Близнюки (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Близнецы)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Близнюки́» (рос. Близнецы) — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана орієнтовно 10 червня — 20 липня 1855 р. у Новопетровському укріпленні.

За своїми жанрово-стилістичними особливостями повість стоїть близько до української та російської прози 1830–1840-х (М. В. Гоголь, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, М. П. Погодін, О. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов). Ряд епізодів «Близнюків» має автобіографічну основу. В них передано враження Шевченка від подорожі до Полтавської губернії, зокрема до Переяславщини, про перебування у Києві тощо. Подробиці з життя Шевченка на засланні використано в змалюванні епізодів перебування Саватія Сокири в Оренбурзі та його подорожі до Орської фортеці.

Історія написання[ред. | ред. код]

Повість «Близнецы» Шевченко розпочав, очевидно, 1855 р. Саме в цей час поета особливо цікавили питання виховання, проблеми морального виродження представників заможного стану, зокрема під впливом військового середовища. В цьому плані «Близнецы» ніби логічно продовжують тему повістей «Несчастный» та «Капитанша», створених у першій половині 1855 р. Як аргумент на користь віднесення повісті до 1855 р. дослідники вказують на використання у «Близнецах» ремінісценцій зі «Слова о полку Ігоревім» та «Истории русов» («Літопису Кониського»), які в цей час читав Шевченко[1].

Найімовірніше, що повість була завершена ще до кінця 1855 р., тобто через місяць і 10 днів після початку роботи над нею. Цей здогад підтверджує передусім текст автографа, який має всі ознаки скоропису: неуніфіковані імена персонажів, позначені лише початковими літерами власні імена та назви, недописані слова, пропуски, плутану нумерацію окремих аркушів, текстові повтори, випадки синтаксичної неузгодженості, невиваженість пунктуації та ін.

Існує припущення, що Шевченко одночасно працював над трьома повістями: «Близнецы», «Художник» (25 січня — 4 жовтня 1856 р.), «Прогулка с удовольствием и не без морали» (рання редакція написана орієнтовно в кінці 1855 — на початку 1856 р.). Таке припущення не узгоджується з особливостями творчого процесу Шевченка. Як свідчить творча біографія поета, він жодного разу не працював одночасно над кількома творами. Разом з тим інтенсивний, напружений характер роботи над здійсненням творчого задуму був притаманний Шевченкові. Відомо, зокрема, що такі його великі за обсягом і складні за ідейним змістом та художньою формою твори, як поеми «Сон», «Єретик», «Неофіти» та ін., написані протягом кількох днів.

Вважається, що прототипом вожака у повісті був провідник Агау.

Історія видань[ред. | ред. код]

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка — «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Близнецы, 10 июня и 21 июля, 13 1/3 л. — 1/4 л.»[2] з опискою в даті завершення роботи над повістю: «21 июля» замість «20 июля». У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в ІЛ.

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина»[3]. Текст першодруку має значну кількість відхилень від автографа. Частина з них виникла внаслідок неправильного прочитання оригіналу. Значна кількість відмін від автографа — скорочення і дописування речень, перестановка і заміна слів та інші стилістичні виправлення — з'явилася внаслідок довільного редагування тексту.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 134 — 259.

Особливості повісті[ред. | ред. код]

Головна проблема твору — проблема виховання. Питання формування особистості молодої людини, зокрема питання виховання, розглядалися також у публіцистиці (журналах «Современник», «Отечественные записки», «Морской сборник»), в статтях М. О. Добролюбова, М. І. Пирогова та інших авторів[4].

На утвердженні суспільного та естетичного ідеалу в повісті певною мірою позначилась сентиментально-романтична традиція Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша. Водночас у «Близнецах» Шевченко вперше звертається до педагогічних ідей Г. С. Сковороди. Український філософ-просвітитель не тільки одна з дійових осіб твору. Його думки про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості сповідують герої повісті Никифор Федорович та Саватій Сокири. Чесна праця, демократичний, здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — дозвілля на пасіці за читанням в оригіналі Горація, Гомера, «Псалмів Давидових», гра на скрипці — все це вводить читача у світ етичних ідей Сковороди[5].

У повісті відбито літературні зацікавлення Шевченка. Поет у різних формах висловлює своє ставлення до творів Г. С. Сковороди, І. П. Котляревського, О. О. Шаховського, М. В. Гоголя, до української народної творчості, а також до літературної полеміки, яка точилася на сторінках таких періодичних видань, як «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», зокрема з приводу появи поеми Гоголя «Мертвые души».

"Близнюки" на сцені[ред. | ред. код]

У 2014 році студенти другого курсу акторського відділення факультету Культури та мистецтв ЛНУ ім. І. Франка

(худ.кер. Олег Стефан) поставили виставу за повістю "Близнюки" Шевченка

Примітки[ред. | ред. код]

  1. листи до А. О. Козачковського від 14 квітня та до О. М. Бодянського від 1 травня і 3 листопада 1854 р.
  2. Основа. — 1862. — № 3. — С. 142
  3. 1886. — № 10. — С. 199 — 251; № 11. — С. 409 — 444; № 12. — С. 589 — 626
  4. Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. — Київ, 1972. — С. 82–85.
  5. Попов П. М. Григорій Сковорода. — Київ, 1969. — С. 149–150.

Література[ред. | ред. код]

  • текст повісті
  • коментарі до повісті
  • Дзюба І. М . Тарас Шевченко. Життя і творчість. — 2-ге вид., доопрац. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008., стор. 464—465
  • Зарва В.А. Російські повісті «Близнюки», «Художник» Т. Шевченка крізь призму просвітницьких тенденцій / В. А. Зарва // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 1 (79). – С. 46–49.