Бобринський Олексій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Олександрович Бобринський
Alexey Alexandrovich Bobrinskiy.jpg
Народився 19 травня 1852(1852-05-19)
Санкт-Петербург
Помер 2 вересня 1927(1927-09-02) (75 років)
Грас
Поховання Російський цвинтар Кокад
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція
Діяльність антрополог, археолог, політик
Alma mater Петербурзький університет
Сфера інтересів археологія
Посада Депутат Державної думи Російської імперії[d]
Член Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей
Рід Бобринські
Батько граф Олександр Олексійович Бобринський
Матір графиня Софія Андріївна Шувалова
Діти S. A. Volkonskai͡a[d]
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Командор ордена Почесного легіону
Орден князя Данила I 2 ступеня

Бобринський Олексій Олександрович у Вікісховищі?

Граф Олексій Олександрович Бобринський (нар. 19 травня 1852(18520519), Санкт-Петербург — пом. 2 вересня 1927, Грас, Франція) — російський археолог, політичний і державний діяч, праправнук імператриці Катерини II і її фаворита Г. Г. Орлова.

Життєпис[ред. | ред. код]

З графського роду Бобринських. Праправнук Катерини II і Г. Г. Орлова, син генеалога Олександра Олексійовича Бобринського.

Дати із життя[ред. | ред. код]

Власність[ред. | ред. код]

Мав 52002 десятин землі родових маєтків (нероздільно з братами) у Київській, Курській, Орловській, Симбірській, Таврійській, Тульській губерніях; 4300 десятин родового матері в Петербурзькій губернії. Володів будинками в Петербурзі, Москві, Харкові, 5 цукровими заводами (в нероздільному капіталі з братами), двома винокурними заводами, двома млинами. Був головою акціонерного товариства «Лисьвенський гірський округ спадкоємців графа П. П. Шувалова»

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Був членом Сільськогосподарської ради міністерства землеробства, голова Кустарного комітету.

Був головою Петербурзької міської думи.

  • 1905 — член Ради Вітчизняного союзу,
  • 1906 — з травня голова Постійної Ради об'єднаного дворянства (до 1912 р.).

Член Російських зборів і почесний член Київського клубу російських націоналістів.

  • 1908 — з листопада член Ради Російських зборів (до осені 1910 р.).
  • 1915 — член Ради монархістів 21-23 листопада в Петрограді.

Входив в «Бюро для взаємної проінформованості та спільних дій правих діячів», під головуванням А. А. Ширинського-Шихматова.

Склад «Бюро»:

члени Думи
  • А. С. Вязігін
  • Г. Г. Замисловський
  • А. А. Бобринський
члени Державної ради
  • А. С. Стішинський
  • князь А. Н. Лобанов-Ростовський
  • М. Я. Говорухо-Отрок

Проводив у себе політичні раути, намагаючись зблизити крайніх правих з «октябристами» і націоналістами.

Після Жовтневої революції входив до монархічної «Ради державного об'єднання Росії»

У Державній думі[ред. | ред. код]

Балотувався до I-ї Державної Думи Російської імперії як незалежний кандидат, але невдало.

Перед виборами в II-у Державну Думу примкнув до партії «правих», від яких балотувався до Санкт-Петербурга (без успіху).

У депутати пройшов як «правий» до III Державної Думи від Київській губернії.

В Думі належав до фракції «правих», часто виступав з питань історії та археології. Також виступав з бюджетних і загальнополітичних питань, був прихильником П. А. Столипіна, іноді вставав на позиції крайнього консерватизму. Був заступником голови фракції «правих».

Вів щоденник, частково опублікований.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Проводив археологічні розкопки, в основному поблизу Керчі і в Київській губернії, результати яких були опубліковані в його праці «рос. Курганы и случайные находки близ местечка Смелы» (I — 1886, II — 1894, III — 1901), частиною в почасових виданнях («рос. Известия Императорской Археологической Комиссии» з 1882 до 1907 роки й «Известия Императорской Археологической Комиссии» вип. 14, 16-18, 35, 37 і 40). Беручи участь в розкопках кургану «Солоха», знайшов золотий скіфський гребінь (зберігається в Ермітажі), зібрав колекцію старовинної бронзи історичної значущості. Передав частину своїх колекцій Московському товариству природознавства і Київському музею старожитностей та мистецтв.

Праці[ред. | ред. код]

Бобринський також надрукував ряд робіт про доісторичну, класичну російську археологію:

Родина[ред. | ред. код]

Олексій Олександрович був одружений двічі:

  • 1-ша дружина з 23 лютого 1883 — Надія Олександрівна Половцова (*1865—†1920), дочка промисловця і мецената Олександра Олександровича Половцова, спадкоємиця значної частки капіталів барона Штігліца. З 1906 р в розлученні. В шлюбі народилися чотири дочки і один син:
  • Катерина (*1883—†1954), з 30 квітня 1908 р. одружена з Іллею Михайловичем Миклашевським (*1877—†1961).
  • Надія (*1884—†1896), померла від апендициту.
  • Домна (*1886, Санкт-Петербург —†1956, Париж, Франція), з 1908 р. одружена з графом Дмитром Олександровичем Шереметьєвим (*1883—†1963).
  • Софія (*1887—†1949), з 1907 р. одружена з князем Сергієм Олександровичем Долгоруким (Долгоруковим) (*1872—†1933). (За іншою версією чоловіком Софії Олексіївни був князь Петро Олександрович Долгоруков (*1883—†1925)). Розлучилася в 1913 р. або в 1914 р. Другий раз вийшла заміж 12 листопада 1918 р. в Петрограді за князя Петра Петровича Волконського (*1872—†1957).
  • Олексій (*3 жовтня 1893 р., Санкт-Петербург —†6 лютого 1971, Лондон, Велика Британія), одружений тричі.
  • 2-га дружина з 1920 р. (Константинополь, Османська імперія) — Раїса Петрівна Новикова (*1894—†1970). В шлюбі народився один син:
  • Микола (*8 лютого 1921 р., Ніцца, Франція —†12 вересня 2006 р., Нью-Йорк, США), художник, одружений двічі.

Спогади сучасників[ред. | ред. код]

П. П. Менделєєв про Бобринського:

« Ближче пізнав вже як товариша міністра внутрішніх справ і міністра землеробства. Тут опинився він зовсім не на своєму місці. Легковажність всіх його виступів, поверхневе, недостатньо серйозне ставлення до обговорюваних важливих, актуальних питань - мене прямо вражали. »

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]