Битва на Ольшаниці (1150 рік)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва на Ольшаниці (1150 рік)
Дата: 27 серпня 1150 року
Місце: на берегах річки Раківка (річка)
Результат: Перемога військ галицького князя
Сторони
Київське князівство
чорні клобуки
Галицьке князівство
Командувачі
Ізяслав Мстиславич Володимирко Володаревич
Військові сили
Невідомо Невідомо (Відомо, що була суттєва чисельна перевага над противником)
Втрати
невеликі (розромлено ар'єргард і обоз) невеликі

Битва на Ольшаниці — відбулася 27 серпня 1150 року.

Передісторія битви[ред. | ред. код]

Битва на річці Ольшаниці (сучасна назва — Раківка) була одним із епізодів міжусобной війни між князями за київський престол. Конфлікт розпочався у 1146 році, коли київський князь Ізяслав Мстиславич розбив війська чернігівських Ольговичів. Згодом київський кнзяь здійснив похід проти союзника Святослава Ольговича — Юрій Долгорукого у Володимиро-Суздальску землю. В 1149 році в битві під Переяславом війська Юрія Долгорукого і Святослава Ольговича розбили військо Ізяслава, який був змушений відступити з Києва. В 1150 році Ізяслав Мстиславич зміг повернути собі Київ, однак на допомогу Юрію Долгорукому прийшов галицький князь Володимирко.

Сили сторін[ред. | ред. код]

Точна чисельність сторін невідома. Військо Ізяслава складалося із дружини, киян та чорних клобуків. Військо Володимирка складалося з галицьких полків. Відомо, що воно було більше за військо Ізяслава. Відомо, що чорні клобуки, побачивши більше військо Володимирка, почали відмовляти Ізяслава від битви:

«

Княже! Сила його велика, а в тебе мало дружини. Щоби не перейшов він на нас через ріку! Не погуби нас і сам не погибни! Адже ти наш князь. Коли ти будеш мати силу,— і ми з тобою. А нині — не твій час. Поїдь звідси![джерело?]

»

Перебіг битви[ред. | ред. код]

Битва відбулася зранку 27 серпня. Володимирко зі своїми полками перейшов Стугну і Ольшаницю, ставши у верхівї ції річки. В цей час на його військо напав загін чорних клобуків, які захопили в полон кількох чоловік. Згодом підійшло військо Ізяслава. Стрільці почали перестрілюватися через ріку. Чорні клобуки, побачивши більш чисельне військо, намагалися відмовити князя від битви, а коли він не погодився, залишили поле бою. Це ж саме зробили кияни. Залишившися лише з дружино, Ізяслав також почав відступати. Володимр перейшов у наступ і розгромив обоз війська київського князя.

«

Кияни побігли од нього назад, і чорні клобуки побігли звідти до своїх веж. Ізяслав же, це побачивши, сказав дружині своїй: «Уже мені доїхати тільки з чужоземцями, з уграми і з ляхами. А моя дружина вже перелякана». А тоді й сам він побіг звідти. Володимир же, бачивши це, що кияни біжать, а сюди чорні клобуки за нього заходять, сказав: «Обман се. Ізяслав десь тут перебуває з полками своїми в торах». І через те все військо Ізяслава вціліло, а вони не одважились услід за ними погнатися. Ізяслав же прибіг до Києва, а Володимирова дружина догнала тил його,— тих захопили, а других перебили[джерело?]

»

Результат та наслідки[ред. | ред. код]

Втрати обох сторін були незначними, однак військо Ізяслава було розсіне. Повернувшись до Києва, Ізяслав дізнався про початок переправи Юрія Долгорукого і Святославичів через Дніпро, і покинув місто. Побоюючись галичан, кияни взяли на князювання Юрія Долгорукого.

Було організовано стратегічне переслідування Ізяслава. Святослав Всеволодович і Борис Юрійович переслідували його до Чортовjuj лісу. Потім Володимир Галицький вигнав Мстислава Ізяславича із зайнятого їм Дорогобужа в Луцьк, потім підступив до Луцька, де княжив Володимир Мстиславич, але не зміг його взяти, і пішов до Галича, посадивши в Дорогобужі Мстислава Юрійовича. Через рік Ізяслав Мстиславич зібрав велике військо, куди ввійшло також 10 тис. угроців, і вигнав Юрія Долгорукого з Києва.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.

ISBN 5-308-00052-2