Битва під Єною та Ауерштедтом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва під Єною та Ауерштедтом
Війна четвертої коаліції
Iena.jpgНаполеон оглядає Імператорську гвардію, Орас Верне, 1836
Дата14 жовтня 1806 року
МісцеЄна і Ауерштедт, Пруссія 50°57′00″ пн. ш. 11°34′30″ сх. д. / 50.95000° пн. ш. 11.57500° сх. д. / 50.95000; 11.57500Координати: 50°57′00″ пн. ш. 11°34′30″ сх. д. / 50.95000° пн. ш. 11.57500° сх. д. / 50.95000; 11.57500
Результат Вирішальна перемога французів, Пруссія виходить з війни
Територіальні
зміни
Велика армія окупувала Пруссію
Сторони
Франція Франція Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Пруссія,
Flag of Electoral Saxony.svg Саксонія
Командувачі
Єна:
Франція Наполеон І


Ауерштедт:
Франція Луї Ніколя Даву
Єна:
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg
Князь Гогенлое Інгельфінген
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Ернст фон Рюхель
Ауерштедт:
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Карл Вільгельм Брауншвейзький 
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Фрідріх-Вільгельм III
Сили
123 000
96 000 (Єна)
27 000 (Ауерштедт)
103 000
53 000 (Єна)
50 000 (Ауерштедт)

Битва під Єною та Ауерштедтом – два бої, що відбулися одночасно 14 жовтня 1806 року між Великою армією Наполеона та пруською армією під командуванням князя Гогенлое в ході війни Четвертої коаліції.

Поразка останнього дозволила Французькій Імперії окупувати Пруссію до 1812 року. [1]

Передумови[ред. | ред. код]

Після нищівної поразки антифранцузької коаліції в Битві трьох імператорів, Наполеон почав диктувати свої умови. За Пресбурзьким мирним договором, підписаним у Братиславі 26 грудня 1805 року, французький імператор відібрав у Австрії володіння в Італії та південній Німеччині на користь Франції та її союзників. В результаті таких значних територіальних змін Австрія втратила близько 17% всього населення імперії. 12 липня 1806 року 16 князівств Південної і Центральної Німеччини були об'єднані Наполеоном в Рейнський союз, який де-факто перебував під протекторатом Французької імперії. 6 серпня 1806 Франц ІІ склав свої імператорські повноваження. Це стало кінцем тисячолітнього існування Священної Римської імперії. Пам'ятаючи спроби неаполітанських Бурбонів вийти з-під його контролю, Наполеон позбавив їх влади в Неаполі. Їхнє місце зайняв Жозеф Бонапарт, брат імператора. В Голандії королем став Людовик Бонапарт, інший брат Наполеона.

Після поразки російсько-австрійських військ під Аустерліцом змінила свою позицію Пруссія. Від представника Фрідріха Вільгельма III, барона Гаугвіца, Бонапарт зажадав укласти з Францією оборонно-наступальний союз. Король погодився на вимоги Імператора, і в грудні 1805 року в Шенбруннському палаці такий договір був підписаний.[2] Франція також обмінялася певними територіями з Пруссією: герцогство Клеве та князівство Невшатель відійшли до Першої Імперії, а союзник Франції - Баварія отримала Ансбах. Натомість Наполеон поступився Пруссії Ганновером – континентальним володінням короля Великої Британії, окупованим французами та невеликим регіоном біля Байройту.[3]

На початку 1806 року в континентальній Європі єдиним суперником Наполеона залишалася лише Росія. Олександр І бажав миру з Наполеоном, щоб отримати для імперії довгоочікуваний перепочинок. У свою чергу, Бонапарт дав зрозуміти і Лондону, і Петербургу, що Франція теж готова укласти сепаратні мирні переговори. Так, в лютому 1806 року міністр закордонних справ Франції Шарль Талейран почав мирні переговори з англійським послом – лордом Ярмутом, а в Париж з Росії був відправлений П. Я. Убрі (який не мав мандата на підписання серйозних дипломатичних угод) для обговорення щодо можливого укладення миру. Однак переговори Талейрана з англійським двором не увінчалися успіхом через непоступливість Наполеона та правлячих класів Великої Британії. Смерть міністра закордонних справ Англії – Фокса, активного борця за мир з Францією лише ускладнила ситуацію.

До осені 1806 року різко змінилася міжнародна обстановка в Європі. Пруссія, відчуваючи сильне хвилювання і невдоволення через створення Рейнського союзу, який загрожував цілісності вже самій Пруссії, взяла курс на зближення з Лондоном і Петербургом. Такий крок Фрідріха Вільгельма III пояснюється ще й тим, що Франція могла повернути пруський Ганновер Англії в обмін на мир.

Пруссія, Росія і Британія, маючи спільного ворога – Наполеона, досить легко знайшли спільну мову, і вже у жовтні 1806 оформили Четверту антифранцузьку коаліцію (до них також приєдналися Швеція та Саксонія).

В цей час серед пруського дворянства панувало хвилювання та роздратування. Радники Фрідріха-Вільгельма переконували його в необхідності оголошення війни. Партію війни особливо підтримувала королева Луїза, яка називала Наполеона "моральним чудовиськом". Пруссія, впевнена в тому, що її армія - справжня берегиня традицій непереможного Фрідріха II Великого, вважала, що може самостійно перемогти Францію, не чекаючи на союзників. Насправді, пруське військо потребувало реформ, адже незважаючи на високий моральний дух солдат, воно потерпало від бюрократизму, внутрішніх суперечок між керівництвом, похилого віку генералітету тощо. Через ці проблеми військові дії відзначалися повільністю та передбачуваністю.

1 жовтня Наполеону був пред'явлений ультиматум, який вимагав протягом десяти днів очистити від французьких військ німецькі землі до Рейну. Відповіді з Парижа вимагали не пізніше 8 жовтня. У перемозі не сумнівався ніхто: вище дворянство, генералітет і офіцерство щосили вихвалялися, що провчать корсиканського вискочку, ватажка санкюлотів [5]. В очікуванні відповіді на ультиматум пруссаки хизувалися парадами з переможними криками і насмішками на адресу Бонапарта. Прусські офіцери відкрито приходили до готелю, де розташовувався французький посланник, і «сміливо» точили свої шаблі об сходи парадних сходів. Деякі з генералів заявляли, що війна закінчиться в лічені дні, одним ударом, і жалкували, що прусська армія бере з собою на війну рушниці і шаблі, - щоб прогнати французів було б достатньо одних дубин. Боялися тільки одного, щоб Фрідріх Вільгельм III не уклав миру .

Великої армії Наполеона Пруссія була здатна протиставити 113 000-180 000 чоловік . Прусська армія складалася з двох частин: основними силами командував фельдмаршал герцог Карл Брауншвейгский (де-юре і де-факто він був головнокомандувачем всієї прусської армії), друга частина армії складалася з прусських і саксонських військ і перебувала під командуванням фельдмаршала Фрідріха Гогенлое .

План прусських воєначальників припускав два варіанти розвитку військових дій в майбутній кампанії. Перший варіант передбачав притримування оборонної тактики з поступовим відступом за річку Ельбу, а потім за річку Одер, з метою з'єднання зі своїми резервами і свіжими російськими частинами. Після збору сил в кулак, даний план передбачав в кінцевому підсумку дати Наполеону генеральний бій. Однак прусський генералітет, свято шанував традиції Фрідріха Великого, практично одностайно і відразу визнав для себе неприйнятним «опуститися» до відступу, внаслідок чого цей план був відкинутий найрішучішим чином. Вибір прусського командування упав на другий варіант дій, який передбачав наступне: вторгнення на територію союзної Франції Баварії, стрімка атака на розрізнені розквартировані французькі корпусу з метою запобігти їх з'єднання. За задумом прусаків, це змусило б Наполеона відступити за Рейн.

Хід кампанії[ред. | ред. код]

Битва під Єною[ред. | ред. код]

Битва під Ауерштедтом[ред. | ред. код]

Наслідки[ред. | ред. код]

Вплив[ред. | ред. код]

Битва продемонструвала необхідність проведення реформ у тодішній "феодальній" пруській державі та армії. Важливі пруські реформатори, такі як Шарнхорст, Гнайзенау та Клаузевіц, брали участь в битві. Їхні військові й соціальні реформи перетворили Пруссію в сучасну розвинену державу, яка вигнала Францію з Німеччини і з часом зайняла провідну роль на континенті.

В літературі[ред. | ред. код]

Мадмуазель де Сан-Сінь і Наполеон.

У Темній справі Оноре де Бальзак зобразив Наполеона напередодні битви під Єною. У той момент, коли Лоуренс де Сан-Сінь приходить, щоб попросити його помилувати засуджених дворян, кажучи: "Вони всі є невинними", Наполеон показує їй табір своїх армій: "Ці, безумовно, теж невинні, але завтра загинуть тридцять тисяч чоловік". [4]

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 1986 році Асоціація Культури НДР провела у Капеллендорфі церемонію вшанування пам'яті прусської поразки. Бої були відтворені солдатами в історичній уніформі. Мер Капеллендорфа особисто привітав гостей багатоденного заходу біля монументу полеглим у битві.

14 жовтня 2006 року, відбулася ще одна реконструкція присвячена 200-ій річниці. В ній взяли участь 1300 учасників та 32 0000 глядачів, які розмістились на великій території, площею 600х800м біля села Коспеда.[5] Щороку в жовтні, асоціацією "Jena 1806 e. V." організовуються урочисті заходи з нагоди річниці. Кожних 5 років події проводяться в більших масштабах.[6]

Понт д'Єна

На честь Наполеона та деяких його маршалів також названо декілька доріг в околицях Єни. У селах Коспеда, Люцерода та Фірценхайліген встановлено меморіальні дошки, пам'ятні камені та мурали на згадку про битву.

На височині Ландграфенсберг присутня стела, прикрашена коронованим "N", яка позначає місце, де Наполеон розмістив свою артилерію за день до бою. На зворотному боці пам'ятника викарувана цитата історика Голо Манна, сина Томаса Манна: "Протягом більше століття Німеччина була піддана великій ненависті та захопленню Наполеоном".[7]

В Парижі теж є місця названі на честь битви: Понт д'Єна – один з найвідоміших пішохідних мостів, що веде до Ейфелевої вежі та бульвар Авеню д'Єна.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Війни наполеонівської Франції | Всесвітня історія - Нова історія (1789-1914 рр.). ukrmap.su. Процитовано 2018-09-16. 
  2. Не плутати з Шенбруннським миром 1809 року!
  3. de Clercq (1880). Recueil des traités de la France, том 2 (фр). Paris. с. 143–44, 154–56. 
  4. Оноре де Бальзак (1841). Темна справа (англ). 
  5. Theater of War: Napoleon's Battle of Jena Re-enacted. Spiegel Online (англ). 2006-10-16. Процитовано 2018-09-16. 
  6. Home - Arbeitsgemeinschaft »Jena 1806« e.V.. www.jena1806.org (нім). Процитовано 2018-09-16. 
  7. Adrien, Jaulmes (2015-08-07). Sur les traces de Napoléon: Iéna, tournant franco-allemand. Le Figaro (франц.). Процитовано 2018-09-16. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

http://ukrmap.su/uk-wh9/348.html