Бобровський Борис Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бобровський Борис Павлович
Bobrovskyi AUNR.jpg
Борис Бобровський
Народження 7 січня 1868(1868-01-07)
Полтавська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть невідомо
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army MajGen 1917 h.png Генерал-майор (1911)
13 УНР 30-03-1920 Генерал-пoручник.svg Генерал-поручник
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Бобровський Борис Павлович (7 січня 1868 — після 1933) — військовий діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, дипломат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї дійсного статського радника старшого лікаря Петровського Полтавського кадетського корпусу Бобровського Павла Григоровича, затвердженого у дворянстві Указом Герольдії від 22 травня 1867 року. Мати — Любов Яківна. Брати — Володимир, Павло, Сергій; сестри — Олександра і Людмила [1].

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1885), 1-ше Павловське військове училище (1886), Миколаївську академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі (1893).

В Російській армії[ред. | ред. код]

Учасник Російсько-японської війни 1904–1905.

З 1908 полковник, призначений командиром 6-го стрілецького полку.

3 липня 1911 генерал-майор, переведений в генеральний штаб.

У роки Першої світової війни — на Північно-Західному фронті, начальник штабу Двінського військового округу.

На службі Україні[ред. | ред. код]

З утворенням Української Центральної Ради навесні 1917 організував і очолив Українську військову громаду в Двінську (нині м. Даугавпілс в Латвії), сприяв формуванню військових частин для УЦР.

Після Жовтневої революції 1917 прибув до Києва, в листопаді очолив утворений Український генеральний військовий штаб. Під його керівництвом розроблено проект організації Армії УНР, її вищого керіництва, укладалися закони про постійне військо, статути, однострої і військові відзнаки. Розроблено проекти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів.

Від 23.11.1917 до 12.02.1918 — начальник Українського Генерального штабу.

На початку лютого 1918 року, під час захоплення Києва більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, потрапив у полон і був розстріляний [2].

У деяких джерелах [3] міститься інформація про те, що від 26.07.1918 року військ він був військовим аташе Посольства Української Держави в Болгарії, а у грудні 1918 року визнав владу Директорії УНР і протягом 1919 року залишався військовим аташе УНР у Болгарії та Румунії (Софія). Свідчення про його перебування на еміграції у Парагваї, мабуть, є результатом помилкового сприйняття його за іншого генерала — Бобровського Сергія Павловича, який дійсно проживав у Парагваї.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Списокъ дворянъ, внесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Полтавской губерніи. Изданъ Полтавскимъ Дворянскимъ Депутатским Собраніемъ въ 1898 году.— Полтава. Типо-Литографія Полтавскаго Губернскаго Правленія. 1898.— С. 52.
  2. Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 1 : А—В./ Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 308—309.
  3. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— ISBN 966-00-0632-2

Т. 1 : А—В.— 2003.— С. 308—309.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]