Бобровський Борис Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бобровський Борис Павлович
Bobrovskyi AUNR.jpg
Борис Бобровський
Народження 7 січня 1868(1868-01-07)
Полтавська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть невідомо
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army MajGen 1917 h.png Генерал-майор (1911)
13 УНР 30-03-1920 Генерал-пoручник.svg Генерал-поручник
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Бобровський Борис Павлович (7 січня 1868 — після 1933) — військовий діяч, генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, дипломат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї дійсного статського радника старшого лікаря Петровського Полтавського кадетського корпусу Бобровського Павла Григоровича, затвердженого у дворянстві Указом Герольдії від 22 травня 1867 року. Мати — Любов Яківна. Брати — Володимир, Павло, Сергій; сестри — Олександра і Людмила [1].

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1885), 1-ше Павловське військове училище (1886), Миколаївську академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі (1893).

В Російській армії[ред. | ред. код]

Учасник Російсько-японської війни 1904–1905.

З 1908 полковник, призначений командиром 6-го стрілецького полку.

3 липня 1911 генерал-майор, переведений в генеральний штаб.

У роки Першої світової війни — на Північно-Західному фронті, начальник штабу Двінського військового округу.

На службі Україні[ред. | ред. код]

З утворенням Української Центральної Ради навесні 1917 організував і очолив Українську військову громаду в Двінську (нині м. Даугавпілс в Латвії), сприяв формуванню військових частин для УЦР.

Після Жовтневої революції 1917 прибув до Києва, в листопаді очолив утворений Український генеральний військовий штаб. Під його керівництвом розроблено проект організації Армії УНР, її вищого керіництва, укладалися закони про постійне військо, статути, однострої і військові відзнаки. Розроблено проекти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів.

Від 23.11.1917 до 12.02.1918 — начальник Українського Генерального штабу.

На початку лютого 1918 року, під час захоплення Києва більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, потрапив у полон і був розстріляний [2].

У деяких джерелах [3] міститься інформація про те, що від 26.07.1918 року військ він був військовим аташе Посольства Української Держави в Болгарії, а у грудні 1918 року визнав владу Директорії УНР і протягом 1919 року залишався військовим аташе УНР у Болгарії та Румунії (Софія). Свідчення про його перебування на еміграції у Парагваї, мабуть, є результатом помилкового сприйняття його за іншого генерала — Бобровського Сергія Павловича, який дійсно проживав у Парагваї.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Списокъ дворянъ, внесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Полтавской губерніи. Изданъ Полтавскимъ Дворянскимъ Депутатским Собраніемъ въ 1898 году.— Полтава. Типо-Литографія Полтавскаго Губернскаго Правленія. 1898.— С. 52.
  2. Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 1 : А—В./ Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 308—309.
  3. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— ISBN 966-00-0632-2

Т. 1 : А—В.— 2003.— С. 308—309.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]