бойових дій на театрі перейшла до російського флоту[3].

Загалом сторони втратили за час бойових дій: російський флот — 1 легкий крейсер, 2 міноносці[Прим. 5][28][7], 3 тральщики і 2 судна; німецький флот — 2 крейсери, 3 міноносці, 1 тральщик і 9 суден. Крім того, у німців були пошкоджені 2 крейсери, 1 міноносець і кілька суден[29].

Кампанія 1915 року[ред. | ред. код]

Зважаючи на загальну обстановку на Балтійському морі, Ставка Верховного головнокомандувача затвердила суттєві зміни до організації флоту: були сформовані два великих оперативних об'єднання — ескадра і мінна оборона. Ескадра складалася з двох бригад лінійних кораблів і двох бригад крейсерів, а мінна оборона — з 1-ї і 2-ї мінних дивізій, дивізії підводних човнів, загону загороджувачів і дивізії тралення. Крім того, був створений загін транспортів. З метою посилення протичовнової і протимінної оборони були сформовані охорони рейдів Ревеля, Свеаборга, Бьорке і Кронштадта[30][31].

Німецький флот на Балтійському морі грос-адмірала принца Генріха до початку кампанії 1915 року поповнився за рахунок прибулих з Північного моря 3 броненосних крейсерів («Роон», «Принц Адальберт», «Принц Генріх»), 6 ескадрених міноносців і декількох допоміжних кораблів. Організаційно флот поділили на два оперативних об'єднання — дивізію охорони узбережжя і розвідувальні сили, кожне з яких включало крейсери, ескадрені міноносці і міноносці, мінні загороджувачі, тральщики, підводні човни та інші кораблі[32].

Німецький мінний крейсер «Альбатрос» після бою біля острову Готланд. Липень 1915

6 січня 1915 року «Принц Адальберт», «Тетіс», «Аугсбург», «Любек» за підтримки декількох міноносців і субмарин здійснили рейд до острова Утьо у Архіпелаговому морі, де за даними розвідки була розташована база російських підводних човнів. Але атака була скасована[33].

Карта Готландського бою. Липень 1915

З початком кампанії на морі кайзерівський флот зосередив основні зусилля на сприяння своїм військам, що наступали вздовж Курляндського узбережжя. З цією метою з Північного моря до Балтійського були перекинуті додатково до наявних там сил великі з'єднання лінійних кораблів, крейсерів і ескадрених міноносців. Одночасно, у квітні-травні 1915 року німецькі загороджувачі виставляли все нові мінні загородження. Російський флот через важку льодову обстановку у Фінській затоці до початку травня не міг розгорнути бойових дій проти флоту противника. Тільки з 7 травня в Балтійське море почали виходити надводні сили — легкі крейсери і міноносці. На мінних загородженнях, виставлених росіянами в цей період, а також в результаті атак підводних човнів німці втратили два ескадрених міноносці, тральщик і два транспорти, один міноносець отримав пошкодження[27].

20 травня від ускладнень, викликаних пневмонією, помер командувач Балтійського флоту адмірал Ессен М. О., якого замінив віцеадмірал Канін В. О.[34][35].

Готландський бій[ред. | ред. код]
Докладніше: Готландський бій

1 липня 1915 російські крейсери «Адмірал Макаров» (флагман), «Баян», «Богатир», «Олег», «Рюрик» та 8 есмінців під командуванням контрадмірала Бахірева вийшли в море для обстрілу Мемеля. У той же день загін німецьких кораблів (крейсери «Роон», «Аугсбург» (флагман) і «Любек», мінний крейсер «Альбатрос», 7 міноносців) вийшов для постановки мін поблизу маяка Бокшер біля Або-Аландського району[7]. Поставивши загородження, Корф повідомив по радіо на базу про виконання завдання. Штаб російського флоту перехопив це повідомлення по радіо, розшифрував радіограму і сповістив свій загін. Це був перший в історії війни на морі випадок з використанням радіо для наведення своїх сил на ворога[27].

О 7:30 2 липня російські кораблі виявили біля острова Готланд «Аугсбург», «Альбатрос» і 3 есмінці і відкрили по них вогонь. У результаті морського бою, німецький крейсер «Аугсбург», користуючись перевагою у швидкості ходу, відірвався від гонитви, а «Альбатрос» потрапив під щільний артилерійський вогонь крейсерів «Богатир» та «Олег», і намагаючись сховатися в шведських територіальних водах, викинувся на берег біля острова Естергорн[36], де згодом був інтернований шведами.

Приблизно через годину після припинення вогню по «Альбатросу» сталося зіткнення з другою групою німецьких кораблів — панцерним крейсером «Роон» і легким крейсером «Любек». У бою з російської сторони взяли участь крейсери «Баян» та «Олег» та, викликаний командиром загону Бахіревим, панцерний крейсер «Рюрик»[27].

Морський бій біля Готланда завершився з невизначеним результатом. Німецький панцерний крейсер отримав три влучення великокаліберних снарядів. Німецькі крейсера першими припинили вогонь і вийшли з бою. «Принц Адельберт» і «Принц Генріх» не встигли прибути в район бою. На шляху вони були атаковані підводним човном E9. «Принц Адельберт» отримав велику пробоїну і ледь добрався до Кіля[37]. Другий крейсер пішов у Данциг[38].

Бій у Ризькій затоці[ред. | ред. код]

До кінця липня німецькі війська практично опанували все південно-західне узбережжя Ризької затоки й підійшли до Риги. Німецьке морське командування запланувало операцію по прориву в Ризьку затоку з метою знищення російських морських сил, що базувалися в цьому регіоні[27][34]. Для чого виділялося ударне угруповання флоту під командуванням віцеадмірала Шмідта, що складалося з 7 старих лінійних кораблів, 6 крейсерів, 24 ескадрених міноносців і міноносців, 1 мінного загороджувача, 14 тральщиків, 12 катерів-тральщиків, 2 проривачів мінних загороджень[Прим. 6][39]. Для прикриття цього формування до Фінської затоки висувалося з'єднання Флоту відкритого моря віцеадмірала Гіппера з 8 лінійних кораблів, 3 лінійних крейсерів, 4 крейсерів, 32 ескадрених міноносців, 13 тральщиків[Прим. 7][27]. Маючи більш ніж двократну перевагу над російським флотом, це угруповання кайзерівського флоту мало завдання не допустити прориву головних сил Балтійського флоту з Фінської затоки у відкрите море. Крім того, крейсери мали обстріляти споруди на острові Утьо (південніше Або-Аландського архіпелагу), де базувався ряд російських кораблів[40].

Для оборони Ризької затоки російський флот утримував тимчасове об'єднання — так звані морські сили Ризької затоки (лінкор «Слава», 36 есмінців і міноносців, 4 канонерські човни, мінний загороджувач «Амур», дев'ять підводних човнів і гідроавіатранспорт) під командуванням капітана 1 рангу П. Л. Трухачова. Обидві сторони використовували гідроавіацію, а німці — і Цепеллін[39]. Росіянами була повністю перекрита мінними загородженнями протока, міни були встановлені також біля південного входу в Моонзунд і в декількох місцях Ризької затоки, на о. Моон встановлені дві берегові батареї і одна батарея на материку[41].

26 липня (8 серпня) німці здійснили першу спробу прориву в акваторію затоки, проте, вона скінчилася повним провалом. В результаті підриву на мінах німці втратили два тральщики, а крейсер «Тетіс» і один міноносець також отримали важкі пошкодження, тому німецьке командування наказало припинило тралення фарватеру і відвело сили прориву з Ірбенської протоки[39][27].

3 (18) серпня, провівши перегрупування сил, німецькі тральщики під прикриттям лінійних кораблів, крейсерів і ескадрених міноносців розпочали другу спробу тралення фарватеру. Російські кораблі здійснювали артилерійське прикриття мінних загороджень, але у ніч на 17 серпня віцеадмірал Шмідт відправив для знищення лінкора «Слава» свої два есмінці V99 і V100. У бою з есмінцем «Новик» німецький V99 підірвався на мінах та викинувся на мілину. До 19 серпня кайзерівському флоту силами «Нассау» і «Позен», чотирьох легких крейсерів під прикриттям 31 міноносця вдалося, подолавши усі перешкоди, увійти до Ризької затоки[42]. Російським кораблям під прикриттям мінних загороджень і берегових батарей довелося відступити в Моонзунд[43]. У швидкоплинних сутичках між кораблями, що виникли, був потоплений канонерський човен «Сивуч»[44], а «Кореєць» викинувся на берег і наступного дня був підірваний своїм особовим складом[39][27].

Незважаючи на досягнутий успіх, німецькому командуванню не вдалося виконати завдання належним чином. Продовжувала існувати мінна небезпека, зріс ризик з боку підводних човнів противника, до того ж вранці 19 серпня в результаті торпедної атаки англійського підводного човна E1 Ноеля Лоренса був пошкоджений новітній лінійний крейсер «Мольтке»[45]. Усі ці фактори вплинули на рішення адмірала Шмідта залишити Ризьку затоку 21 серпня і повернутися у вихідне положення[39][27].

В ході операції німецький флот зазнав серйозних втрат: затонули 2 есмінці V-99 і S-31, 3 тральщики Т-46, Т-52 і Т-58 і проривач мінних загороджень; ушкодження отримали лінійні крейсера «Мольтке» і «Фон дер Танн», два крейсери «Тетіс», «Аугсбург», два міноносці V-100 і S-144 та тральщик Т-77[43]. Росіяни втратили потопленими два канонерські човни, пошкодженими були лінкор «Слава» і три есмінці, також були знищені кілька малотоннажних вантажних суден і завдано збитків береговим об'єктам[39][27].

Російські броненосний крейсер «Рюрик» та підводний човен «Акула»

Невдача операції по прориву в Ризьку затоку змусила керівництво німецького флоту тимчасово відмовитися від активних дій і до кінця кампанії 1915 року проводило лише оборонні та демонстративні дії. Натомість, Балтійський флот скористався поліпшенням оперативної обстановки і розгорнув боротьбу на морських комунікаціях противника, використовуючи підводні човни, надводні кораблі й мінну зброю. Незабаром, два російські ПЧ потопили 7 транспортів[46]. Почалися збої у морському сполученні німецьких компаній, судновласники стали затримувати свої пароплави в портах. Врешті-решт, німецьке морське командування вимушено було перекинути усі свої легкі сили на захист комунікацій. Крім того, з Північного моря в Балтійське були переведені для цієї мети 2 крейсери і 2 флотилії міноносців[27].

З настанням осені з її темними і тривалими ночами протиборчі сторони зосередилися на постановці нових мінних загороджень на комунікаціях противника, а також на безпосередній вогневій підтримці своїх сухопутних військ на узбережжі Ризької затоки. Вогнева підтримка почалася в кінці липня і тривала до зими.

В ході кампанії 1915 року німецькі морські сили і торговий флот зазнали серйозних втрат у корабельному і судновому складі — 1 броненосний крейсер, 2 крейсери, 1 мінний загороджувач, 7 міноносців, 1 підводний човен, 9 тральщиків, 5 сторожових кораблів, 1 проривач загороджень і 26 транспортів. Крім цього, отримали пошкодження 1 лінійний крейсер, 1 броненосний крейсер, 3 крейсери, 5 міноносців, 4 тральщики, 1 авіаматка[47].

Втрати російського флоту становили — 2 мінних загороджувачі («Єнісей», «Ладога»[Прим. 8][7]), 2 канонерські човни («Сивуч», «Кореєць»), 1 підводний човен («Акула»[Прим. 9][7]), 3 тральщики, 1 військовий транспорт і 4 пароплави. Пошкоджено 4 міноносці[48].

Кампанія 1916 року[ред. | ред. код]

На початок кампанії 1916 року на Балтійському морі у співвідношенні сторін відбулися кардинальні зміни. Німецьке верховне командування повернуло лінійні з'єднання флоту, що діяли на Балтиці в 1915 році, в Північне море. Головними завданнями флоту на Балтійському морі визначалося забезпечення перевезення залізної руди зі Швеції та проведення мінних постановок на загрозливих напрямках. З 7 квітня німці ввели систему конвоїв на всіх основних комунікаціях[49].

Після таких суттєвих змін, російський Балтійський флот багаторазово перевершував німецькі військово-морські сили, що залишилися на цьому театрі. До того ж, вже в ході кампанії 1916 року росіяни поповнили свої сили ще 10 ескадреними міноносцями типу «Новик», 5 підводними човнами типу «Барс», 5 човнами типу «АГ», а також тральщиками і допоміжними суднами[50].

На початку 1916 року при Верховному головнокомандувачі був утворений морський штаб, який зокрема визначав порядок підпорядкування Балтійського флоту, крім командувача Північного фронту, безпосередньо Ставці. Однак, незважаючи на організаційні реформи, завдання Балтійському флоту були залишені колишніми, і попри величезній перевазі росіян над противником на Балтиці, ніяких активних дій по-суті не планувалося[51]. Директивою Ставки від 16 березня 1916 року флоту визначалися загальні завдання, досить невизначено, без вказівки їхніх цілей та оперативного значення, про наступальні дії мова не йшла. Про порушення морських сполучень супротивника навіть не згадувалося[52]. Російський флот продовжував перебувати в пасивному положенні.

Кампанія 1916 року на Балтійському морі почалася тривалим періодом затишшя у воєнних діях. Німці не проявляли великої активності, обмежуючись лише повітряними нальотами, рейдами підводних човнів до російських берегів, і зрідка — крейсерством окремих загонів у морі. Великих операцій як навесні, так і до кінця кампанії цього року, німецьким флотом не проводилося.

Російська сторона практично не виконала значною мірою навіть ті операції, про які згадував план на 1916 рік. Загороджень ворожих берегів не проводилося. Основні зусилля зосереджувалися на посиленні мінних полів Передової мінно-артилерійської позиції по лінії о. Ере (Аландські острови) — м. Тахкона (о. Даго), Ірбенської позиції та частково у середній Балтиці, на що були витрачені великі резерви мін. Підводні човні діяли пасивно, майже протягом усієї кампанії вони позмінно крейсували в районі Лібави і у німецького узбережжя, потопивши кілька допоміжних суден противника і ряд комерційних пароплавів. Великого ж результату ними здобуто не було. Крейсери та міноносці зрідка проводили поодинокі набіги на торгові шляхи між Німеччиною та Швецією, які також не увінчалися ні кількістю потоплених суден, ні досягненням цілей зриву поставок шведської руди Берліну[51].

Так, єдиний у цьому році великий набіг російського флоту на німецький конвой у шведській бухті Норрчепінг також завершився провалом. У перших числах червня 1916 року російська розвідка на підставі повідомлення британців доповіла командуванню про заплановане відправлення на німецьких транспортах зі Швеції до Німеччини 84 тис. тонн залізної руди. 26 травня (8 червня) командувач флотом адмірал Канін В. О. затвердив «план операції № 12», за яким під командуванням контрадмірала Трухачова П. Л. формувався «загін особливого призначення» з метою пошуку та знищення у районі Ландсорт — Готланд — північний край острова Еланд каравану з великим вантажем залізної руди. До складу загону були включені крейсери «Рюрик», «Олег» та «Богатир»; чотири новітніх ескадрених міноносці — флагманський есмінець «Новик» і три есмінці 1-го дивізіону «Гром», «Победітель», «Орфей», а також 8 есмінців 6-го дивізіону ескадрених міноносців «Стерегущий», «Страшний», «Украйна», «Войськовий», «Забайкалець», «Туркменець-Ставропольський», «Казанець» і «Донський козак»[53][54].

Для прикриття «загону особливого призначення» і, попутно, для знищення транспортів і військових кораблів противника в південно-східній частині Балтійського моря розгорталися англійські підводні човни E19 і E9 та російські «Тигр», «Вепр» та «Вовк». До Або-Аландського району висунулися крейсери «Баян» і «Адмірал Макаров»[53].

Близько 21:00 13 червня німецький конвой з десяти «цінних рудовозів» під ескортом судна-пастки «Германн» і трьох озброєних траулерів вийшли в південному напрямку. О 23:15 німецькі і російські кораблі під командування командира мінної дивізії контрадмірала Колчака О. В. виявили на горизонті дими один одного, але обидва загони забарилися. Після попереджувального пострілу командир німецького конвою віддав команду транспортам відступати до шведського берега і виставив для їх прикриття димову завісу. Три ж переобладнаних траулери розгорнулися назустріч російським кораблям і вступили з ними в бій. У цей момент Колчак, замість того, щоб атакувати тихохідні транспортні судна, прийняв рішення вступити в бій з кораблями ескорту[53].

В результаті морського бою російські кораблі дали кілька залпів і пустили торпеди, але їхні снаряди і торпеди не заподіяли шкоди німецьким кораблям прикриття і зосередили всю свою увагу на судні-пастці «Германн». Німецький екіпаж якісь час стримував противника вогнем 105-мм гармат, але швидко був уражений вогнем росіян, і матроси неорганізовано залишили судно, охоплене вогнем. Після цього есмінець «Грім» торпедою підірвав «Германн» і пароплав затонув. З 86 членів екіпажу німецького озброєного пароплава загинули 29, дев'ятеро були врятовані росіянами, інших підібрали німецькі та шведські судна, котрі підійшли до місця бою пізніше. Російські міноносці не стали витрачати час на підйом німецьких моряків з води, а за командою Колчака кинули їх напризволяще[53].

Головні сили загону Трухачова в бій так і не вступили. Так і не зробивши нічого, о 01:45 вони строго за планом операції розвернулися і лягли на зворотний курс. Таким чином, російському флоту не вдалося перервати або істотно ускладнити вантажні перевезення між Німеччиною і Швецією. Німецький флот, який мав лише імпровізовані сили і засоби, рішуче вступив у бій, перехопив тактичну ініціативу і зумів успішно вирішити своє головне завдання — забезпечення безпеки транспортних суден з вантажем стратегічної сировини[53].

Після проведення таких операцій на флоті розвинувся дух апатії, поширювалося невдоволення командуванням[51].

На початку липня Північний фронт генерала від інфантерії Куропаткина О. М. готувався до наступальної операції з метою відкинути противника від Риги, а в разі успішного розвитку наступу — очистити від німецьких військ і всю Курляндию. Морські сили Ризької затоки були залучені для артилерійської підтримки наступаючих військ 12-ї армії генерала від інфантерії Радко Димитрієва, а також готувалися до проведення десантної операції. У Ризьку затоку прибули додаткові сили — лінійний корабель «Цесаревич», крейсери «Аврора», «Діана», «Баян» і «Адмірал Макаров»; почалося зосередження транспортних і висадочних засобів. Протягом трьох днів, 2-4 (15-17) липня, кораблі вели інтенсивний і ефективний вогонь по ворожих позиціях, але сухопутні війська не зуміли прорвати оборону німців на приморському ділянці. Наступ захлинувся[49]. Тим часом німцям стало відомо про десантну операцію, що планувалася, і вжили низку заходів з посилення своєї берегової оборони, а також почали перекидання частки сил до загрозливого району. Загроза прориву кайзерівського флоту в затоку була дуже високою. Через цю обставину, а також необхідність перекидання підкріплення на Південно-Західний фронт змусили Ставку в середині серпня відмовитися від наступальних дії в Прибалтиці, в тому числі і від висадки десанту[55].

З літа завершилися набігові операції надводних кораблів на морські комунікації, наділ діяли лише підводні човни. Нові човни типу «Барс» і британські човни виходили на комунікації в центральну і південну частини Балтійського моря. Старі ж човни типу «Кайман» використовувалися в північній частині моря, протоці Оландсгаф і Ботнічній затоці. Але в цілому підводні човни не зробили істотного впливу на ситуацію з конвоями німецького флоту та не переломили її на свою користь[49].

Німецький флот протягом 1916 року в основному займався активними мінними постановками. В ході кампанії Кайзерліхмаріне виставили міни у островів Езель і Даго, в Ірбенській протоці, у Моонзунд, на вхідних фарватерах Або-Аландських шхер. На цих мінах в 1916 році загинули есмінець «Доброволець», тральщик «Щит», 1 військовий транспорт, 3 допоміжних і 1 торгове судно; підірвалися броненосний крейсер «Рюрик» (у о. Готланд), 3 ескадрених міноносці, 1 тральщик і кілька малих суден[56].

Водночас, власно за кампанію 1916 року німецький флот зазнав великих втрат на російських мінних загородженнях у Балтійському морі — 13 кораблів, у тому числі 8 есмінців і міноносців і 1 підводний човен[49].

Останньою операцією кайзерівського флоту став набіг 10 листопада флотилії з 11 новітніх ескадрених міноносців на Ревель. При проході мінної загорожі Передової позиції на мінах підірвалися та затонули два міноносці. Решта есмінців, подолавши мінні поля попрямувала до Балтійського порту, де о другій годині ночі увійшли в бухту та обстріляли місто, випустивши 162 снаряди. Було пошкоджено декілька будівель, 10 осіб вбито і 8 поранено. Потім кораблі повернули назад і на мінних загородженнях тієї ж Передової позиції загинуло ще п'ять есмінців[57]. Таким чином, набіг закінчився повною катастрофою, яка коштувала німецькому флоту семи новітніх ескадрених міноносців V-75, S-57, V-72, G-90, S-58, S-59, V-76[7]. Іншого такого випадку не було в жодному флоті за всю Першу світову війну. На цьому активні дії німецьких надводних кораблів в кампанії 1916 року припинилися.

Кампанія 1917 року[ред. | ред. код]

Кампанію 1917 року російський Балтійський флот провів, не проводячи жодної великої наступальної операцій. На початку року Ставка верховного головнокомандувача визначила флоту головне завдання на кампанію — «всіма силами не допускати проникнення противника на схід від головної Нарго-Порккалауддської позиції». До того ж льодова обстановка взимку та весною не сприяла проведенню масштабних військових дій. Але, вирішальним фактором стало те, що в Російській імперії вибухнула гостра політична криза, яка наприкінці лютого — початку березня 1917 року призвела до революційних подій, які призвели до повалення російської монархії і створення Тимчасового уряду[58].

У період масових антиурядових виступів петроградських робітників і солдатів петроградського гарнізону активну участь брали моряки Балтійського флоту. Більш того, у березні 1917 року повсталими матросами, за різними оцінками, на базах Балтійського флоту в Гельсінгфорсі, Кронштадті і Ревелі вбито до 120 офіцерів, з яких 76 було вбито (в Гельсінгфорсі — 45, в Кронштадті — 24, в Ревелі — 5 і в Петрограді — 2), серед яких і командувач Балтійським флотом адмірал Непенін А. І.[59][60][61].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. У свою чергу командувач російським Балтійським флотом адмірал Ессен М. О. відсторонив від посади контрадмірала Коломойцева М. М., начальника 1-ї бригади крейсерів («Громобой», «Паллада», «Адмірал Макаров» та «Баян»), за нерішучі дії у цій ситуації.
  2. Підірвався 17 листопада 1914 року у 56 км на захід від Мемеля.
  3. «Газелле» підірвався 25 січня 1915 року поблизу мису Аркона на острові Рюген.
  4. Загалом з 1914 до 1919 року Британська флотилія мала на Балтійському морі 11 ПЧ: шість типу типу «E» (E1, E8, E9, E11, E18 і E19) та чотири типу «C» (C26, C27, C32, C26 і C35).
  5. 12 грудня 1914 року «Ісполнітельний» і «Летучий» затонули під час суворого шторму біля Готланда.
  6. Угруповання віцеадмірала Шмідта: 7 лінійних кораблів («Брауншвейг», «Ельзас», «Віттельсбах», «Веттін», «Мекленбург», «Швабен», «Церінген»), 6 крейсерів («Рун», «Принц Генріх», «Аугсбург», «Бремен», «Любек» і «Тетіс»), 24 ескадрених міноносці та міноносці, 1 мінний загороджувач «Дойчланд», 14 тральщиків, 12 катерів-тральщиків, 2 проривачі мінних загороджень.
  7. 8 лінійних кораблів «Нассау», «Рейнланд», «Вестфален», «Позен», «Остфрізланд», «Тюренген», «Ольденбург», «Гельголанд», 3 лінійних крейсери «Зейдліц», «Мольтке» і «Фон дер Танн», 4 крейсери «Ґрауденц», «Піллау», «Регенсбург» і «Штральзунд»
  8. Затонув 15 серпня 1915 року, підірвавшись на міні на півночі Балтійського моря, встановленої німецьким підводним загороджувачем UC-4.
  9. Затонув 15 листопада 1915 року, підірвавшись на міні біля естонського узбережжя.
Джерела
  1. а б Зайончковский A.M. Первая мировая война — СПб.: Полигон, 2002, стр.316-317
  2. Firle R. Der Krieg in der Ostsee. — Berlin: E.S. Mittler, 1921. s.6-7
  3. а б в г д История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / Кампания 1914 г.
  4. а б Начало войны и кампания 1914 г. на Балтийском море
  5. а б Halpern, p. 184
  6. Fock, Harald (1989). Z-Vor! Internationale Entwicklung und Kriegseinsätze von Zerstörern und Torpedobooten 1914 bis 1939 (in German). Herford, Germany: Koehlers Verlagsgesellschaft mBH. ISBN 3-7822-0207-4. p. 349
  7. а б в г д е ж и к EASTERN FRONT and BALTIC SEA, 1914-18
  8. а б Major Warships Sunk in World War 1 1914
  9. ЦГАВМФ, ф. 418, оп. 1, д. 389, лл. 4-5, 9 — 11
  10. «Флот в первой мировой войне», т. 1. М., 1964, стр. 95
  11. Firle, стр.16
  12. ЦГАВМФ, ф. 716, оп. 1, д. 14, лл. 18, 20-45.
  13. «Флот в первой мировой войне», т. 1, стр. 96 — 98.
  14. «Флот в первой мировой войне», т. 1, стр. 101
  15. Firle, стр.198 — 201
  16. Гибель крейсера «Паллада» 28 сентября 1914 года. стр.261
  17. Meritutkijat pitävät Pallada-löytöä merkittävänä
  18. Halpern, pp. 36–37, 184—185
  19. Л. Г. Гончаров, Б. А. Денисов. Использование мин в мировую империалистическую войну 1914—1918 гг., стр. 13-14
  20. «Флот в первой мировой войне», т. 1, стр. 140, 144—145.
  21. «Флот в первой мировой войне», т. 1, стр. 140
  22. Firle, стр.306 — 311, 350—353
  23. Halpern, p. 206
  24. Compton-Hall, Richard (2004). Submarines at War 1914—1918. Penzance: Periscope Publishing. ISBN 1904381219. pp. 137—138
  25. Halpern, p. 186
  26. ИСТОРИЯ СОЗДАНИЯ И СЛУЖБА ЛИНКОРОВ ТИПА «СЕВАСТОПОЛЬ»
  27. а б в г д е ж и к л м История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / Кампания 1915 г.
  28. Chesneau, Roger, and Eugene M. Kolesnik, Conway′s All the World′s Fighting Ships 1860—1905, New York: Mayflower Books, 1979, ISBN 0-8317-0302-4, p. 208.
  29. Firle, стр.253-257
  30. ЦГА ВМФ, Справочная библиотека: «Боевое расписание Балтфлота на 1915 г», «Всеподданнейший доклад по Морскому министерству за 1915 год»
  31. С. П. Моисеев. Список кораблей русского парового и броненосного флота (с 1861 по 1917 г.г) М., 1948, стр. 62, 144, 150, 188, 190
  32. Г. Ролльман. Война на Балтийском море, 1915 год. Пер. с нем. M., 1935, стр. 49, 337.
  33. Hildebrand, Hans H.; Röhr, Albert & Steinmetz, Hans-Otto (1993). Die Deutschen Kriegsschiffe (Band 7) [The German Warships (Volume 7)]. Ratingen: Mundus Verlag. OCLC 310653560. p. 37.
  34. а б Russian WWI naval operations in the Baltic Sea
  35. фон ЭССЕН Николай Оттович (1860—1915)
  36. Готландский бой
  37. Halpern, p. 195.
  38. ЦГА ВМФ, ф. 418, оп. 1, д. 436, лл. 20-22, 53-58; ф. 716, оп. 1, д. 14, лл. 115—118.
  39. а б в г д е Моонзундская (Ирбенская) операция 1915 г.
  40. Г. Ролльман. Война на Балтийском море, стр. 210.
  41. Н. А. Бологов. Мировая империалистическая война 1914—1918 гг., стр. 305—307.
  42. Halpern 1995, p. 197
  43. а б БОИ В РИЖСКОМ ЗАЛИВЕ В АВГУСТЕ 1915 ГОДА
  44. 6 августа 1915 г. Бой канонерской лодки «Сивуч»
  45. Halsey, Francis Whiting (1920). History of the World War. Ten. New York: Funk & Wagnalls Company. pp. 35–37
  46. А. В. Томашевич. Подводные лодки в операциях русского флота на Балтийском море, стр. 264—268.
  47. Ю. В. Шульц. Анализ потерь боевых флотов в мировую империалистическую войну 1914—1918 гг. — «Морской сборник», 1940, № 9, стр. 58 — 89
  48. А. В. Томашевич. Подводные лодки в операциях русского флота на Балтийском море, стр. 263—264
  49. а б в г История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / Кампания 1916 г.
  50. ЦГА ВМФ, ф. 418, оп. 1, д. 2787, л. 163
  51. а б в Кампания 1916 года
  52. ЦГА ВМФ, ф. 716, оп. 1, д. 92, л. 25. Директива Ставки о задачах Балтийского флота на кампанию 1916 г.
  53. а б в г д Козлов Д. Ю. 2.4 Действия разнородных сил Балтийского флота на неприятельских сообщениях в кампании 1916 г // Нарушение морских коммуникаций по опыту действий Российского флота в Первой мировой войне (1914—1917). — М.: Русский фонд содействия образованию и науке, 2012. — С. 193—236. — 536 с.
  54. М. А. Партала КРЕЙСЕРСКИЕ ОПЕРАЦИИ РУССКОГО ФЛОТА В ЗАПАДНОЙ БАЛТИКЕ В МАЕ–ИЮНЕ 1916 ГОДА. К ВОПРОСУ ОБ ОЦЕНКАХ, стр.124-125
  55. Н. А. Данилов. Смешанная операция в Рижском заливе в июне — августе 1916 г., стр. 121—122, 135, 187—188.
  56. Л. Г. Гончаров, Б. А. Денисов. Использование мин в мировую империалистическую войну 1914—1918 гг., стр. 64-67
  57. И. Силаев. Гибель немецкой флотилии эсминцев на русских минах. — «Морской сборник», 1939, № 10, стр. 50-58
  58. История Первой мировой войны 1914—1918 гг. / Кампания 1917 г.
  59. Кожевин В. Л. Трагедия «Балтийского треугольника» — Обозреватель-Observer. —2011. — № 7. —С. 103—116
  60. Кровавая метель в Гельсингфорсе
  61. Панова А. В. Итоги расправы матросов над офицерами Балтийского флота в ходе Февральской революции 1917 г. / А. В. Панова // Экстремизм, конфликты и войны: история и современность: Труды международной конференции. — Воронеж: ВГТУ, 2010. — С. 169—171.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Зайончковский, Андрей Медардович. Первая мировая война. — СПб : Полигон, 2000. — 878 с. — ISBN 5-89173-082-0. (рос.)
  • История Первой мировой войны 1914—1918 гг / под редакцией И. И. Ростунова. — М. : Наука, 1970. — Т. в 2-х томах. — 25 500 прим. (рос.)
  • Dupuy, Trevor Nevitt and The military history of World War I: naval and overseas war, 1916—1918 (1967)
  • Halpern, Paul G. (1995). A Naval History of World War I. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-352-4.
  • Больных А. Г. Морские битвы Первой мировой: Трагедия ошибок. — АСТ, 2001. — 560 с. — ISBN 5170044291.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Меркушов В. А. Записки подводника 1905—1915. — М.: Согласие, 2004.
  • Фирле Р. Война на Балтийском море. Том 1. От начала войны и до прекращения в феврале 1915 года навигации. (Firle R. Der Krieg in der Ostsee. — Berlin: E.S. Mittler, 1921.) — Л.: Редакционно-издательский отдел Морских Сил РККФ, 1926.