Бич-Лубенський Іван Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бич-Лубенський Іван Михайлович
Народився 30 березня (11 квітня) 1867
Харків, Російська імперія
Помер 21 грудня 1920(1920-12-21) (53 роки)
Багреєвкаd, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська СФРР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність науковець
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Партія Союз російського народу

Іван Михайлович Бич-Лубенський (нар. 1867(1867)1920) — громадський діяч Слобідської України початку XX сторіччя.

Біографія[ред. | ред. код]

Належав до дрібного слобожанського дворянства. Походив з роду спадкових шляхтичів – новосанжарських сотників Бичів-Биченків. Нащадок (прапрапраправнук) новосанжарського сотника, значкового товариша та отамана чугуївського (?) Григорія Йосиповича Бича (? - 1675 – 1743 – ран. 1751) [1][2]

Екстерном закінчив юридичний факультет Харківського університету, працював деякий час як мировий суддя. Брав активну участь у громадському житті Харкова та Харківщини, як археолог-аматор, популяризатор велосипедного спорту. Також був активним учасником релігійного життя, брав як мирянин участь у діяльності церковних соборів, обговоренні проблем реформування церкви. Він не припинив цієї діяльності навіть тоді, коли це стало небезпечно, — в роки Громадянської війни[3].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Іван Бич-Лубенський був монархістом, з початку 1900-х брав активну участь у консервативно-націоналістичному русі Харківщини, вступив до харківського відділу Союзу Російського народу та був у дружніх стосунках з лідером харківських чорносотенців Андрієм Вязигіном. У вересні 1914 року Іван Бич-Лубенський був висунутий харківськими консерваторами як кандидат на посаду міського голови, його суперником від лібералів виступив Дмитро Багалій. Хоча Бич-Лубенський отримав незначну перевагу на виборах, йому не дозволили залишити попередню посаду. У підсумку міським головою став Багалій. Є свідчення, що у 1916 році він брав участь у діяльності товариства імені Квітки-Основ'яненка, та навіть займався розповсюдженням його прокламацій. Ймовірно, певною мірою він зазнав впливу з боку свого брата Костянтина, який був активним учасником товариства та інших українських організацій Слобожанщини[4]. Під час Громадянської війни він деякий час проживав у Харкові та навіть виступав на стихійному мітингу харківських монархистів, викликаному чутками про смерть Миколи II. Потім пішов поголос, що Івана Бич-Лубенського розстріляли більшовики «на тому самому місті, де говорив свою промову щодо загибелі імператора». Але насправді він залишився тоді живий та навіть був обраний до харківської міської ради у 1919 році, коли Харків зайняли білогвардійці.

Смерть[ред. | ред. код]

Справжня доля Івана Бич-Лубенського з'ясувалася лише, коли російські історики С. В. Волков й Л. М. Абраменко на підставі архівних документів розкрили так звану «справу 204-х». Восени 1920 року в Ялті у рамках «червоного терору» було заарештовано 204 мешканці, серед яких «Іван Бич-Лубенський, місце народження — Харків». Усі арештовані були засуджені до розстрілу[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бич-Лубенский Григорий Михайлович. Откуда Родом (рос.). 17 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 13 липня 2021. 
  2. Кривошея, Володимир (2014). Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Монографія: у 2 т. - Т. II. (Українською). Чернігів: Лозовий В.М. с. 496. – С.80. ISBN 978-617-7223-09-1. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 17 липня 2010. 
  4. Хождение по убеждениям (статья о братьях Бич-Лубенских) [1][недоступне посилання з травня 2019]
  5. Дело двухсотчетырёх С. В. Волков, Л. М. Абраменко [2]