Битва на Стугні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на Стугні
Русько-половецькі війни
Дата: 26 травня 1093 року[1]
Місце: річка Стугна, біля Треполя
Результат: Перемога половців
Сторони
Русь Половці
Командувачі
Святополк Ізяславич
Володимир Мономах
Ростислав Всеволодович
невідомо
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
Ростислав Всеволодович 
великі
невідомо

Би́тва на Сту́гні — битва, що відбулась 26 травня 1093 року, в день Вознесіння Христового, на правому березі Стугни (права притока Дніпра) між Руссю та половцями. Згадується в «Повісті временних літ». Руські війська складалися з київської, чернігівської та переяславської дружин, якими командували брати — великий князь київський Святополк Ізяславич, чернігівський князь Володимир Мономах і переяславський князь Ростислав Всеволодович. Командири з половецького боку в літописі не вказані. Бій відбувався біля Змієвих валів. Під час битви половці розбили киян на правому фланзі, а потім змусили тікати чернігівців і переяславців. В ході відступу у водах Стугни потонув молодий князь Ростислав. Після перемоги половці повернулися до облоги Торчеська й відправили загони плюндрувати землі Київщини. Інша назва — би́тва під Трепо́лем[2] .

Передумови[ред.ред. код]

13 квітня 1093 року помер останній із синів Ярослава Мудрого — великий князь київський Всеволод Ярославич. Після цього син померлого — Володимир Всеволодович (Мономах) — став князем чернігівським, а небіж — Святополк Ізяславич — великим князем київським. Чвари в домі Рюриковичів не припинялися, і цим користувалися половці, вимагаючи плату за мир[1]. Згідно з Іпатіївським літописом Святополк не порадився зі старшою дружиною свого батька, відмовився платити викуп половецьким послам, а їх самих посадив послів до в'язниці[1]. У відповідь половці напали на васалів Русі — кочове плем'я торків, взявши в облогу їхнє місто Торчеськ[1]. Святополк спробував замиритися і повернув половецьких послів, але нападники відмовили у мирі й заходилися пустошити Київщину[1]. Не маючи належного війська Святополк закликав на допомогу Володимира Мономаха та його молодшого брата, переяславського князя Ростислава[1].

Іпатський літопис[3] Переклад[4]

в се же времѧ поидоша Половцѣ на Рускую землю . слышавше ӕко оумерлъ есть Всеволодъ послаша послы къ Ст҃ополку ѡ мирѣ. Ст҃ополкъ же не здума с бол̑шею дружиною ѿнею и строӕ своего но свѣтъ створи с пришедшими с нимь . їзоїмавъ послы всажа вь погребъ . слышавше же се Половцѣ почаша воевати .

и приидоша Половцѣ мнози . ї ѡступиша Торъчьскии градъ . Ст҃ополкъ же слышавъ Половцѣ посла просѧ мира . и не восхотѣша Половцѣ мира . ї пустиша по землѣ воююще . Ст҃ополкъ же нача сбирати воѣ . хотѧ на нѣ .

ї рѣша ему мужи смъıсленѣи . не кушаисѧ противу имъ . ӕко мало имаши вои . ѡн же реч̑ имъ имѣю ѡтрокъ своихъ . и҃ . сотъ . иже могуть (имъ) противу имъ стати . начаша же друзии несмысленѣи . молвити поїди кнѧже . смысленыи же гл҃ху . аще бы пристроилъ их̑ . и҃ . тъıсѧшь не лихо ти есть . наша землѧ ѡскудила есть ѿ ратии . и продажь . но пошлисѧ къ брату своему . Володимеру да бы ти помоглъ . Ст҃ополкъ же послуша (и) их̑ . ї посла к Володимеру . да бы помоглъ ему .

Володимеръ же собра вои свои . и посла по Ростислава брата своег̑ до Переӕславлѧ . велѧ ему помогати Ст҃ополку . Володимеру же пришедшю Киеву. и совокуписѧ оу ст҃го Михаила . и взѧста межи собою распрѣ и которы . и уладившасѧ цѣловаста крс̑тъ межи собою .

а Половцемъ воюющимъ по землѣ и рѣша ему мужѣ смысленѣи . по что вы распрю имата межи собою . а погании губѧть землю Рускую послѣдѣ сѧ смирита . а нн҃ѣ поидита противу имъ любо с миромь любо ратью . Володимеръ же хотѧше мира . Ст҃ополкъ же хотѧ ратью .

У сей же час пішли половці на Руську землю. Почувши, що вже помер Всеволод, послали вони послів до Святополка [вимагати викуп] за мир. Святополк же не порадився зі старшою дружиною отця і стрия свого, а вчинив раду з тими, які прийшли з ним, [і], схопивши послів, всадив [їх] у погреб. Почувши ж це, половці почали воювати.

І прийшло половців багато, і обступили вони город Торчський. І Святополк, почувши [це], відіслав [послів]-половців, просячи миру. Та не схотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи [її]. Святополк тоді став збирати воїв, маючи намір [іти] на них.

І сказали йому мужі розважливі: «Не пробуй [іти] проти них, бо мало ти маєш воїв». Він же сказав їм: «Я маю отроків своїх вісімсот, що можуть супроти них стати». І почали другі, нерозважливі, мовити: «Піди, княже!» Розважливі ж говорили: «Коли б спорядив ти їх вісім тисяч, було б се не зле, [але] наша земля збідніла вже од воєн і продаж. Пошли-но до брата свого Володимира, хай би він тобі поміг». Святополк, отож, послухав їх і послав [послів] до Володимира, щоб він поміг йому.

Володимир тоді зібрав воїв своїх і послав [гінця] по Ростислава, брата свого, до Переяславля, велячи йому помагати Святополку. Та коли Володимир прийшов до Києва і зустрівся [з Святополком] у [монастирі] святого Михайла, то затіяли вони межи собою чвари та свари, але, владившись, цілували хреста один одному.

А половці пустошили по землі. І сказали їм обом мужі розважливі: «Чого ви чвари маєте межи собою? Погані ж гублять землю Руськую. Потім помиритесь оба, а нині підіте супроти них — або з миром, або війною». І Володимир хотів миру, а Святополк хотів [піти] війною.


На думку історика Андрія Плахоніна русько-половецький конфлікт 1093 року спричинили амбіції київського князя. Святополк, який 24 квітня посів київський стіл, вирішив розпочати своє правління з гучної перемоги над половцями. Він порушив із ними мир й, попри пораду Володимира Мономаха дочекатися підходу дружин із віддалених областей Русі, примусив Всеволодичів — Володимира і Ростислава — вирушити разом із ним[5].

Озброєння та сили сторін[ред.ред. код]

Ядро війська Святополка складали 800 «отроків»[1] — молодша дружина князя. Не меншою була чернігівська дружина Мономаха, плюс невідома кількість переяславських дружинників і піших воїнів Ростислава Всеволодовича. Можлива загальна кількість руського війська — кілька тисяч вояків. Половці, можливо, дещо переважали супротивника за чисельністю.

Руська важкоозброєна кінна дружина являла собою доволі грізну силу на полі бою, тоді як у половців цього періоду важкої кінноти було обмаль. Піхота русичів була озброєна списами, рогатинами, сокирами, іноді луками. Основою половецького війська була легка кіннота, озброєна луками, шаблями та арканами, причому в бій ішли практично всі боєздатні чоловіки племені.

Були серед половців і жінки-воїни. Головною надією кочовиків у бою з військом Русі було розладнати бойові порядки русичів — удаваними відступами, масованим обстрілом із луків, змусивши нестійкі частини до відступу, а потім прорвати розладнане бойове шикування піхоти сильним фланговим ударом. Це їм нерідко вдавалося, проте часто давалася взнаки перевага русичів у кількості добре споряджених воїнів професіоналів, спеціалістів із рукопашного бою.

Хід[ред.ред. код]

Попри поради Мономаха укласти мир із половцями, Святополк рвався у бій, навіть ризикуючи залишити у себе за спиною річку Стугна, що розлилася через дощі.

26 травня 1093 року князі зібрали війська в Треполі і перейшли Стугну. Вони зайняли оборону біля одного з елементів Змієвих валів, виставивши перед собою заслон із лучників. Мономах із чернігівцями зайняв лівий фланг, Святополк із киянами та турово-пінцями — правий, а в центрі стояли переяславці Ростислава Всеволодовича.

Після стрілянини, яку, схоже, виграли кочовики, половці атакували правий фланг і прорвали бойові шикування загонів Святополка, який довго тримався разом із своїми дружинниками, проте таки змушений був відступити. Потім половецька кіннота розбила чернігівців Мономаха на лівому фланзі і Ростислава у центрі, так що брати́ з рештками війська почали тікати до Стугни, у водах котрої потонув Ростислав (згодом його тіло знайшли і поховали в соборі Святої Софії у Києві). Мономах відступив з нечисленним загоном до Чернігова, а Святополк з кількома дружинниками — до Києва.

Іпатський літопис[6] Переклад[7]

и поиде Ст҃ополкъ и Володимеръ и Ростиславь къ Трьполю . и приидоша ко Стугнѣ . Ст҃ополкъ же и Володимеръ . и Ростиславъ . съзваша дружину свою на свѣтъ . хотѧче поступити чересъ рѣку . и начаша думати . и гл҃ше Володимеръ . ӕко сдѣ стоӕще . чересъ рѣку оу грозѣ сеи . створимъ миръ с ними . и присташа свѣту сему смысленѣи мужи . Ӕнь и прочи . Киӕнѣ же не восхотѣша свѣта сего . но рекоша хощемъ сѧ бити . поступимъ на ѡну сторону рѣкѣ . излюбиша свѣто сь . и придоша Сту рѣку . бѣ бо тогда наводниласѧ велми .

Ст҃ополкъ же и Володимерь и Ростиславъ . исполчившесѧ поидоша . идѧше на деснои сторонѣ Ст҃ополкъ . а на шюеѣ Володимеръ . а посередѣ Ростиславъ . ї минувше . Треполь . проидоша валъ . и се Половцѣ идѧху противу . и стрѣлци противу пред (митми) ними . нашимъ же ставшимъ межи валома . ї поставиша стѧги своӕ . и изидоша стрилци из валу . и Половци пришедше к валови . поставиша стѧги своӕ . налѧгоша первое на Ст҃ополка . и възломиша полкъ его . Ст҃ополкъ же стоӕше крѣпко . и побѣгоша людье . не терпѧще ратныхъ противленьӕ . ї послѣже побѣже Ст҃ополкъ .

и налегоша на Володимера . ї быс̑ брань люта . ї побѣже и Володимеръ с Ростиславомъ и вои его . и прибѣгоша к рѣцѣ Стугнѣ . и въбродъ Володимеръ с Ростиславомь . и нача оутапати Ростиславъ . перъд̑ ѡчима Володимеровъıм̑ и хотѣ под̑хватити брата своего . и мало не втону самъ . и тако оутопе Ростиславъ . сн҃ь Всеволожь .

Володимерь же пребредъ рѣку с маломь дружины . мнози же падоша ѿ полка его . и боӕрѣ ег̑ туто падоша . ї пришедъ на ѡну сторону Днѣпра . плакасѧ по брат̑ своемъ . и по дружини своеи . иде Чернѣгову печаленъ велми .

Ст҃ополкъ же оубѣже во Треполь . и затворисѧ ту . ї бѣ до вечора . и в ту нощь приде Къıеву.

Половци же видивше се (дѣвше) пустиша по землѣ воююче . а друзии оузъвратишас̑ к Торочьскому.

си же сѧ злоба соключи въ дн҃ь ст҃го възнесеньӕ . Га҃ нашаго Іс̑са Хс̑а . мц҃а . маиӕ . к҃s .

І пішов Святополк, і Володимир, і Ростислав до [города] Треполя, і прийшли вони до [ріки] Стугни. При цім Святополк, і Володимир, і Ростислав скликали дружину свою на раду, маючи намір перейти через ріку. І стали вони радитися, і говорив Володимир: «Стоячи тут, через ріку коло загрози сеї, ми вчинимо мир із ними». І пристали до цієї поради розважливі мужі, Янь [Вишатич] та інші. Кияни ж не захотіли поради цієї, а сказали: «Ми волимо битися. Перейдімо на ту сторону ріки». [І] уподобали [всі] пораду цю, і перейшли Стугну-ріку, а вона тоді вельми наводнилася була.

Святополк, отож, і Володимир, і Ростислав, приготувавшись до бою, рушили. На правій стороні ішов Святополк, а на лівій — Володимир, а посередині — Ростислав, і, минувши Треполь, пройшли вони вал. А тут половці ішли насупроти, і стрільці [їх ішли] насупроти перед ними. Наші тоді стали межи двома валами, і поставили стяги свої, і вийшли стрільці із-за валу. А половці, прийшовши до валу, поставили стяги свої, налягли спершу на Святополка і проламали полк його. Святополк же стояв кріпко, та побігли люди, не видержуючи натиску ворогів, а опісля побіг [і] Святополк.

І налягли вони на Володимира, і була битва люта, і побіг і Володимир з Ростиславом, і вої його. І прибігли вони до ріки Стугни, і коли вбрів Володимир з Ростиславом, то став утопати Ростислав перед очима Володимировими, і хотів він підхватити брата свого, і мало не втонув сам. І так утопився Ростислав, син Всеволодів.

Володимир же, перебрівши ріку з невеликою дружиною,— бо многі упали із полку його і бояри його тута ж полягли,— і прийшовши на ту сторону Дніпра, плакав за братом своїм і за дружиною своєю. [І] пішов він до Чернігова печален вельми.

Святополк же вбіг у Треполь, і заперся тут, і був до вечора, і в ту ніч прийшов до Києва.

Половці ж, побачивши, що вони одоліли, пустилися по землі, розоряючи, а другі вернулися до Торчського.

Се ж лихо приключилося в день святого Вознесіння господа нашого Ісуса Христа, місяця травня [у] двадцять і шостий [день].

Наслідки[ред.ред. код]

Втрати руського війська були дуже великі: полягла дружина Святополка, більшість чернігівських бояр, дружини і воїв, чимало переяславців також були вбиті чи потрапили в полон.

Втрати половців невідомі, але, зважаючи на досить впертий рукопашний бій, вони мали бути помітними. Після битви половці змусили капітулювати Торчеськ, узявши у полон багато мешканців Київщини. Знову розбивши Святополка в тому самому нещасливому для Русі році (під Желанню), 1094 р. хан змусив великого князя київського укласти вигідний для половців мир і видав за Святополка свою доньку. Але вже за кілька років протистояння половців і Русі відновилося.

Історична пам'ять[ред.ред. код]

Програна битва на Стугні (єдина поразка такого масштабу, що її зазнав у битвах зі Степом Мономах) запам'яталася мешканцям Русі — 90 років по ній автор «Слова о полку Ігоревім» згадував її у своєму творі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Літопис руський... С. 133.
  2. Літопис руський... С. 135.
  3. Полное Собрание Русских Летописей. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 209—210. — л.80об.
  4. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 133.
  5. Плахонін А.Г. Стугна, битва на річці 1093... С. 873.
  6. Полное Собрание Русских Летописей. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 210—212. — л.80об.—81об.
  7. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 133-134.

Джерела[ред.ред. код]