Битва при Лавтулах
| Битва при Лавтулах | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга самнітська війна | |||||||
 | |||||||
| Координати: 41°16′59″ пн. ш. 13°15′00″ сх. д. / 41.28333300002777406° пн. ш. 13.250000000028° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Римська Республіка | самніти | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Квінт Фабій Максим Рулліан | невідомо | ||||||
| Військові сили | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
Битва при Лавтулах — битва між самнітами та римлянами під командуванням Квінта Фабія Максима Рулліана, що відбулась у 315 р. до н. е. під час Другої самнітської війни поблизу Лавтул, недалеко від сучасної Террачини. В ході битви самніти здобули перемогу.
Перша фаза війни закінчилася перемир'ям. Однак римляни напали на м. Сатикулу, яке було союзником самнітів — в 316 р. до н. е. війна поновилася. Вони осаджували це місто і в наступному році Сатикула здалося. Водночас самніти штурмом взяли Плістику. Також вони впевнили населення Сори вбити римських колоністів, що жили там і заключити союз із самнітами[1]. Тим часом самніти оголосили мобілізацію і зарахували усіх, хто був призивного віку. З іншої сторони Рим назначив диктатором Квінта Фабія, а кіннотою керував Квінт Авлій[2]. Тіт Лівій зазначає, що римляни осаджували Сору, коли розвідка їм повідомила про наближення самнітської армії. Полководець вирушив на перехоплення ворожого війська і у Лавтул відбулося зіткнення цих двох сил[3].
Тіт Лівій повідомляє про дві версії битви. В обох випадках римляни брали в облогу Сору. Коли їхні розвідники сповістили про те, що наближається велика самнітська армія, Квінт Фабій повів римську армію і зустрівся в бою з самнітами поблизу Лавтул, на південь від Понтійських боліт. За першою з версій битва тривала один день і завершилася внічию. За другою — римські воїни здобули перемогу після першого зіткнення. Гай Фабій прибув із Риму з новим військом, а Квінт Фабій збрехав воїнам, що вороття назад немає. Вони кинулися, як скажені, на супротивників — самніти розбіглися врозтіч і були розбиті[3]. Щоправда, Гаентано де Санктіс не вірить в цю другу битву, обґрунтовуючи свою позицію тим, що в ліпших джерелах вона не відмічена, а тут барвисто розписана. Лівій приписав перемогу диктатору, щоб згладити ганебну поразку[4].
Діодор Сицилійський характеризує цю битву як значну поразку римлян. Самніти після захоплення Плістики отримали підкріплення внаслідок чого мали певну перевагу. В ході битви римська армія понесла великі втрати, що вилилося в панічні настрої серед воїнів і, відповідно, відступ[5]. З витривалими самнітами римські новобранці не змогли зрівнятися — це в тому числі й спричинило їхню поразку. Тільки Квінт Авлій залишився на полі бою і загинув смертю хоробрих, самотужки продовживши боротьбу проти самнітів[6].
З однієї сторони, перемога в Лавтульській битві відкрила самнітам дорогу для просування в Лацій, чим вони відразу ж і скористалися, дійшовши до Ардеїв, про що повідомляє Страбон[7]. Самніти, просуваючись вглиб Італії, руйнували міста Кампанії, які підтримували Рим[8]. На додачу до цього прибуття самнітів після перемоги сприяло загальним повстанням і змовам проти Риму[9], зокрема кампанців, авзонів, апулійської Луцерії, аврунських Мінтурн та Весції. Негативний досвід цієї битви дав зрозуміти римлянам необхідність укріплення контролю над народами, які вони підкорили. З 314 р. до н. е. сенат приймає рішення заселяти стратегічно важливі пункти колоністами для посилення свого впливу. Зокрема 2,5 тис. чол. прибули в Луцерію[10].
З іншої сторони, поразка римлян в битві при Лавтулах виявилася переломним моментом у ході Другої самнітської війни, оскільки далі самніти не змогли просунутися через вкорінене положення римлян в Північній Апулії. Вже через декілька місяців римлянам вдалося повернути Луцерію і Террачину. В подальшому стратегічна ініціатива перейшла до рук Риму. За думкою Б. Нібура, самніти втратили шанси на перемогу у війні саме після Лавтульської битви[11].
- ↑ Тіт Лівій, Історія від заснування міста, IX, 22.
- ↑ Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XIX, 72, 5.
- ↑ а б Тіт Лівій, Історія від заснування міста, IX, 23.
- ↑ Gaetano De Sanctis, Storia dei Romani, vol.2, Italia: Firenze 1988, pp. 305-308.
- ↑ Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XIX, 72, 7.
- ↑ Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XIX, 72, 8.
- ↑ Страбон, Географія, V, 4,11.
- ↑ Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XIX, 76, 1.
- ↑ Тіт Лівій, Історія від заснування міста, IX, 25.
- ↑ Тіт Лівій, Історія від заснування міста, IX, 26.
- ↑ Niebuhr B.G.The History of Rome, vol. 3, London, 1842. P. 231
- Тіт Лівій, Історія від заснування міста, IX. джерело латиною [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.]
- Діодор Сицилійський, Історична бібліотека, XIX. джерело російською
- Страбон, Географія, V. джерело російською [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Niebuhr B.G.The History of Rome, vol. 3, London, 1842.
- Gaetano De Sanctis[en], Storia dei Romani, vol. 2, Firenze, 1988.
- Актуальные проблемы отечественной и зарубежной истории в работах молодых исследователей: Международный сборник материалов. Вып. VIII. – Ставрополь: СКФУ, 2021.