Блакитні приблуди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ескіз діаграми Герцшпрунга—Рассела для кульового скупчення на якому показано «блакитних приблуд».
Це відео показує рух блакитних мандруючих зірок у кульових скупченнях з плином часу.
Зображення NGC 6397 зроблене космічним телескопом Габбл, на зображенні є ціла низка яскравих «блакитних приблуд».[1]

Блаки́тні приблу́ди (також блакитні бродяги, англ. blue straggler) — нечисленні зорі розсіяних та кулястих зоряних скупчень, які на діаграмі Герцшпрунга—Рассела розташовані на продовжені головної послідовності вище точки повороту (у бік гарячих зір) .

Блакитні приблуди було відкрито Еланом Сендиджем 1953 року під час фотометричних досліджень кулястого скупчення M3[2][3].

Подібність кінематичних параметрів та хімічного складу свідчить, що блакитні приблуди справді належать до зоряних скупчень, а не просто проектуються на них.

Оскільки блакитні приблуди розташовані на головній послідовності вище точки повороту, то, за сучасними уявленнями, їх маса перевищує масу інших зір головної послідовності. У той же час відповідно до теорії зоряної еволюції такі масивні зорі вже мали б проеволюціонувати й перейти з головної послідовності на відгалуження гігантів. З цього випливає, що вони не могли утворитися разом з іншими зорями скупчення, та, імовірно, сформувалися набагато пізніше. Проте це суперечить уявленням, відповідно до яких у скупченнях майже немає міжзоряного газу, з якого могли б формуватися зорі, і процес зореутворення там давно скінчився.

Для пояснення феномену блакитних приблуд запропоновано декілька гіпотез, з яких поширення набули дві[4]:

  • явище блакитних приблуд пояснюють інтенсивними процесами перемішування речовини цих зір. У такому випадку тривалість перебування зорі на стадії спалювання водню суттєво збільшується й зоря затримується на головній послідовності значно довше, ніж зорі, що еволюціонують без перемішування. Однак причини такого посиленого перемішування (для окремих зір) залишаються не зовсім зрозумілими;
  • за іншою поширеною гіпотезою вважається, що блакитні приблуди — це зорі, маса яких збільшилася: або внаслідок перетікання речовини з інших зір, наприклад, у подвійних системах, або внаслідок зіткнення зір.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Too Close for Comfort. Hubble Site. NASA. August 7, 2003. Процитовано 2010-01-21. 
  2. Sandage, Allan (1953). The color-magnitude diagram for the globular cluster M3. The Astronomical Journal 58: 61–75. doi:10.1086/106822.  (англ.)
  3. John Noble Wilford (1991-08-27). Cannibal Stars Find a Fountain of Youth. Процитовано 2010-06-17. 
  4. Блакитні бродяги // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 56. — ISBN 966-613-263-X.

Додаткові посилання[ред. | ред. код]

  1. Astronomy Picture of the Day: Blue Stragglers In NGC 6397 (англ.)