Бобринський Володимир Олексійович (політик)
Бобринський Володимир Олексійович | |
Народження: |
9 (21) січня 1868 Тульська губернія, Російська імперія |
---|---|
Смерть: |
13 листопада 1927 (59 років) Париж |
Країна: | Російська імперія |
Освіта: | Михайлівське артилерійське училище |
Партія: | Союз російського народу |
Рід: | Бобринські |
Батько: | Aleksey Bobrinskyd |
Мати: | Alexandra Alexeevna Bobrinskaya (nee Pisareva)d |
Діти: | George V. Bobrinskoyd |
Граф Володимир Олексійович Бобринський (9 січня 1868 (28 грудня 1867), Санкт-Петербург, Російська імперія — 9 листопада 1927, Париж, Франція) — російський державний діяч, політик, депутат Державної думи Російської імперії II, III та IV скликань, один із лідерів Партії помірно-правих, лідер неослов'янського руху.
Походження[ред. | ред. код]
Народився у Санкт-Петербурзі 28 грудня 1867 року (за новим стилем) в родині Олексія Бобринського, майбутнього міністра шляхів зв'язку (1871—1874), та його дружини Олександри Писарєвої.
Походив з роду Бобринських. Був нащадком імператриці Катерини II за лінією її позашлюбного сина Олексія, народженого від графа Григорія Орлова.
Освіта[ред. | ред. код]
Вищу освіту здобував на першому курсі Московського університету, проте був змушений покинути навчання через участь у студентських протестах (1887).
Вступив як однорічний охотник до лейб-гвардії Гусарського Його Величності полку. Згодом склав іспити у Михайлівському артилерійському училищі (1889), вийшов у запас в чині корнета (1891).
Навчався в Единбурзькому університеті та Паризькій школі політичних наук.
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Гласний Богородицького повітового (1892), Тульського губернського (1897) земських зібрань, почесний мировий суддя (1893). У 1895—1898 роках був голова Богородицької повітової земської управи, член повітової училищної ради (1897). Отримав найвищу догану за публікацію листа про голод у Тульській губернії. Предводитель дворянства Богородицького повіту з 1904 року.
Один із засновників організації земців «За царя і порядок», що увійшла до тульського губернського відділу «Союзу російського народу» (1905).
Тричі був обраний депутатом Державної думи Російської імперії від Тульської губернії: у II (1906—1907, октябристи, згодом помірно-праві), III (1907—1912, помірно-праві) та IV (1912—1917, помірно-праві та націоналісти) скликаннях. Був членом Головної ради Всеросійського національного союзу.
Після демобілізації з фронту Першої світової війни у липні 1915 року повернувся до парламентської діяльності. Став одним із лідерів націоналістів Прогресивного блоку. 5 листопада 1916 року обраний товаришем (заступником) голови Державної думи.
Був власником 12 000 десятин землі в Тульській області та цукрового заводу.
Лідер неославізму[ред. | ред. код]
Володимир Бобринський був одним із лідерів неославістського руху. Брав участь у Празькому (1908) та Софійському (1910) слов'янських з'їздах.
У 1907 році очолив Галицько-руське благодійне товариство — російську організацію, що під маскою благодійництва підтримувала москвофільських діячів західноукраїнських земель, пропагувала анексію цих теренів Росією як «споконвічно російських земель».
За антиавстрійську діяльність був переслідуваний у Буковині, оголошений персоною нон-ґрата в Австро-Угорщині. Попри це, на початку 1914 року приїхав на Закарпаття, де на Другому Мараморош-Сигетському процесі свідчив на користь підсудних русинів, які навернулися до російського православ'я та були підозрювані у державній зраді.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
На початку Першої світової війни повернувся до лейб-гвардії Гусарського Його Величності полку. Служив у VIII корпусі армії генерала Радка Димитрієва. Брав участь у боях Галицької битви у серпні 1914 року, дістав контузію. Тоді ж був нагороджений Орденом Святого Володимира IV степеня, отримав чин поручика. Згодом був чиновником особливих доручень при галицько-буковинському генерал-губернаторові. Демобілізувався у липні 1915 року.
Участь у Російській революції та білому русі[ред. | ред. код]
До 2 жовтня 1917 року був членом Помісного собору з обрання Державної думи.
Під час Громадянської війни у Росії приєднався до білого руху. У 1918 році був членом антибільшовицької Ради державного об'єднання Росії, очолив монархічний союз «Наша родина» у Києві.
У еміграції[ред. | ред. код]
Після поразки білого руху емігрував до Франції.
З 1921 року був членом Першого Всезакордонного Церковного Собору та Російської парламентської групи в Королівстві Сербів, Хорватів та Словенців. З 1924 року — голова правління Російського націонал-монархічного союзу в Новому Саді, співробітник канцелярії великого князя Кирила Володимировича, газети «Віра та вірність». Працював бухгалтером у Парижі.
Помер у Парижі 9 листопада 1927 року. Похований у родинному склепі на цвинтарі Монмартр[1].
Родина[ред. | ред. код]
24 квітня 1900 року одружився з Марією Матвіївною Никоновою — кріпачкою села Нікітське Тульської губернії. Разом мали п'ятьох дітей:
- Георгій (1901—1985) — американський філолог;
- Наталія (1902—1992) — дружина Леоніда Байдака;
- Юлія (1904—1982);
- Софія (1908—2000);
- Олексій (1910—1974).
Твори[ред. | ред. код]
- Письма митр. Антонию, еп. Арсению, министру внутренних дел // РГИА. Ф. 1101. Оп. 1. Д. 984. Л. 1-2; Ф. 465. Оп. 1. Д. 14. Л. 7; Д. 26. Л. 113.
- Письмо // Миссионерское обозрение. 1901. № 7/8. С. 66-69
- О конституционалистах-демократах, или Партии народной свободы. Звенигород, 1906.
- Сегодня. 1907. 29 октября.
- Пражский съезд. Чехия и Прикарпатская Русь. СПб., 1909.
- Россия и сокольство. СПб., 1909.
- К русским женщинам. СПб., 1910.
- Мысли и чувства на похоронах П. А. Столыпина // Государственная деятельность председателя Совета министров статс-секретаря Петра Аркадьевича Столыпина. СПб., 1911. Ч. 3. С. 308—314.
- Возвращение в лоно Православной Церкви униатов Червонной Руси и гонение на них со стороны поляков. Минск, 1912.
- Пробный камень славянского братства // Ладо. Сб. литературно-общественный. СПб., 1912. С. 136—141.
- Вестник Всероссийкого национального союза. 1912. № 8.
- Ростовский-на-Дону листок. 1912. 27 мая, 1 июля.
- [Речи] // Националисты в 3-й Государственной думе. СПб., 1912. С. 21, 76-79, 101—104, 129—158, 308—324.
- [Речи] // Государственная дума. IV созыв. Стенографические отчеты. Сессия I—V. СПб., 1913—1917.
- Львовское дело «о государственной измене» (К русской печати). СПб., 1914.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Vozrozhdenie 12 November 1927 — Historical Periodicals. historicperiodicals.princeton.edu. Процитовано 29 грудня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Анна Вероніка Вендланд. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією та Росією, 1848—1915] / Переклала з німецької Христина Назаркевич. — Львів : Літопис, 2015. — С. 508—527.
- В. Н. Чуваков. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 2004. — С. 335—336. (рос.)
- Владимир Алексеевич Бобринский р. 1867 ум. 1927. Rodovid.org
- Любченко В. Б. Бобринський Володимир Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 306. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Маґочій, Павло-Роберт. Підкарпатська Русь: формування національної самосвідомості (1848—1948). — Друге перероб. і доповн. вид / П.-Р. Маґочій; передм. В. Фенича; випуск. ред. та покажч. Л. Ільченко; ред. В. Падяк. — Ужгород : Вид-во Валерія Падяка, 2021. — С. 108—109.
- С. І. Білокінь. Бобринський Володимир Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
|
- Народились 21 січня
- Народились 1868
- Уродженці Тульської губернії
- Померли 13 листопада
- Померли 1927
- Померли в Парижі
- Випускники Михайлівського артилерійського училища
- Чорносотенці
- Бобринські
- Кавалери ордена Святого Володимира (Російська Імперія)
- Депутати Державної думи Російської імперії II скликання
- Депутати Державної думи Російської імперії III скликання
- Депутати Державної думи Російської імперії IV скликання
- Москвофіли
- Громадські діячі Російської імперії
- Військовики Російської імперії