Бобринський Олексій Олександрович

Олексій Олександрович Бобринський
Народився	19 травня 1852(1852-05-19) Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	2 вересня 1927(1927-09-02) (75 років) Грасс
Поховання	Російський цвинтар Кокад
Країна	Російська імперія
Діяльність	антрополог, археолог, політик, історик, поет, драматург, колекціонер, державний службовець
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Галузь	археологія, історія, політична діяльність, державна служба і колекціонування
Посада	депутат Державної думи Російської імперії і член Державної ради Російської імперії
Членство	Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей
Партія	Російські збори
Рід	Бобринські
Батько	граф Олександр Олексійович Бобринський
Мати	графиня Софія Андріївна Шувалова
Діти	Долгорукова Софія Олексіївна
Нагороди	Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Командор ордена Почесного легіону Орден князя Данила I 2 ступеня
Бобринський Олексій Олександрович у Вікісховищі

Граф Олексій Олександрович Бобринський (нар. 19 травня 1852(18520519), Санкт-Петербург — пом. 2 вересня 1927, Грасс, Франція) — російський археолог, політичний і державний діяч, праправнук імператриці Катерини II і її фаворита Г. Г. Орлова.

Життєпис

З графського роду Бобринських. Праправнук Катерини II і Г. Г. Орлова, син генеалога Олександра Олексійовича Бобринського.

Дати із життя

• 1870—1872 — навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету.
• 1872 — почав державну службу в канцелярії Комітету міністрів Російської імперії.
• 1875 — петербурзький повітовий голова дворянства.
• 1876 — виконувач обов'язків губернського голови дворянства.
• 1878 — губернський голова дворянства (до 1898 р.).
• 1883 — камергер.
• 1890 — гофмейстер.
• 1896 — сенатор.
• 1914 — голова Ради Російсько-англійського банку (до 1917).
• 1916 — заступник міністра внутрішніх справ Російської імперії (з 25 березня до 21 липня), міністр землеробства (з 21 липня до 14 листопада 1916 р.). Обер-гофмейстер.

Власність

Мав 52002 десятин землі родових маєтків (нероздільно з братами) у Київській, Курській, Орловській, Симбірській, Таврійській, Тульській губерніях; 4300 десятин родового матері в Петербурзькій губернії. Володів будинками в Петербурзі, Москві, Харкові, 5 цукровими заводами (в нероздільному капіталі з братами), двома винокурними заводами, двома млинами. Був головою акціонерного товариства «Лисьвенський гірський округ спадкоємців графа П. П. Шувалова»

Політична діяльність

Був членом Сільськогосподарської ради міністерства землеробства, голова Кустарного комітету.

Був головою Петербурзької міської думи.

• 1905 — член Ради Вітчизняного союзу,
• 1906 — з травня голова Постійної Ради об'єднаного дворянства (до 1912 р.).

Член Російських зборів і почесний член Київського клубу російських націоналістів.

• 1908 — з листопада член Ради Російських зборів (до осені 1910 р.).
• 1915 — член Ради монархістів 21-23 листопада в Петрограді.

Входив в «Бюро для взаємної проінформованості та спільних дій правих діячів», під головуванням А. А. Ширинського-Шихматова.

Склад «Бюро»:

члени Думи

• А. С. Вязігін
• Г. Г. Замисловський
• А. А. Бобринський

члени Державної ради

• А. С. Стішинський
• князь А. Н. Лобанов-Ростовський
• М. Я. Говорухо-Отрок

Проводив у себе політичні раути, намагаючись зблизити крайніх правих з «октябристами» і націоналістами.

Після Жовтневої революції входив до монархічної «Ради державного об'єднання Росії»

У Державній думі

Балотувався до I Державної Думи Російської імперії як незалежний кандидат, але невдало.

Перед виборами в II Державну Думу примкнув до партії «правих», від яких балотувався до Санкт-Петербурга (без успіху).

У депутати пройшов як «правий» до III Державної Думи від Київській губернії.

В Думі належав до фракції «правих», часто виступав з питань історії та археології. Також виступав з бюджетних і загальнополітичних питань, був прихильником П. А. Столипіна, іноді вставав на позиції крайнього консерватизму. Був заступником голови фракції «правих».

Вів щоденник, частково опублікований.

Наукова діяльність

• 1886—1917 — голова Імператорської археологічної комісії, член різних зарубіжних археологічних товариств, член Комітету для вивчення Середньої Азії та Східної Азії,
• 1889 — віце-президент Імператорської академії мистецтв.
• 1894 — голова Вільного економічного товариства.

Проводив археологічні розкопки, в основному поблизу Керчі і в Київській губернії, результати яких були опубліковані в тритомній монографії «рос. Курганы и случайные находки близ местечка Смелы» (I — 1887, II — 1894, III — 1901) та почасових виданнях («рос. Известия Императорской Археологической Комиссии» з 1882 до 1911 року й «Известия Императорской Археологической Комиссии» вип. 14, 16-18, 35, 37 і 40). Загалом, в період між 1879 та 1911 колодязним та траншейними методами Бобринський розкопав 523 кургани. Беручи участь в розкопках кургану «Солоха», знайшов золотий скіфський гребінь (зберігається в Ермітажі), зібрав колекцію старовинної бронзи історичної значущості. Передав частину своїх колекцій Московському товариству природознавства і Київському музею старожитностей та мистецтв.

Праці

Бобринський також надрукував ряд робіт про доісторичну, класичну російську археологію:

• (рос.) «Херсонес Таврический» (1905),
• (фр.) «Notes d'archeologie russe» («Rev. arch.» 1904);
• (фр.) «Newly discovered guardi» («Burl. Mag.» XIX, 1991);
• (рос.) «Киевская миниатюра XI в. и т. д.» («Записки Археологического Общества», 1902) й ін. У 1911 р. — у зв'язку з 25-річчям діяльності Бобринського як голови археологічної комісії був опублікований «Збірник археологічних статей, піднесений графу А. А. Бобринському» (1911).
• (рос.) Бобринский, А. (1913) Отчет о раскопках в Киевской губернии в 1911 году, Известия Императорской археологической комиссии, 49, с. 89–100.
• Бобринский А. Киевские миниатюры XI века и портрет Князя Ярополка Изяславича в псалтыре Эгберта, архиепископа Трирского / граф А. Бобринский. – СПб. : Тип. И. Н. Скороходова, 1902. – 21 с. : ил. [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Родина

Олексій Олександрович був одружений двічі:

• 1-ша дружина з 23 лютого 1883 — Надія Олександрівна Половцова (*1865—†1920), дочка промисловця і мецената Олександра Олександровича Половцова, спадкоємиця значної частки капіталів барона Штігліца. З 1906 р в розлученні. У шлюбі народилися чотири дочки і один син:
  • Катерина (*1883—†1954), з 30 квітня 1908 р. одружена з Іллею Михайловичем Миклашевським (*1877—†1961).
  • Надія (*1884—†1896), померла від апендициту.
  • Домна (*1886, Санкт-Петербург —†1956, Париж, Франція), з 1908 р. одружена з графом Дмитром Олександровичем Шереметьєвим (*1883—†1963).
  • Софія (*1887—†1949), з 1907 р. одружена з князем Сергієм Олександровичем Долгоруким (Долгоруковим) (*1872—†1933). (За іншою версією чоловіком Софії Олексіївни був князь Петро Олександрович Долгоруков (*1883—†1925)). Розлучилася в 1913 р. або в 1914 р. Другий раз вийшла заміж 12 листопада 1918 р. в Петрограді за князя Петра Петровича Волконського (*1872—†1957).
  • Олексій (*3 жовтня 1893 р., Санкт-Петербург —†6 лютого 1971, Лондон, Велика Британія), одружений тричі.
• 2-га дружина з 1920 р. (Константинополь, Османська імперія) — Раїса Петрівна Новикова (*1894—†1970). У шлюбі народився один син:
  • Микола (*8 лютого 1921 р., Ніцца, Франція —†12 вересня 2006 р., Нью-Йорк, США), художник, одружений двічі.

Спогади сучасників

П. П. Менделєєв про Бобринського:

Ближче пізнав вже як товариша міністра внутрішніх справ і міністра землеробства. Тут опинився він зовсім не на своєму місці. Легковажність всіх його виступів, поверхневе, недостатньо серйозне ставлення до обговорюваних важливих, актуальних питань - мене прямо вражали.

Нагороди

• Орден Святого Станіслава 1 ступеня (1888 р.);
• Орден Святої Анни 1 ступеня (1893);
• Орден Святого Володимира 2 ступеня (1896);
• Орден Білого Орла (1901);
• Орден Святого Олександра Невського (1905) з діамантовими знаками (1911);
• Найвища подяку (1913).
• Медаль «В пам'ять коронації імператора Олександра III» (1883);
• Медаль «В пам'ять царювання імператора Олександра III»;
• Медаль «В пам'ять коронації Імператора Миколи II» (1896);
• Медаль «В пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» (1913);
• чорногорський Орден князя Данила I 2-го ступеня (1883);
• французький Орден Почесного легіону, командорський хрест (1894).

Джерела

• Білокінь С. І., БОБРИНСЬКИЙ Олексій Олександрович [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 306. — ISBN 966-00-0734-5.
• Список гражданским чинам первых трех классов. Исправлен по 1 сентября 1914 года. — Пг., 1914. — С.129—130.(рос.)
• Бобринский А. А., Дневник // Каторга и ссылка. 1931. № 3. — С.73-129.(рос.)
• Менделеев П. П., Воспоминания. 1864—1933 (ГА РФ. Ф.5791. Оп.1 Д.111. Л.91)(рос.)
• Государственная дума Российской империи, 1906—1917 : Энциклопедия. — М.: РОССПЭН, 2008. — С.57—58. — ISBN 978-5-8243-1031-3.(рос.)
• 3-й созыв Государственной Думы: портреты, биографии, автографы [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]. — СПб.: издание Н. Н. Ольшанскаго, 1910.(рос.)
• Левенсон М. Л., Государственный совет: портреты и биографии [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Пг.: Тип. Петроградской тюрьмы, 1915.