Битва при Левуніоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва при Левуніоні
Комніновське відродження
Alexius I.jpg
Зображення Олексія I, з грецького рукопису в бібліотеці Ватикану.
Дата: 29 квітня, 1091
Місце: Левуніон (біля Енос, сучасна фракійська частина Туреччини)
Результат: Повна візантійська перемога
Сторони
візантійці, за підтримки половців, волохів, болгарів, франкські та фламандські найманці.[1] Печеніги
Командувачі
Олексій І Комнін
Георгій Палеолог
Костянтин Даласен
Невідомо
Військові сили
20,000 візантійців
40,000 половців
5,000 волохів
500 фламандських найманців
80,000 печенегів
Втрати
Не відомо Невідомий, але вважається надзвичайно великі

Битва при Левуніоні — була першою вирішальною візантійською перемогою Комніновського відродження. 29 квітня 1091 р. вторгнення військ печенігів було відбито об'єднаними силами Візантійської імперії під орудою Олексія І Комніна та його союзників половців.

Історичне тло[ред. | ред. код]

26 серпня 1071 р. візантійська армія під орудою Романа IV Діогена була переможена турками-сельджуками у битві біля Манцикерту на сході Малої Азії. Поразка призвела до того, що імператор був позбавлений влади і трон зайняв слабий імператор Михайло VII, що відмовився виконувати договір, який був підписаний Романом IV. У відповідь турки почали переселятися в Анатолію в 1073 році, не зустрічаючи спротиву. Хаос панував, оскільки ресурси імперії були вичерпані через серію катастрофічних громадянських війн. Тисячі туркмен перейшли через незахищений кордон і оселилися в Анатолії. До 1080 р. Імперія втратила площу 78000 км². Майже неможливо переоцінити значення цих подій, оскільки протягом менш ніж одного десятиліття більше половини населення імперії було втрачено, разом з великою частиною постачання зерна. Таким чином, битва біля Манцикерту завдала найбільший удар по імперії за 700 років історії.

На тлі цих поразок і катастроф, 4 квітня 1081 р., Олексій Комнін, успішний молодий генерал, який бився проти турків з чотирнадцяти років, зійшов на трон. За словами Джона Норвіча, значення піднесення Олексія полягало в тому, що "... вперше за понад півстоліття імперія перебувала в здатних руках". Олексій вирішив відновити Візантійську імперію, за будь-яку ціну. Близько 1090 або 1091 рр. емір Чака запропонував альянс з печенігами, щоб повністю зруйнувати Візантію[2]

Вторгнення печенігів[ред. | ред. код]

Навесні 1087 р. до візантійського двору дійшли новини про величезне вторгнення печенігів з північно-західного Причорномор'я; загальною кількістю 80 000 осіб. Скориставшись нестабільною ситуацією у Візантії, печенізька орда прямувала до візантійської столиці Константинополя, грабуючи північні Балкани. Вторгнення становило серйозну загрозу для імперії — через десятиріччя громадянських війн і занепаду візантійські військові не могли забезпечити імператора достатньою кількістю військ, щоб відбити печенізьке вторгнення. Олексій був змушений покладатися на власну винахідливість і дипломатичну майстерність, щоб врятувати свою імперію від знищення. Він звернувся до іншого кочового народу — половців, щоб ті приєдналися до його військ у битві з печенігами.

Битва[ред. | ред. код]

Прийнявши пропозицію Олексія І про оплату золотом за допомогу проти печенігів, половці приєдналися до військ Олексія. Навесні 1091 року половці об'єднали війська з візантійцями, і об'єднана армія виступила проти печенігів. У понеділок, 28 квітня 1091, Олексій та його союзники досягли печенізького табору біля Левуніона неподалік річки Мариця.

На печенігів напали зненацька. У всякому разі, битва, яка відбулася наступного ранку при Левуніоні, була практично різаниною. Воїни-печеніги привезли з собою своїх жінок і дітей, проте вони були абсолютно непідготовлені до нападу. Половці та візантійці напали на табір ворога, вбиваючи всіх на своєму шляху. Печеніги швидко здалися, і переможці-союзники вирізали майже всіх.

Значимість[ред. | ред. код]

Битва при Левуніоні — найважливіша перемога візантійської армії за понад півстоліття. Перемога розпочинає перелом у візантійській історії; за попередні двадцять років імперія досягла найгіршого стану, битва показала світові, що нарешті імперія на шляху до відновлення. Печеніги були повністю знищені, і європейські володіння імперії тепер були у безпеці. Олексій зарекомендував себе рятівником Візантії.

У наступні роки Візантія зазналазлету, що відомий як Комнінівське відродження. Візантійська армія повернулася до Малої Азії, відвойовуючи більшу частину втраченої території, включаючи родючі прибережні регіони та деякі найважливіші міста. З відновленням твердої центральної влади імперія зазнала розквіту протягом наступного століття, а Константинополь знову став центром християнського світу. Таким чином, битва при Левуніоні в 1091 році ознаменувала початок відродження візантійської сили та впливу, яке тривало сто років, аж до загибелі Комнінівської династії наприкінці 12 століття.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. John W. Birkenmeier. The Development of the Komnenian Army: 1081-1180 , p. 76, Brill Academic Publishers, 2002, ISBN 90-04-11710-5.
  2. W. Treadgold. A History of the Byzantine State and Society, p. 617.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Norwich, John Julius (1997), A Short History of Byzantium, Viking, ISBN 0-679-77269-3
  • Haldon, John (2001), The Byzantine Wars, Tempus, ISBN 0-7524-1777-0
  • Angold, Michael (1997), The Byzantine Empire, 1025–1204, A Political History, Longman, ISBN 0-582-29468-1
  • Leon Memishoglu, Turks through History.