Битва при Форбії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва при Форбії
Хрестові походи
Координати: 31°36′20″ пн. ш. 34°32′46″ сх. д. / 31.60576667002777995° пн. ш. 34.54635833002777190° сх. д. / 31.60576667002777995; 34.54635833002777190
Дата: 1718 жовтня 1244 року
Місце: Біля села Хірібія[en][1] (Форбія), на північний схід від Гази
Результат: Перемога Аюбідів
Сторони
Flag of Kingdom of Jerusalem.svg Єрусалимське королівство
Cross of the Knights Templar.svg Тамплієри
Hospitalers.svg Госпітальєри
Insignia Germany Order Teutonic.svg Тевтонський орден
Cross of Saint Lazarus.svg Орден Святого Лазаря
Flag of Ayyubid Dynasty.svg Аюбіди Дамаска й Керака
Flag of Ayyubid Dynasty.svg Аюбіди
хорезмійські найманці
Командувачі
Flag of Kingdom of Jerusalem.svg Готьє IV де Брієнн
Cross of the Knights Templar.svg Арман де Перігор
Flag of Ayyubid Dynasty.svg ас-Саліх Ісмаїл
Flag of Ayyubid Dynasty.svg ан-Насір Дауд
Flag of Ayyubid Dynasty.svg аль-Мансур Ібрагім
Flag of Ayyubid Dynasty.svg Рукн ад-Дін Бейбарс
Військові сили
близько 11 000 воїнів 5 000 вершників, понад 6 000 піхотинців
Втрати
близько 7 500 невідомі

Битва при Форбії — битва, що відбулась 17-18 жовтня 1244 року між союзними арміями хрестоносців та Аюбідів Дамаска й Керака з одного боку та єгипетською армією Аюбідів султана ас-Саліха, посиленою хорезмійськими найманцями.

Передумови[ред. | ред. код]

Захоплення Єрусалима хорезмійцями у серпні 1244 року спричинило значне занепокоєння як серед християнських, так і мусульманських правителів. Аль-Мансур Ібрагім, емір Хомса, та ан-Насір Дауд, правитель Керака, приєднались до тамплієрів, госпітальєрів, тевтонців[2] та інших сил Єрусалимського королівства, щоб протистояти єгипетському султанату.

Дві армії зустрілись біля Хірібії[en] (Форбії) — маленького села на північний схід від Гази. Аль-Мансур Ібрагім особисто командував 2-тисячним загоном кавалерії та загоном військ з Дамаска. Загальне керівництво християнськими загонами здійснював Готьє IV де Брієнн, граф Яффи й Аскалона. Християнська армія мала чисельність близько 1 000 вершників і 6 000 піхотинців. У Трансйорданії перебували сили під командуванням Сунгура аль-Захірі та аль-Вазірі, вони налічували близько 2 000 бедуїнів. Єгипетська армія під командуванням офіцера мамлюків на ім'я Рукн ад-Дін Бейбарс[3] лише ненабагато поступалась за силою своїм противникам.

Аль-Мансур Ібрагім порадив союзникам укріпити свій табір та зайняти оборонну позицію, розраховуючи розсіяти недисциплінованих хорезмійців і залишити єгиптян у невигідному становищі. Однак Готьє IV де Брієнн не бажав відмовлятись від бою, оскільки мав чисельну перевагу, що було рідкістю для християн Утремеру. Союзна диспозиція була такою: християни на правому фланзі, неподалік від узбережжя, еміри Хомса і Дамаска у центрі, бедуїни ліворуч.

Битва[ред. | ред. код]

Битва почалась уранці 17 жовтня з атак християнських лицарів на лави єгиптян. Єгипетська армія утримувала свої позиції. Вранці 18 жовтня Бейбарс поновив битву та кинув хорезмійців проти військ Дамаска у центрі союзної лінії. Центр був проломлений у результаті їхньої запеклої атаки, після чого хорезмійці вдарили у лівий фланг союзної армії та швидко розсіяли бедуїнів. Кавалерія еміра билась завзято, але була майже цілковито знищена. Аль-Мансур Ібрагім, зрештою, відвів з поля бою 280 бійців, які вижили — все, що лишилось від його військ.

Під загрозою атаки хорезмійців з флангу хрестоносці кинулись на мамлюків, що стояли навпроти них, і первинно мали успіх, спричинивши занепокоєння Бейбарса. Утім натиск хрестоносців поступово втратив імпульс, оскільки хорезмійці атакували їх з тилу та флангів, захищених неорганізованою піхотою. Гарно озброєні лицарі завзято бились, але також не встояли[4].

Понад 5000 хрестоносців загинули, 800 потрапили у полон, у том числі й Готьє IV де Брієнн, Гільйом Шастельнеф, магістр госпітальєрів, і констебль Триполі. З лицарів орденів уціліли лише 33 тамплієри, 27 госпітальєрів і 3 тевтонських лицарі. Філіп де Монфор і патріарх Єрусалимський утекли до Аскалона. Магістр тамплієрів Арман де Перігор, архієпископ Тірський, єпископ Лідди та Рамли були вбиті.

Наслідки[ред. | ред. код]

Папа Інокентій IV на Першому Ліонському соборі 1245 року закликав до нового хрестового походу, але франки вже ніколи не змогли відновити свою владу у Святій Землі. Єрусалимське королівство опинилось у ще більш важкому становищі після битви при Форбії, ніж до неї. Воно вже було неспроможним виставити настільки ж велику армію, як у битві на Рогах Хаттіна, та більше не проводило наступальних операцій. Перемога не принесла успіху й Аюбідам. Хорезмійці збунтувались і були розбиті 1246 року під Ель-Мансурою. Рукн ад-Дін Бейбарс приєднався до хорезмійців, а згодом був заарештований ас-Саліхом і помер у в'язниці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. араб. هربيا‎
  2. Marcombe, David (2003). Leper Knights. Boydell Press. с. 13–14. ISBN 1-84383-067-1. 
  3. SALADIN TO THE MONGULS, The Ayyubids of Damascus 1193—1260, R. Stephen Humphries
  4. Dougherty, Martin J. (2007). Battles of the Crusades. London: Amber Books. с. 176–77. ISBN 978-1-905704-58-3. 

Література[ред. | ред. код]

(англ.)

  • Robert Payne (1985). The Dream and the Tomb. Stein and Day/Publishers. ISBN 0-8128-6227-9.
  • Joseph Drory (September 2003). «Al-Nasir Dawud: A Much Frustrated Ayyubid Prince». Al-Masaq 15 (2): 161—187.