Битва при Абрітті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За правління імператора Деція (249-251 рр.) орди готів і карпів вторглися в Нижню Мезію і Фракію. У битві при Абрітті римська армія була знищена, а імператор і його старший син загинули. Війська проголосили новим римським імператором намісника Нижньої Мезії Требоніана Галла (251-253 рр.). Він уклав із готами мир, за умовами якого зобов’язався виплачувати їх вождям щорічні субсидії. Готи також здобули право безперешкодно відвести за Дунай військову здобич і захоплених римських полонених. Безпеку своїх кордонів римляни намагалися забезпечити створенням системи залежних від Риму варварських держав, а також будівництвом нових укріплень на лімесі. Щоб ослабити натиск одних племен, римський уряд приймав у межі своєї Імперії інші етноси. Але у міру того, як на історичну арену вступали нові племінні союзи, Римська імперія була вимушена зважати і на їхнє існування. Під час правління Клавдія II (268-270 рр.) у прикордонній дунайській смузі з’являються племена певкінів, грейтунгів, остготів, тервін-гів, візіготів, гепідів, герулів та ін. Це спричинило поступовий перехід до захисної тактики, якій повністю відповідала нова система прикордонної оборони. Згідно неї передбачалося створення захисних споруд уже за лімесними укріпленнями на напрямках небезпечних ударів.