Бих Анатолій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Іванович Бих
Народився 27 січня 1940(1940-01-27) (82 роки)
м. Харків, УРСР
Помер 18 березня 2021(2021-03-18)[1] (81 рік)
Місце проживання м.Харків, Україна
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність професор
Alma mater Харківський гірничий інститут
Галузь електротехніка
Заклад Харківський національний університет радіоелектроніки
Посада професор кафедри біомедичних електронних пристроїв та систем Харківського національного університету радіоелектроніки
Звання професор
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Огороднейчук І. П.
Відомий завдяки: Створення наукової школи дослідження електрохемілюмінесценції (ЕХЛ)
Нагороди
Почесна грамота Верховної Ради України Відмінник освіти України
Нагрудний знак «За наукові досягнення»

Бих Анатолій Іванович (нар. 27 січня 1940, м. Харків, УРСР — 18 березня 2021, м. Харків, Україна) — український науковець, фахівець у галузі електротехніки та біомедичних пристроїв, доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри біомедичних електронних пристроїв та систем Харківського національного університету радіоелектроніки у період з 1996 по 2017[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Анатолій Бих народився 27 січня 1940 року в місті Харкові[3].

У 1961 році він закінчив Харківський гірничий інститут (ХГІ), і вже з 1962 року почав працювати у луганській філії інституту «Дніпровуглемаш», де був співробітником до 1965 року[4].

З 1965 року він почав працювати на кафедрі автоматики і телемеханіки у Харківському інституті гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки, де наступного року його було переведено на посаду старшого викладача кафедри технічної електроніки.

У період з 1969 по 1973 роки Анатолій Бих навчався в аспірантурі Харківського інституту радіоелектроніки, після закінчення якої ним була захищена дисертація «Дослідження електрохемілюмінесценціі з метою створення приладів і пристроїв електронної техніки» на здобуття наукового ступеню кандидата технічних наук[5].

З 1972 року по 1975 рік він працював на різних посадах (асистента, старшого викладача) на кафедрах технічної електроніки та фізики надвисоких частот (ФНВЧ)[4].

З 1975 року по 1979 рік Анатолій Бих працює на посаді доцента кафедри фізики надвисоких частот.

У 1976 році він стає деканом факультету електроніки. Цю посаду він обіймає до 1980 року.

З 1979 року його обрали завідувачем кафедри теоретичних основ електротехніки[2].

У період з 1985 по 1987 роки він працює на посаді старшого наукового співробітника для підготовки дисертації.

Анатолієм Бихом у 1990 році була захищена докторська дисертація «Теоретичні та експериментальні дослідження електрохемілюмінесценціі і розробка приладів і пристроїв рідкофазної електроніки»[6]. Вже наступного року (1991) він стає професором[5].

З 1996 по 2017 роки працює завідувачем кафедри біомедичних електронних пристроїв та систем (згодом — кафедра біомедичної електроніки, зараз — біомедичної інженерії) Харківського національного університету радіоелектроніки.

З 2017 року він — професор кафедри біомедичної інженерії[7] Харківського національного університету радіоелектроніки.

Помер 18 березня 2021 року у місті Харкові.

Наукова робота[ред. | ред. код]

Анатолій Бих — засновник і у минулому керівник наукової школи по дослідженню електрохемілюмінесценції (ЕХЛ), яка мала на меті створення та розробку приладів та пристроїв різноманітного призначення (від медичних до мікроелектронних). Дослідницька група була заснована у 1968 році і дослідувала теоретичні основи електрохемілюмінесценції, механізми, що зумовлюють виникнення рідкофазної ЕХЛ складних органічних сполук при електролізі розчин-електролітів, вивчала методи та умови збудження ЕХЛ-елементів, спектральні характеристики композицій з електроактивними сполуками, які генерують ЕХЛ[2]. Займалася розробкою аппаратних та програмних засобів накопичення, обробки та відображення інформації при проведенні досліджень на комплексі електрохемілюмінесцентної апаратури, виготовленням ефективних ЕХЛ-випромінювачів і установок для вимірювання інтенсивності ЕХЛ-випромінювачів, а також методик дослідження ЕХЛ-випромінювачів. Були розроблені пристрої для збудження імпульсної ЕХЛ. Також група займалася створенням ЕХЛ-аналізаторів для різноманітних рідин та поверхонь твердих електропровідних тіл[8]. Окрім того, ним було підготовано 3 доктори наук (М. М. Рожицький, I.В. Свир, О. В. Висоцька) та 14 кандидатів наук.

Анатолій Бих є членом редколегії спеціалізованих журналів «Прикладна радіоелектроніка»[9], «Біоніка інтелекту»[10], «Клінічна інформатика и телемедицина»[11], «Біомедична інженерія»[12][13].

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Анатолій Бих — автор понад 300 наукових публікацій. У його творчому доробку 5 монографій, 7 навчальних посібників, понад 40 патентів[14] та різноманітних винаходів:

  • Бых А., Огороднейчук И., Худенский Ю. Оптохемотроника. — 1978. 144 с.[15]
  • Бых А., Александров Ю., Кобзев В., Махова В. Линейные электрические цепи в примерах и задачах. — К.:Вища шк., 1991. — 116 с.
  • Бых А., Каховская В., Кобзев В. Теория электрических и магнитных цепей. — К.: ИСИО, 1996. — 320 с.
  • Бых А., Каховская В., Кобзев В. Нелинейные электрические цепи. — Х.: ХТУРЭ, 1999. — 84 с.
  • Бых А., Рожицкий Н., Красноголовец М. Электрохимическая люминесценция. — Х.: ХТУРЭ, 2000. — 320 с.
  • Жук М., Дацок О. Апарати медичної діагностики та терапії/ за заг. ред. А. І. Биха. — Х.: ХНУРЕ, 2010. — Ч. 1. — 312 с.
  • Bykh А., Kukoba А. Development of Evaluation Criteria and Optimization of Electro-chemiluminescent Composition for Analyzing the Heterogeneity of Conducting Surfaces // Telecommunications and Radio Engineering. — 1999. — Vol.53, No 7–8. — Р. 166—170.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://nure.ua/pishov-z-zhittja-profesor-anatolij-bih
  2. а б в Літопис освіти і науки України. Історія. Сьогодення. Перпективи. — Київ: «Альфа-Віта». — 2015. — С. 136
  3. Бих Анатолій Іванович: біобібліографічний покажчик / упоряд. Л. М. Чижевська ; відп. ред. І. П. Аврамова. — Х.: ХНУРЕ, 2012. — С. 5. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  4. а б БИХ Анатолій Іванович. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  5. а б Бих Анатолій Іванович: біобібліографічний покажчик / упоряд. Л. М. Чижевська ; відп. ред. І. П. Аврамова. — Х.: ХНУРЕ, 2012. — С. 6. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  6. Науковці еліта Держави. Бих Анатолій Іванович
  7. Кафедра Біомедичної інженерії (БМІ) – ласкаво просимо до сайту кафедри (укр.). Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 25 січня 2021. 
  8. а б Бих Анатолій Іванович: біобібліографічний покажчик / упоряд. Л. М. Чижевська ; відп. ред. І. П. Аврамова. — Х.: ХНУРЕ, 2012. — С. 7. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  9. Редакция журнала «Прикладная радиоэлектроника». АН ПРЕ. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  10. Бионика интеллекта научно-технический журнал [Архівовано 23 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  11. Клиническая информатика и Телемедицина [Архівовано 23 червня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  12. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». Факультет біомедичної інженерії. Журнал «Біомедична інженерія». Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  13. Анатолій Іванович Бих – Кафедра Біомедичної інженерії (БМІ) (укр.). Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 25 січня 2021. 
  14. Бих Анатолій Іванович. База патентів України. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 червня 2018. 
  15. Бых А., Огороднейчук И., Худенский Ю. Оптохемотроника. — 1978. 144 с. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 26 червня 2018. 
  16. Факультет електронної техніки // Харківський національний університет — LXXX. — Видавничий центр «Логос Україна», 2011. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 23 червня 2018. 
  17. Президент України Петро Порошенко. Офіційне інтернет-представництво. Документи. Укази. Указ Президента України № 136/2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]