Бобирєва Марія Максимівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Марія Максимівна Бобирєва
Народилася 7 квітня 1918(1918-04-07)
Кременчук, Кременчуцький повіт, Полтавська губернія, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 25 червня 2001(2001-06-25) (83 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність лінгвістка
Alma mater Харківський педагогічний інститут іноземних мов
Сфера інтересів романська філологія
Заклад Київський педагогічний інститут іноземних мов
Київський лінгвістичний університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Партизанський Хрест
Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Бо́бирєва Марі́я Макси́мівна (нар. 7 квітня 1918(19180407) — пом. 25 червня 2001) — український мовознавець, доктор філологічних наук (1968), професор (1969). В роки Другої світової війни — військова розвідниця.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 7 квітня 1918 року в місті Кременчуці, нині Полтавської області. Закінчила Харківський педагогічний інститут іноземних мов у 1940 році. Протягом 1940—1941 років — викладач іноземних мов Харківського військового училища зв'язку та Харківського військово-медичного училища.

З початком німецько-радянської війни — на підпільно-партизанській роботі (псевдо — «Тамара»). У 1943 році працювала перекладачкою в німецькій комендатурі у Вінниці, добуваючи важливу розвідувальну інформацію. У серпні 1944 року в складі розвідувально-диверсійної групи під керівництвом майора Гефта десантована поблизу Кракова (Польща) з метою надання допомоги польським підпільникам, а у вересні того ж року, за рішенням командування, перебралась до моравської Острави (Чехія). Після закінчення війни повернулась до мирного життя.

У 1945—1949 роках працювала перекладачем «Інтуристу» в Харкові та Києві. З 1949 року працювала в Київському педагогічному інституті іноземних мов: викладачем, деканом факультету, завідувачкою кафедри. З 1993 року — професор Київського лінгвістичного університету.

Досліджувала лексикологію і синтаксис романських мов. Автор понад 100 публікацій, в тому числі двох монографій з філології.

Померла 25 червня 2001 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Була нагороджена українськими орденами «За заслуги» 3-го ступеня (1997), «За мужність» 3-го ступеня (1999), радянськими орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (1985), Червоної Зірки, медалями, нагородами іноземних держав, у тому числі польським Партизанським Хрестом і «Партизан Чехословаччини».

Грамота Президії Верховної Ради Української РСР (1988). Медалі А. С. Макаренка та К. Д. Ушинського.

Основні праці[ред. | ред. код]

  • О типологии предложения в современном французском языке. Москва, 1964;
  • Порядок слов в простом и сложном предложении во французском языке. Проблемы функционального синтаксиса французского языка в сопоставлении с испанским и итальянским. Москва, 1965;
  • Роль герундиального оборота в реализации связности художественного текста современного французского языка // Принципы типологизации худож. и нехудож. текстов: Сб. науч. тр. К., 1987 (співавт.);
  • Прагматичні аспекти функціонування некатегоричних висловлень у сучасній французькій мові // ІФ. 1990. № 97.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]