Битва при Дзонкйо (1499)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Битва при Зонкйо (1499))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва при Зонкйо
Друга османсько-венеційська війна (1499—1503)
Рукописна мініатюра з колекції Британського музея.
Рукописна мініатюра з колекції Британського музея.

Рукописна мініатюра з колекції Британського музея.
Координати: 36°54′ пн. ш. 21°40′ сх. д. / 36.900° пн. ш. 21.667° сх. д. / 36.900; 21.667
Дата: 12, 20, 22 и 25 серпня 1499
Місце: Пілос, Іонічне море
Результат: Перемога Османського флоту
Сторони
Венеційська республіка Османська імперія
Командувачі
Антоніо Грімані Кемаль-реїс
Військові сили
47 галер
17 галіотів
100 малих суден
67 галер
20 галіотів
200 малих суден

Битва при Дзонкйо (італ. La battaglia di Zonchio) також відома як Битва при Сапієнці (тур. Sapienza Deniz Muharebesi) або Перша битва при Лепанто — морська битва, що відбувалась протягом декількох днів серпня (12, 20, 22 і 25) 1499 року в ході Другої османсько-венеційської війни 1499—1503 років в різних місцях біля південно-західного узбережжя Пелопоннесу від острова Сапієнца до мису Наваріно (італ. Zonchio, Дзонкйо)[1]. Це була перша в історії значна морська битва з використанням кораблів, озброєних гарматами. Османським флотом командував адмірал Кемаль-реїс, венеційським — капітан-генерал Антоніо Грімані. Битва завершилася першою в історії впевненою стратегічною перемогою флоту Османської імперії[2].

Передумови[ред. | ред. код]

Венеційська республіка і Османська імперія перебували в мирі з 1479 року і Венеція, що отримувала значні прибутки від торгових операцій на сході, не мала намірів цей мир порушувати. Однак султан Баязид II, закінчивши в 1491 році безрезультатну війну з єгипетськими мамелюками, почав готувати армію для протидії потенційному новому хрестовому походу з Європи, в якій переховувався його рідний брат і претендент на османський престол Джем. Проте, коли в 1495 році Джем помер (можливо внаслідок отруєння) і загроза розпалювання громадянської війни в Османській імперії зникла, Баязид сам розпочав наступ на захід. Венеційський посол в Стамбулі, побачивши широкомасштабні військові приготування, вважав, що метою османів буде знову острів Родос, який в 1480 році вже витримав одну османську облогу. Проте, замість цього османський флот рушив в напрямку Іонічного моря з метою заволодіти венеційськими аванпостами на східному узбережжі Греції.

Підготовка до битви[ред. | ред. код]

У січні 1499 турецький адмірал Кемаль-реїс вийшов з Стамбула з 10 галерами і 4 судами інших типів, а в липні з'єднався з великим османським флотом, наданим йому Баязидом II для початку широкомасштабної війни проти Венеційської республіки. Тепер під його командуванням було біля 290 суден — 67 галер, 20 галіотів і близько 200 кораблів менших розмірів.

Антоніо Грімані на картині Доменіко Тінторетто, початок XVII ст.

5 липня Джакомо Джустініані, керівник венеційської фортеці на о.Кітера, попередив верховного командуючого венеційським флотом капітан-генерала Антоніо Грімані, що великий османський флот знаходиться між Кітерою і Негропонте (венеційська назва о.Евбея) і про його наміри нічого невідомо. Тому усім венеційським гарнізонам у Мореї було наказано відступити за стіни фортець і підготуватися до можливого нападу. 10 липня у Модоні, де під началом Грімані перебував венеційський військово-морський флот в складі 170 кораблів — 47 галер, 17 галіотів і близько 100 суден меншого розміру, відбулася засідання військової ради. На нараді більшість капітанів галер порадили Грімані вивести флот у море, щоб не залишатися заблокованими у порту у випадку нападу османів. Проте капітан-генерал не прийняв остаточного рішення і залишався в роздумах.

23 липня османський флот досяг Монемвасії та наступного дня мису Матапан. На той момент у венеційців склалося враження, що османи хочуть напасти на Лепанто. 24 липня 1499 року турецький флот, який увійшов до Мессенської затоки, досяг Капо-Галло і висадив невеликий десант на острові Сапієнца. Венеційці провели військову раду з метою розробки плану нападу на османський флот. Вранці 28 липня венеційський флот знаходився з навітренної сторони за десять миль від узбережжя і за шість від османського флоту, але Грімані вважав, що належні умови для нападу на ворога ще не настали. Він наказав галерам і великим кораблям відійти в море, а сам повернувся до порту Модон з малими галерами. Той самий маневр повторювався кілька разів протягом наступних днів. Протягом останніх днів липня турецький флот залишився біля Сапієнци і висадив на острів десант, який розграбували острів і підпалив місцеву церкву. 7 серпня біля Модона затонуло вантажне судно, що перевозило дві бомбарди та багато бочок з порохом. У період з 8 по 10 серпня османи перемістились від острова Сапієнца до мису Дзонкйо, здійснивши ряд маневрів, щоб спонукати венеційців до битви, які, однак, виявилися безрезультатними.

Битва[ред. | ред. код]

12 серпня Грімані нарешті надав наказ атакувати османський флот. Але багато капітанів проігнорували наказ Грімані атакувати османів, і сам він не брав участі в битві в цей день. Вважається, що нерішучість Грімані і його небажання атакувати призвели до поразки під час бою. На другий день Грімані наказав екіпажам стратити усіх капітанів, які відмовлялися воювати. Незважаючи на це, а також на прибуття чотирьох французьких галер, він послав проти османів тільки два корабля з наявних у нього 170. Обидві галери якимось чином повернулися неушкодженими.

Під час бою 25 серпня, венеційці захопили кілька османських галер і порушивши бойову дисципліну взялись їх грабувати. Поки венеційці займались грабунком, османи перегрупуватись і змогли відбити судна. Після цього випадку обурені французькі галери полишили венеційців і відійшли на Родос.

У найбільш критичний момент битви дві венеційські караки під командуванням Андреа Лоредана (з впливової венеційської родини Лоредану) і Альбана д'Армера взяли на абордаж один з флагманських кораблів турецького флоту. Командир турецького корабля Бурак-реїс, будучи не в змозі розчепитися з венеційськими кораблями, вважав за краще підпалити свій корабель. Вид трьох палаючих разом великих кораблів завдав серйозної шкоди бойовому духу венеційців.

Наслідки[ред. | ред. код]

В результаті військової компанії 1499 року, Венеційська республіка втратили ряд територій в Іонічному морі, зокрема стратегічно важливий порт Лепанто в Коринфській затоці. Внаслідок поразки очолюваного ним флота, Антоніо Грімані 29 вересня заарештували і вислали з Венеції, але згодом його було звільнено і у 1521 році обрано венеційським дожем.

Турецький султан Баязид II подарував 10 захоплених венеційських галер Кемаль-реїсу, який з жовтня по грудень 1499 року базувався з флотом на острові Кефалонія. У грудні 1499 року венеційці атакували Лепанто в надії повернути втрачені в результаті Битви при Дзонкйо території в Іонічному морі. Кемаль-реїс, вийшовши з Кефалонії, захистив місто від венеційців. Він залишався в Лепанто в період з квітня по травень 1500 року, де для османського флоту будувались нові кораблі армією з 15000 османських майстрів, привезених в місто. Звідти Кемаль відбув, щоб обстріляти венеційські порти на острові Корфу, а в серпні 1500 року він в черговий раз переміг венеційський флот в битві при Модоні, яка також відома як «Друга битва при Лепанто». Кемаль-реїс піддав фортецю Модон обстрілу з моря і в підсумку османська сухопутна армія захопила і це місто і сусідні Корон та Наварино (Дзонкйо).

Внаслідок двох програних битв при Дзонкйо і Модоні, Венеційська республіка втратила свої важливі володіння на материковій Греції, зокрема Модон і Корон — «два ока Венеційської республіки», а також Лепанто і Наварино.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Norwich, John J. (2003) A History of Venice Penguin, London, pages 383—385, ISBN 978-0-14-101383-1, reprint of the 1977, 2 volume
  2. Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 липня 2007. Процитовано 21 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]