Битва при Роркс-Дрифт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва при Роркс-Дрифт
Основний конфлікт: Англо-зулуська війна
Défense de Rorke's Drift.jpg
The Defence of Rorke's Drift, автор Alphonse de Neuville (1880)
Координати: 28°21′28″ пд. ш. 30°32′11″ сх. д. / 28.35800000002777921° пд. ш. 30.53658333336077746° сх. д. / -28.35800000002777921; 30.53658333336077746
Дата: 22—23 січня 1879 року
Місце: Роркс-Дрифт, Південна Африка
Результат: Перемога Британії
Сторони
Сполучене Королівство Королівство Зулу
Командувачі
Принц Дабуламандзі
Військові сили
  • 139–141 британських піхотинців
  • 11 колоніальних військових
  • 4 цивільних[1][2][3]
3000—4000 зулусів:[4]
Втрати
  • 17 вбито[5]
  • 15 поранено
351 підтверджено вбито[6]
близько 500 поранених[7]

Битва при Роркс-Дрифті, також відома як захист броду Рорк, була бойовим зіткненням у англо-зулуській війні. Захист будівлі колишньої лютеранської місії Роркс-Дрифт проходив під командуванням лейтенантів Джона Мангольда з Королівських інженерів і Ґонвіля Бромхеда. Великий загін воїнів зулу відокремився від своїх основних сил під час битви за Ісандлвану, програну британцями, 22 січня 1879 р. Загін відійшов на 6 миль від Ісандлвану того ж дня, щоб напасти на Роркс-Дрифт.

Близько 150 британських і колоніальних військових захищались від нападів 3000-4000 воїнів Зулу. Масові, але поодинокі атаки зулу на Роркс-Дрифт мали велику кількісну перевагу над британцями, але їхні атаки постійно відбивали.[8] Захисники були нагороджені одинадцятьма вікторійськими хрестами, а також рядом інших відзнак.

Передумови[ред. | ред. код]

Роркс-Дрифт, відомий як kwaJimu[9] («Земля Джима») мовою зулу, був місією та колишнім торговим постом Джеймса Рорке, ірландського купця. Він був розташований поблизу дрейфу, або броду, на річці Буффало (Мзіняті), яка на той час формувала кордон між британською колонією Натал та Королівством Зулу . 9 січня 1879 року британська колона № 3 на чолі з лордом Челмсфордом прибула та встала табором на броду.

11 січня, наступного дня після закінчення терміну британського ультиматуму Зулусам, колона перетнула річку та встала табором на березі Зулу. Невеликий загін, що складався з роти 2-го батальйону, 24-го (2-го Уорвікширського) пішого полку (2-й / 24-й) на чолі з лейтенантом Ґонвілем Бромхедом, направився до гарнізонного посту, який був перетворений на склад постачання та госпіталь під загальним командуванням Майора Бреве Генрі Спалдінга.

20 січня, після розвідувального патрулювання та будівництва дороги для фургонів, колона Челмсфорда рушила до Ісандльвани, приблизно в 10 кілометрах на схід, залишаючи позаду невеликий гарнізон. Великій роті 2-го / 3-го Натального контингенту (NNC) на чолі з капітаном Вільямом Стівенсоном було наказано залишитися на місці для зміцнення гарнізону.[10] Гарнізон налічував від 100 до 350 чоловіків.[11]

Рота капітана Томаса Рейнфорта 1-ї / 24-ї пішої отримала розпорядження висуватися зі своєї станції в місті Гелмекмаар, на 10 miles (16 km) на південний схід, для подальшого посилення позиції.[12] Пізніше того ж вечора частина колони № 2 на чолі з полковником Ентоні Дернфордом, пізніше за Королівських інженерів, прибула до броду та встала табором на березі Зулу, де вони залишилася протягом наступного дня.

Британська армія, «Військова карта землі Зулу», 1879 рік. Роркс-Дрифт знаходиться на зближенні червоної, зеленої та синьої меж, Айлендвана трохи праворуч

Пізно ввечері 21 січня Дернфорду було наказано висуватись до Ісандльвані, разом з невеликим загоном Польової роти № 5 Королівських інженерів під командуванням лейтенанта Джона Чарда, який прибув 19 січня, щоб відремонтувати понтони, які були мостом через Буффало. Вранці 22 січня Чард поїхав вперед свого загону до Ісандлвани, щоб уточнити накази, але був відправлений назад у Роркс-Дрифт вже без загону, з одним лише водієм, щоб побудувати оборонні позиції для очікуваної роти підкріплення.

Біля полудня 22 січня, майор Спелдінг покинув станцію, щоб встановити місцезнаходження роти Рейнфорта, що повинна була з'явитись з хвилини на хвилину. Він залишив Чарда тимчасовим командуючим. Чард розмістився біля самого броду, де знаходився інженерний табір. Незабаром після цього двоє військових, що врятувались з Ісандльвани — лейтенант Герт Адендорф та військовий з наталійських карабінерів — прибули з повідомленням про поразку при Ісандльвані і про те, що частина армії зулу наближається до станції.

Почувши цю новину, Чард, Бромхед та інші офіцери станції а також виконувач обов'язків помічника комісара Джеймс Далтон провели швидку нараду, щоб обрати стратегію дій — або намагатися відступити до Гелмекмаара або захищати Роркс-Дрифт. Далтон вказував на те, що невелику колону на відкритій місцевості з возами, повними пацієнтів лікарні, буде легко обігнати і перемогти числом. Тому було домовлено, що єдиним прийнятним варіантом дій є залишитися в Роркс-Дрифт і боротися .[13]

Підготовка оборони[ред. | ред. код]

Як тільки британські офіцери прийняли оборонну стратегію, Чард і Бромхед скерували своїх людей підготуватися до захисту станції. Близько 400 чоловік гарнізону[14] працювали швидко, з кукурудяних мішків був побудований оборонний периметр. Цей периметр включав у себе комору, лікарню та міцний кам'яний крааль . Будівлі були укріплені, через зовнішні стіни пробиті бійниці, а зовнішні двері забарикадовані меблями.

Близько 15:30 на станцію прибув змішаний десант близько 100 вершників (NNH) на чолі з лейтенантом Альфредом Хендерсоном після відступу з Ісандлвани. Вони добровільно вибрали для позиції дальню сторону Оскарберга, великий пагорб, що виходив на станцію і з-за якого очікувались наближення зулусів.[15]

Принц Дабуламанзі каМпанде

Коли оборонні сили підготувалися до бою, у Чарда було кілька сотень людей особового складу: Бромхед, загін Бромхеда, великий загін Стівенсона, великий загін NNC, війська NNH Хендерсона та інші (більшість з них — пацієнти лікарні, але «ходячі пацієнти»). Адендорф також залишився, тоді як військовий, який їхав разом із ним, відправився попередити гарнізон у Helpmekaar.[16]

На думку Чарда, сили були достатніми, щоб відбити атаку зулусів. Чард розмістив британських солдатів по всьому периметру вздовж барикад, додавши в їх ряди деяких найбільш боєздатних пацієнтів, «випадкових людей» і цивільних осіб, а також людей з національної безпеки, які володіли вогнепальною зброєю. Решта NNC, озброєні лише списами, були розміщені поза межею мішків та барикад в межах кам'яної стіни.[16]

Зулуські сили, що наближались, були значно більшими; amabutho (полки) одружених чоловіків віком 30-40 років та ibutho молодих незаміжніх чоловіків зібрали від 3000 до 4000 воїнів, жоден з них не брав участь у битві при Ісандлвані.[17] Ці сили були резервом армії Зулу в Ісандльвані. Зулуські полки були спрямовані проривати британський лівий фланг, щоб пройти на південний захід від самого пагорба Ісандлвана, щоб розташуватися на лінії зв'язку і оточити англійців та їхніх колоніальних союзників, щоб не допустити їх втечі назад у Натал через річку Буффало, що веде до Роркс-Дрифту.

До того моменту як війська Зулу досягли Роркс-Дрифту о 16:30, вони виконали швидкий марш на 32 кілометри. Вони покинули свій табір близько 8 ранку і всі наступні одинадцять з половиною годин безперервно штурмували британські укріплення в Роркс-Дрифт.

Більшість воїнів Зулу були озброєні асегаєм (коротким списом) та щитом, зробленим з коров'ячої шкіри.[18] Армія зулу була добре тренована використовувати та координуватися саме за допомогою цієї зброї. Деякі зулуси також мали старі трофейні мушкети та гвинтівки, але їхня стрілецька підготовка була поганою, а якість та запаси пороху і куль були жахливими.[19]

Історичне зображення воїнів Зулу приблизно того ж періоду, що і події в Роркс-Дрифт

Ставлення зулу до вогнепальної зброї звучало як: «У воїнів Зулу не повинно бути вогнепальної зброї. Зброї боягуза. Бо вона дає можливість боягузу вбити хороброго, що не чекав нападу».[20] Незважаючи на неточність вогню, він спричинив п'ять із сімнадцяти загиблих у Британії під час атаки.[21][22]

Командування резервним корпусом перейшло до принца Дабуламанзі каМпанде (напівбрата Цецвейо каМпанде, царя зулу), оскільки каМапіта був поранений під час гонитви за британськими військами, що відступали з Ісандлвани. Принц Дабуламанзі вважався необдуманим та агресивним компандувачем, і ця характеристика пояснювала його порушенням наказу короля Цецвейо діяти лише оборонною стратегією, захишаючись від вторгнення британських солдатів і не вести війну на ворожій території.[23] Атака на Роркс-Дрифт була скоріше незаплановим нальотом, ніж організованою контратакою.

Близько 16:00 хірург Джеймс Рейнольдс, Отто Вітт — шведський місіонер, який керував місією у Роркс-Дрифті — та капелан армії преподобний Джордж Сміт повернулися з пагорба Оскарберг з новиною, що основні сили Зулу форсують річку до на південному сході і знаходяться «в п'яти хвилинах шляху». У цей момент Вітт вирішив виїхати зі станції, оскільки його родина жила в будиночку близько 30 кілометрів від Роркс-Дрифт і він хотів бути з ними. Слуга Вітта, Умквелнантаба, пішов із ним; так само вчинив один із пацієнтів лікарні, лейтенант Томас Первіс.

Битва[ред. | ред. код]

Сучасний малюнок Роркс-Дрифту з архівів корпусу королівських інженерів .[24]

Близько 16:20 в бій вступив підрозділ лейтенанта Гендерсона, що дислокувались за Оскарбергом, і зав'язали бій з авангардом сил Зулу.[25] Однак підрозділ був втомленй битвою під Ісандлваною і незабаром відступив до Роркс-Дрифту, а також через недостачу карабінних боєприпасів, люди Гендерсона вирушили до Гелмекмаар за амуніцією. Сам Гендерсон повідомив лейтенанту Шарду, що ворогблизько, і що «його люди не будуть виконувати шардові накази, а їдуть до Гелмекмаара».[16]

Гендерсон відійшов разом зі своїми людьми. Побачивши відведення військ Гендерсона, загін капітана Стівенсона відмовився тримати свою позицію та втік, значно зменшивши силу гарнізону.[26] Обурені тим, що Стівенсон та деякі його колоніальні подорожні офіцери[27] також втекли з барикад, кілька британських солдатів обстріляли їх, вбивши капрала Вільяма Андерсона.

Зулуси вже були майже у Роркс-Дрифті, а гарнізон тепер налічувався від 154 до 156 чоловік.[28] З них лише загін Бромгеда можна вважати за дисципліновану бойову одиницю. До того ж, до 39 чоловік його загону були на станції пацієнтами лікарні, і майже всі вони взяли до рук зброю.[29] За умови зменшення кількості особового складу, Шард усвідомив необхідність модифікувати оборону і дав наказ використати ящики з печивом для спорудження стіни через середину посту, щоб зробити можливим відступ з лікарняної частини станції, якщо виникне потреба.[24]

О 16:30 Зулуси обійшли Оскарберг і підійшли до південної стіни. Рядовий Фредерік Хітч, розміщений на варті за складом, повідомив про наближення великої колони Зулусів. Авангард Зулу, 600 чоловік, напали на південну стіну, що стояла між лікарнею та складом. Британці відкрили вогонь, коли зулуси були в 460 метрах від їхніх позицій.

Захист Роркс-Дрифт, автор леді Батлер (1880). [a]

Основні сили Зулу атакували північну стіну, але зустрівши шквальний вононь британців були вимушені зайняти укриття, частина відійшла за Оскарберг. Інша група сил Зулу атакувала госпіталь та північно-західну стіну.

Британці на барикадах — включаючи Далтона і Бромхеда — згодом були вимушені вступити в жорстокий рукопашний бій . Британська стіна була занадто високою щоб перебратися через неї, тому Зулу вдавалися до спроб вхопитися за гвинтівки з-під стіни. Певний час спроби атак з-за стіни продовжувались, але в кінцевому рахунку Зулу були відкинуті назад.

Вогонь зулу з-під стіни і з району Оскарберга, вбив п'ять із сімнадцяти чоловік загальної кількості втрат.

Оборона госпіталя[ред. | ред. код]

Чард зрозумів, що північна стіна під постійною атакою може не встояти. О 18:00 він потягнув своїх людей у двір, відмовившись від двох передніх кімнат лікарні. Лікарня ставало дуже незручно обороняти; Серед солдатів, призначених до лікарні, були капрал Вільям Вілсон Аллен та рядовий Коул, Данбар, Хітч, Хорріган, Джон Вільямс, Джозеф Вільямс, Альфред Генрі Гук, Роберт Джонс та Вільям Джонс .

Рядові Хорріган, Джон Вільямс, Джозеф Вільямс та інші пацієнти намагалися тримати вхід до лікарні за допомогою гвинтівок з багнетами. Джозеф Вільямс захищав маленьке вікно, під яким було згодом знайдено 14 мертив зулусів. Як стало зрозуміло, фасад будівлі захопили Зулуси, Джон Вільямс почав проламувати стіну, що розділяє центральну кімнату та кутову кімнату в задній частині лікарні, щоб мати змогу вийти. Коли він зробив прохід у стіні, двері в центральну кімнату потрапили під щильну атаку Зулусів, і він встиг витягнути лише двох пацієнтів, поки оборона дверей не була прорвана.

Кутова кімната, в яку Джон Вільямс втягнув двох пацієнтів, була зайнята рядовим Гаком та ще дев'ятьма пацієнтами. Джон Вільямс зламав стіну до сусідньої кімнати за допомогою кайла, в той час як Хук стримував зулусів. В цей момент виникла перестрілка, оскільки Зулус прострілив двері, але Хук був приголомшений ударом списа в шолом.[30]

Вільямс зробив отвір досить великим, щоб потрапити до сусідньої кімнати, яку займав один рядовий Вотерс, і перетягнув до неї пацієнтів. Останнім був Хук, який встиг вбити ще одного Зулуса, що вибив двері перш ніж і він вийшов через отвір в стіні. Джон Вільямс знову приступив до роботи кайлом, але в цей раз над ними був палаючий дах. Паралельно з цим Хук захищав діру, а Уотерс продовжував стріляти через бійницю.

Через п'ятдесят хвилин отвір був достатньо великим, щоб перетягнути через нього пацієнтів разом з рядовим Вотерсом і Беккетом, які ховалися в шафі. Тепер вони були в останній кімнаті, яку продовжували захищати рядові Роберт Джонс та Вільям Джонс. Звідси пацієнти вилізли через вікно, а потім пробралися через двір до барикади.

З одинадцяти пацієнтів дев'ять пережили цей відступ на барикаду. За словами Джеймса Генрі Рейнольдса, у лікарні загинули лише четверо захисників: один був членом корінного контингенту зі зламаною ногою; Сержант Максфілд та рядовий Дженкінс, що хворіли на лихоманку та відмовилися відступити, також були вбиті. Як повідомляється, Дженкінс був убитий після того, як його схопили та нанесли колоту рану, як і рядовоу Адамсу, який теж відмовився відступити у двір. Рядовий Коул, призначений до лікарні, був убитий, коли він вибіг на вулицю. Ще одним вбитим пацієнтом лікарні був мисливець військ Наталійської поліції.[31] Серед пацієнтів лікарні, які врятувались, були капрал Майєр ; Бомбардир Льюїс з Королівської артилерії та військовий Натальної поліції, який був поранений у стегно кулею. Рядовий Конлі зі зламаною ногою був врятований Хуком, хоча й нога Конлі була знову зламана в процесі спасіння.[32]

Крааль і бастіон[ред. | ред. код]

Евакуація палаючої лікарні укоротила периметр. З настанням ночі атаки зулу посилювалися. Крааль з великою рогатою худобою потрапив під шквал нових атак та був евакуйований до 22:00. Протягом ночі зулуси проводили регулярні напади на британські позиції; Атаки почали слабшати лише після півночі, і остаточно закінчились до 2:00, замінившись зулуським вогнем з вогнепальної зброї до 4:00 ранку.

На той час в гарнізоні налічувалося чотирнадцять загиблих. Ще двоє були смертельно поранені, ще вісім — включаючи Далтона — важко поранені. Майже кожен військовий отримав якесь поранення. Всі вони були виснажені, боровшись 10 годин. З 20 000 патронів у резерві залишилось лише 900.[33]

Після бою[ред. | ред. код]

На світанку англійці змогли побачити, що Зулуси зникли; Багато з тих хто не зміг втекти лежали мертвими та важко пораненими.[34] Патрулі були відправлені розвідати поле бою, відшукати кинуту зброю та знайти вцілілих. Близько 7:00 несподівано з'явився загін Зулусів, і британці знову повернулися на свої позиції.

Однак атаки не сталося, оскільки Зулуси були на ходу протягом шести днів до самого бою. Також вони не їли належним чином протягом двох останніх днів. У їх рядах були сотні поранених, і вони пройшли кількаденний марш без будь-яких запасів. Незабаром після появи зулуси відступили тим шляхом, яким вони прийшли.

Близько 8:00 ранку на підходах з'явилася ще одна армія, і захисники знову залишили свій сніданок, щоб зайняти свої позиції. Однак цією армією виявився авангард колони лорда Челмсфорда .

Детально британські та колоніальні втрати:[35]

  • 1-й / 24-й пішохідний: 4 вбитих або смертельно поранених в бою; 2 поранені
  • 2-й / 24-й пішохідний: 9 вбитих або смертельно поранених в бою; 9 поранених
  • Департамент комісаріату та транспорту : 1 вбитий в бою; 1 поранений
  • Наталійська поліція : 1 вбитий в бою; 1 поранений
  • 1-й / 3-й ННС: 1 вбитий в бою
  • 2-й / 3-й ННС: 1 вбитий;[36] 2 поранені

Після битви було підраховано 351 тіло зулу, але, за підрахунками, щонайменше було ще 500 поранених і захоплених в полон .[34][37] Ставши свідком розправи в Ісандлвані, солдати Челмсфорда не помилували захоплених і поранених Зулусів. Вільям Джеймс Кларк з Натальної поліції описав у своєму щоденнику, що "загалом ми поховали 375 зулусів, а деяких поранених кинули заживо в могилу. Побачивши як обходились з нашими пораненими товаришами з лікарні   … ми дуже розлютилися і не пощадили поранених зулусів ".[38] У своїй книзі «Відповідь зулу на британське вторгнення 1879» Лабанд дає оцінку в 600 зулусів.[39]

Самуель Пітт, який служив під час подій бою служив рядовим, сказав в інтерв'ю The Western Mail в 1914 році, що офіційне число втрат ворога було занижене: «Ми переконані, що нараховувались 875, але книги розкажуть вам 400 або 500» .[40][41][42].

Нагороди[ред. | ред. код]

Одинадцятьма вікторійськими хрестами були нагороджені захисники Роркс-Дрифту, сім з них солдатам 2-го / 24-го пішого. Також було нагороджено чотирьох медалями «За визначні заслуги».

Велика кількість нагород за відвагу трактувалась як реакція на попередню поразку в битві за Ісандлвану. Вихваляння перемоги в Роркс-Дрифту відвертало увагу громадськості від великої поразки під Ісандлваною та того факту, що лорд Челмсфорд та Генрі Бартл Фрере розпочав війну без схвалення уряду Її Величності.[43]

Звичайно, пізніше того ж року сер Гарнет Уолслі, який зайняв посаду головного командира від лорда Челмсфорда, не вразив нагородами, захисниками «Дорфта Рорка», заявивши, що "жахливо робити героїв тих, хто зачинився в будівлях на Дрифт Рорка, не міг болтатись і бився, як щури, за своє життя, якого вони інакше не могли врятувати ".

У 1879 році не було передбачено посмертного дарування Вікторійського хреста, і тому він не міг бути присуджений тому, хто загинув під час битви. Рядовий Джозеф Вільямс, був убитий під час бійки в лікарні, і в депешах згадувалося, що "якби він вижив, його б нагородили Вікторійським хрестом ".[44]

Медаль за визначну поведінку:[45][ред. | ред. код]

  • Навідник Джон Кантвелл; Королівська кінна артилерія 5-ї бригади
  • Рядовий Джон Вільям Рой; 1-й / 24-й піша
  • Кольоровий сержант Френк Едвард Борн
  • Другий капрал Френсіс Етвуд; Армійський службовий корпус

15 січня 1880 р. Подано заяву на отримання медалі для рядового Майкла Макмахона (армійського госпітального корпусу). Подання було скасовано 29 січня 1880 року за самовільну відпустку та крадіжку.[45]

Зображення та драматизації[ред. | ред. код]

Події навколо нападу на Роркс-Дрифт були вперше драматизовані військовими живописцями, зокрема Елізабет Батлер«Оборона Роркс-Дрифту» (1880)) та Альфонса де Новіля (також названа «Оборона Роркс-Дрифту» (1880)). Ці роботи були надзвичайно популярні в їх дні серед громадян Британської імперії.

Вперше правдиву історію про битву було описано в творі Г. Райдера Гаґґарда «Історія про Ісандлвану та Роркс-Дрифт», опублікованому у книзі «Справжня історія» Ендрю Ланга(1894). В ній він оповідає про багато важливих постатей, але упускає хірурга Рейнольдса, який зіграв вирішальну роль в обороні.[46]

Компанія «Едісон» зняла німий фільм під назвою «Роркс-Дрифт» (1914) у головній ролі Річарда Такера .

Фільм «Зулу» (1964), продюсера Стенлі Бейкера, зображує «Бій за Роркс-Дрифт».[47] Фільм отримав загалом позитивні відгуки критиків. Деякі деталі розповіді про фільм є, однак, історично неточними (наприклад, у фільмі полк називають «Південні Вельські бордери», але насправді підрозділ так не називався ще два роки після бою, хоча полк і базувався в Бреконі в Південному Уельсі з 1873 р.).[48]

Битві за Роркс-Дрифт була присвячена глава в книзі військового історика Віктора Девіса Генсона «Різанина і культура» (2002), так як це один з декількох знаменних боїв, які демонструють високу ефективність західних військових методів.[49]

Також битві за Роркс-Дрифт присвячена однойменна пісня шведської пауер-метал групи «Sabaton».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Knight, Ian. Zulu: Isandlwana and Rorke's Drift, 1992, pp. 107–108.
  2. Holme, Norman. The Noble 24th, Savannah Publications, ISBN 1-902366-04-2, 1999, p. 265—369, 383.
  3. Whybra 2004, pp. 68–69.
  4. Estimates vary: Colenso 1880, p. 305, gives 3,000; Knight 2003, p. 37, gives «in excess of 3,000»; Lock and Quantrill 2005, pp. 231—232 gives 3,000, p. 231; Morris 1998 gives over 4,000.
  5. Porter 1889, p.33, "17 killed and 10 wounded" (включаючи одного вбитого вогнем по своїм)
  6. Colenso 1880, p. 305
  7. Lock and Quantrill 2005, excerpt from private journal of Lieutenant Colonel John North Crealock, Crealock states «351 dead were found and 500 wounded».
  8. Knight 2003, p. 37.
  9. Morris, p. 168.
  10. Knight 1996, p.23, «The post was guarded by one company of 2/24 … and a company of the NNC …».
  11. Estimates vary: Thompson 2006, p. 65, gives 100. Knight 1996, p. 27, gives 100 to 300. Knight, Ian. Greaves, Adrian, (ed.). Redcoats and Zulus, 2004, p. 116.
  12. Map. Talana.co.za. Архів оригіналу за 17 March 2012. Процитовано 2012-11-09. 
  13. Knight 1996, p. 25.
  14. Knight 1996, p. 28, «With 400 men to build them …»
  15. Knight 1996, p.36.
  16. а б в Morris 1998, p. 401
  17. Morris 1998, p. 370, «played no part in the battle»
  18. Archer, Christon I. World History of Warfare University of Nebraska Press, 2002, ISBN 0-8032-1941-5, p.462 «They had a national army of twenty-five thousand men equipped with cowhide shields, assegais and clubs.» Lock and Quantrill 2005, p.62: John Shepstone, Acting Secretary for Native Affairs at the time, on the Zulu army — «Equipment: Each man carries his shield and assegais, and a kaross or blanket if he possesses one, he may also have a war dress of monkey skins or ox tails, this is all.»
  19. Knight 1996, pp. 33, 38, 39.
  20. Bourquin, S. Military History Journal, V.4, No.4, The Zulu military organization and the challenge of 1879, South African Military History Society, ISSN 0026-4016, Dec. 1978.
  21. Bourquin, S. section 'War of 1879', subsection 'Weapons'
  22. Knight 1996, p. 38, «Although the Zulu position was a commanding one — a squad of good shots armed with efficient rifles could have made Chard's position untenable within minutes — the Zulus were neither good shots, nor well armed.»
  23. Knight 2003, p. 33.
  24. а б Porter 1889, p. 31.
  25. Knight 1996, p.36, and on p.88 this is described by Knight as «the first shots of the battle».
  26. Morris, p. 402. Chadwick, G.A. . Military History Journal, V.4, No.4, The Anglo-Zulu War of 1879, Isandlwana and Rorke's Drift, South African Military History Society, ISSN 0026-4016, Jan. 1979. «This reduced the strength of the defenders drastically …»
  27. Knight 1996, p.45, Corporal Scammell of the NNC is noted as remaining.
  28. Whybra (2004) gives the most up-to-date analysis of the numbers present at the Battle of Rorke's Drift. He counts 154 definite participants, with 2 others listed as «possibles».
  29. Whybra 2004, pp. 65–67.
  30. Private Henry Hook's account in The Royal Magazine 1905.
  31. Wood, M.J. (2009). Leaders and Battles: The Art of Military Leadership. Random House Digital, Inc. с. 138. ISBN 9780307537034. 
  32. Clammer, David (1973). The Zulu War. David & Charles. с. 111. ISBN 0-7153-5672-0. 
  33. Machanik, Major (Dr) Felix. Military History Journal, V.4, No.6, Firepower and Firearms in the Zulu War of 1879, South African Military History Society, ISSN 0026-4016, Dec. 1979.
  34. а б Private Henry Hook's account in The Royal Magazine 1905. Also Colenso 1880 and Crealocke in Lock and Quantrill 2005.
  35. Whybra 2004, pp. 62–64
  36. Also, as mentioned, one member of Stevenson's 2nd/3rd NNC, Corporal William Anderson, was killed by British fire while fleeing the station just prior to the arrival of the Zulus.
  37. Lock and Quantrill 2005, p. 232, «… it is possible that all the Zulu wounded were put to death.».
  38. Lock and Quantrill 2005, pp. 231—232
  39. Laband 1992, p. 108.
  40. Lock and Quantrill 2005, p.232
  41. Smith, David. Rorke's Drift,The Guardian 21 April 2009, gives «about 400 Zulus» killed.
  42. Carroll, Rory. Legendary Battle of Anglo-Zulu War marred by brutal aftermath, The Guardian 29 April 2003
  43. Edward M. Spiers, The Scottish Soldier and Empire, 1854—1902, Edinburgh University Press, 2006, p. 41. ISBN 978-0-7486-2354-9 Also: Ian Knight, Zulu War, Osprey, 2004, p. 9, «By late 1878 Frere had manipulated a diplomatic crisis with the Zulus …» Colenso 1880, pp. 261—262, «the terms … are evidently such as he (Cetshwayo) may not improbably refuse, even at the risk of war … to preclude you from incurring the delay … involved in consulting Her Majesty's Government upon a subject of so much importance as the terms …» Also: Ian Knight, Zulu War, Osprey, 2004, p. 11, «… an ultimatum with which, Frere knew, they could not possibly comply.»
  44. Snook 2006, pp. 96–99.
  45. а б Whybra 2004, p. 72.
  46. The Defence Of Rorke's Drift. The British Medical Journal 1 (1729): 373. 1894. JSTOR 20227493. 
  47. David, Dr. Saul. Zulu: The True Story. BBC. Процитовано 29 September 2011. 
  48. The Royal Regiment of Wales. Rrw.org.uk. Архів оригіналу за 23 March 2012. Процитовано 2012-11-09. 
  49. Hanson, Victor Davis (2002). Carnage and Culture. Anchor. с. 279 et seq. ISBN 0-385-72038-6. 
Коментарі
  1. Lieutenants John Chard and Gonville Bromhead (centre) commanding, behind them Padre George Smith hands out ammunition, Private Frederick Hitch (right, standing) handing out ammunition while wounded; Surgeon James Henry Reynolds and Storekeeper Byrne tending to the wounded Corporal Scammell (Reynolds kneeling; Byrne falling, shot). Possibly Corporal Ferdinand Schiess at centre background at the barricade, left of Chard and Bromhead, face not shown.