Бобриков Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Іванович Бобриков
Nikolai Bobrikov.jpg
Народження 15 (27) січня 1839(1839-01-27)
Стрєльна, Російська імперія
Смерть 4 (17) червня 1904(1904-06-17) (65 років)
Гельсінкі, Фінляндія
Поховання Coastal Monastery of St. Sergiusd
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 18581904
Звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Командування Q4484881?
Війни / битви Російсько-турецька війна 1877–78
Рід Q16156613?
Нагороди
орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня Order of the Red Eagle 1st Class Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія) Орден Святого Олександра Невського
CMNS: Бобриков Микола Іванович на Вікісховищі

Микола Іванович Бобриков (15 (27) січня 1839(18390127)4 (17) червня 1904) — російський військовик, політик, державний діяч. Мав звання генерал-ад'ютанта, генерала від інфантерії, був членом Державної ради. У 1898 р. призначений генерал-губернатором Фінляндії і командувачем військами Фінляндського військового округу. Проводив політику русифікації та придушення національного руху у Фінляндії, 16 червня 1904 був вбитий фінським патріотом Ейґеном Шауманом.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 15 січня 1839 в Стрєльні; його батьки: член військово-медичного комітету, старший ординатор Петербурзького військово-сухопутного шпиталю Іван Васильович Бобриков (1798—1883) і Олександра Єгорівна вроджена Зеланд (1817—1896). Брати і сестри: Любов (1834—після 1888); правознавець, статський радник Іван (1835—1880); Надія (1837—після 1917); генерал від інфантерії, член Військово-наукового комітету, військовий письменник Георгій (1840—1924); таємний радник Олександр (1846—після 1917).

Здобув освіту в 1-му кадетському корпусі, який закінчив 30 червня 1858 р. у званні поручика у 1-му гренадерському стрілецькому батальйоні. 1 листопада 1860 р. був відкомандирований до лейб-гвардії Уланського Його Величності полку для вивчення правил кавалерійської служби, 15 квітня 1861 р. був зарахований до цього полку корнетом і 21 квітня того ж року підвищений до поручика лейб-гвардії.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

25 серпня поступив до Миколаївської академії Генерального штабу, 17 квітня 1863 отримав звання штабс-ротмістра і 9 листопада 1864 закінчив академію та був направлений до Головного управління Генерального штабу. У 1865 був відряджений для спостереження за перевезенням по Волзі і Каспійському морю молодих солдатів, призначених з резервних батальйонів Московського і Казанського військових округів для поповнення полків Кавказького військового округу. За успішне виконання цього завдання 28 жовтня 1865 Бобриков був підвищений до звання капітана і призначений виконувачем обов'язків старшого ад'ютанта Казанського військового округу. 26 червня 1868 призначений начальником штабу 22-ої піхотної дивізії, 20 квітня 1869 став полковником.

16 жовтня 1876 полковник Бобриков був призначений до штабу Головнокомандувача Дунайською армією Миколі Миколайовичі Старшому, наступного року — виконував обов'язки помічника начальника штабу Гвардійського корпусу. На цій посаді брав участь у кампанії 1877—1878 проти турків.

1 січня 1878 Бобриків підвищений до генерал-майора (із старшинством від 30 серпня того ж року) і 14 липня зарахований до свити російського імператора. 26 лютого 1884 призначений начальником штабу військ гвардії і Петербурзького військового округу, де пробув до 1897. 30 серпня 1884 підвищений до генерал-лейтенанта.

6 грудня 1897 Бобриков став генералом від інфантерії, був призначений членом Військової ради і в тому ж році, 17 серпня, підвищений до генерал-ад'ютанта і призначений на посаду Фінляндського генерал-губернатора і командувача військами Фінляндського військового округу. 6 травня 1900 Бобриков був призначений членом Державної ради, але залишився на посаді у Фінляндії.

Генерал-губернатор Фінляндії[ред. | ред. код]

Після призначення генерал-губернатором Бобриков подав Миколі II листа, в якому виклав програму своєї майбутньої діяльності у Фінляндії. Головними її пунктами були: об'єднання армії, скасування або обмеження значення статс-секретаріату, узаконення особливого порядку розгляду справ спільних для Російської імперії і Фінляндії, запровадження російської мови в Сенаті, в навчальних закладах і адміністрації, полегшення доступу росіян на службу у Фінляндії, встановлення нагляду за університетом і перегляд підручників всіх фінських навчальних закладів, скасування окремої фінської митниці і грошової системи, заснування російської урядової газети, спрощення церемоніалу відкриття сейму і перегляд положення про генерал-губернатора Великого Князівства Фінляндського, виданого у 1812 р.

Цю програму Бобриков втілював з великою послідовністю, крайньою суворістю і повним ігноруванням існуючої конституції Фінляндії. 3 лютого 1899 Бобриков випустив маніфест про порядок прийняття загальних державних законів, в 1901 р. скасована окрема фінляндська армія, а фінів почали призивати до російської армії на загальних підставах. У діловодстві Сенату була запроваджена російська мова, заснована «Фінляндська газета», навчальні заклади поставлені під пильний контроль, «нелояльні» вчителі усунені тощо. Бобриков суворо переслідував газети, багато з них закрив; у 1902 отримав особливі повноваження і на їх підставі вислав за кордон багатьох нелояльних громадських діячів.

Вбивство[ред. | ред. код]

Жорстка політика русифікації Бобрикова викликала значне невдоволення і акції протесту у Фінляндії. Було зібрано більш ніж півмільйона підписів під петицією протесту на адресу російського імператора Миколи ІІ, але той її не прийняв. Заходи Бобрикова наштовхнулися на опір та саботаж багатьох фінів у державних установах, у Сенаті.[1]

4 червня 1904 р. в приміщенні Фінляндського сенатуЕйґен Шауман, син фінського сенатора шведського походження, пострілом з револьвера смертельно поранив Бобрикова і сам застрелився. В ніч на 5 червня 1904 Бобриков помер. Замах Шаумана приписують рішенню шведської партії, яка не мирилася з політикою русифікації, провідником якої був Бобриков.[2]

Значення[ред. | ред. код]

Ще до вбивства 3 червня 1904 Бобриков став уособленням російської політики русифікації та придушення національних меншин імперії. Його політика зазнавала критики не лише у Фінляндії, але і у Росії, де його критикували за занадто жорстокі адміністративні заходи. У Фінляндії постать Бобрикова назавжди залишилася символом іноземного гніту та використовувалася у численних антирадянських та антиросійських заходах. Так, ім'я Бобрикова згадується у одній з фінських агітаційних пісень часів Радянсько-фінської війни Njet, Molotoff.

Приміткі та посилання[ред. | ред. код]

  1. Бобриков Микола Іванович. Біографія. [недоступне посилання з червень 2019]
  2. Бородкин М. М. Из новейшей истории Финляндии. Время управления Н. И. Бобрикова. СПб, 1905.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бородкин М. М. Из новейшей истории Финляндии. Время управления Н. И. Бобрикова. СПб, 1905.
  • Глиноецкий Н. П. Исторический очерк Николаевской академии Генерального штаба. СПб., 1882
  • Милорадович Г. А. Список лиц свиты их величеств с царствования императора Петра I по 1886 год. СПб., 1886
  • Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А. Члены Государственного совета Российской империи. 1801—1906: Библиографический справочник. СПб., 2007
  • Ковальов Д., Катранник Д. Атентат Еуґена Шаумана: вчинок патріота чи терористичний акт?, Січеслав, 2016