Битва під Уманню

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Уманню
Друга світова війна
Uman 1941.jpg
Кинута радянська військова техніка в Умані (автомобілі ЗІС-5 та ГАЗ-АА, 85-мм зенітні гармати зразка 1939 року (52-К), бронеавтомобіль БА-10)
Дата: липень 1941 — 14 серпня 1943
Місце: Район Умань - Новоархангельськ - Підвисоке
Результат: Перемога Німеччини.
Сторони
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Командувачі
SU Семен Будьонний
SU Михайло Кирпонос
SU Іван Тюленєв
SU Іван Музиченко
SU Павло Понеделін
Третій Рейх Герд фон Рундштедт
Третій Рейх Евальд фон Кляйст
Третій Рейх Карл-Хайнрих фон Штюльпнагель
Третій Рейх Вернер Кемпф
Військові сили
135 000 чоловік, 270 танків, 900 гармат та 550 мінометів 100 000 чоловік, 200 танків
Втрати
18 500 убито, 103 000 потрапило у полон

Загальні втрати: 121 500

4610 убито, 15 458 поранено, 785 пропало безвісти чи потрапило у полон

Загальні втрати: 20 853[1]


Битва під Уманню - битва, що тривала з 1 по 7 серпня 1941 року між військами Третього Рейху та СРСР. Відбулася в ході наступу групи армій «Південь» та призвела до оточення і подальшої загибелі військ 6-ї та 12-ї армій Південного фронту Червоної Армії.

Передісторія[ред.ред. код]

У перші тижні операції «Барбаросса» група армій «Південь», просуваючись на схід, зайняла міста: Львів (30 червня), Тернопіль, Вінницю і Житомир (10 липня). У ході Битви під Дубном були розбиті частини 4-го, 15-го і 16-го, а також 9-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів Червоної Армії, зі складу Південно-Західного фронту. Зазначені групи корпусів атакували наступаючі війська Вермахту в районі міста Дубно з півдня і півночі, відповідно. Однак, незважаючи на перевагу в танках, ці атаки не увінчалися успіхом. За кількістю бронетехніки зіткнення було порівняти лише з битвою під Курськом. До 29-го червня бій було завершено і німецькі війська продовжили наступ.

10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-а танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-а армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-а армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта.

Сили учасників[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

  • 6-а армія (командир: генерал-лейтенант І.М. Музиченко)
    • 37-й стрілецький корпус (командир: комбриг С.П. Зибін)
      • 80-а стрілецька дивізія (командир: генерал-майор В.І. Прохоров)
      • 139-а стрілецька дивізія (командир: полковник М.Л. Логінов)
      • 141-а стрілецька дивізія (командир: генерал-майор Я.І. Тонконогов)
    • 49-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор С.Я. Огурцов)
      • 140-а стрілецька дивізія (командир: полковник Д.М. Скрипкін)
      • 190-а стрілецька дивізія (командир: полковник Г.О. Звєрєв)
      • 197-а стрілецька дивізія (командир: полковник С.Д. Губін)
    • 16-й механізований корпус (командир: комдив О.Д. Соколов)
      • 15-а танкова дивізія (командир: полковник В.І. Полозков)
      • 44-а танкова дивізія (командир: полковник В.П. Кримов)
      • 240-а моторизована дивізія (командир: полковник І.В. Горбенко)
    • Резерв
      • 173-я стрілецька дивізія (командир: генерал-майор С.В. Верзін)
      • 189-а стрілецька дивізія (командир: комбриг О.С. Чичканов)
      • 10-а дивізія військ НКВС (командир: полковник І.С. Могилянцев)
  • 12-а армія (командир: генерал-майор П.Г. Понеделін)
    • 8-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М.Г. Снєгов)
      • 72-а Туркменська гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П.І. Абрамідзе)
      • 192-а гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П.Ф. Привалов)
    • 13-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М.К. Кирилов)
      • 60-а Кавказька Червонопрапорна ім. Стьопіна гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор М.Б. Саліхов)
      • 99-а Червонопрапорна стрілецька дивізія (командир: полковник П.П. Опякін)
    • 24-й механізований корпус (командир: генерал-майор В.І. Чистяков)
      • 45-а танкова дивізія (командир: генерал-майор М.Д. Соломатін)
      • 49-а танкова дивізія (командир: полковник К.Ф. Шевцов)
      • 216-а моторизована дивізія (командир: полковник А.С. Саркісян)
    • Резерв
  • 2-й механізований корпус (командир: генерал-лейтенант Ю.В. Новосельський)
    • 11-а танкова дивізія (командир: полковник Г.І. Кузьмін)
    • 16-я танкова дивізія (командир: полковник М.І. Миндро)
    • 15-а Сиваська двічі Червонопрапорна ордена Леніна моторизована дивізія (командир: генерал-майор Н.Н. Бєлов)
  • Окремі частини
    • 39-а танкова дивізія 18-о механізованого корпусу (командир: полковник Н.В. Старков)
    • 213-а моторизована дивізія 19-о механізованого корпусу (командир: полковник В.М. Осьмінський)
    • Група полковника П.С. Фотченко (частина 8-ї танкової дивізії)

Крім того, в оточення потрапили 2 артилерійські, 1 повітряно-десантна (211-а) бригади, 6 прикордонних загонів (23-й, 91-й, 92-й, 93-й, 95-й, 97-й), Окрема Коломийська прикордонна комендатура, тилові госпіталі оточених армій.

Більша частина радянських дивізій за кількістю особового складу, озброєння та техніки дорівнювала полку. Деякі танкові дивізії залишилися взагалі без техніки, втраченої в попередніх боях. Інші були зведені у військові групи, що складалися із командування та незначної частини бійців та техніки, адже за наказом командування найбільш цінні танкові кадри, які залишилися без танків, відзивалися у тил для отримання нової бронетехніки. Таким чином в оточення не потрапили танкові екіпажі 15-ї та 44-ї танкових дивізій.

Третій Рейх[ред.ред. код]

Німецькі танкові дивізії, незважаючи на втрати від 30 до 50 %, залишалися боєздатними з’єднаннями. Піхотні дивізії не мали великих втрат.

Дії сторін[ред.ред. код]

Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра . У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.

2 серпня група Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. На наступний день оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня організований опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня.

Наслідки[ред.ред. код]

Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. З числа особового складу оточених армій лише близько 11 тис. червоноармійців, в основному з тилових частин, вдалося вийти з оточення. Решта потрапила у полон разом з командувачами генерал-лейтенантом І. М. Музиченко та генерал-майором П. Г. Понеделіним. У полон також потрапили:

Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська Яма» (на фото). У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політбійців», поранених і ослаблених[2]

Зображення[ред.ред. код]

Уманська яма 1941 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Нуждин О.И. Боевые действия 6-й и 12-й армий в сражении под г.Умань

«Цена Победы»: Котлы 1941 года

Джерела і література[ред.ред. код]

  • Christian Zentner Der Zweite Weltkrieg. — Stuttgart: Unipart-Verlag, 1986. — 415 с. — ISBN 3-8118-1761-2.
  • Боевой состав Советской Армии. Часть 1 (июнь-декабрь 1941 года). — Москва: Военно-научное управление Генерального штаба. — 84 с.
  • Долматовский Е.А. Зеленая брама: Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отеч. войны. — Москва: Политиздат, 1989. — 319 с. — ISBN 5-250-00605-1.
  • Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940 – 1941 годах. — Москва: АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
  • Исаев А.В. От Дубно до Ростова. — Москва: АСТ, Транзиткнига, 2004.
  • Новобранець В.А. Записки военного разведчика // Военно-исторический архив. - №: 4(52)-12(60), 2004 г. - 1(61)-3(63), 2005 г.. — Москва, 2004 - 2005.
  • Рунов В.А. 1941. Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище. — Москва: Яуза, Эксмо, 2010. — 416 с.
  • Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. — Москва: Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1959. — Т. 39. — 308 с.