Богатир (Бахчисарайський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Богатир
Богатир, вид з півночі
Богатир, вид з півночі
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Бахчисарайський район
Рада/громада Зеленівська сільська рада
Код КОАТУУ 0120482902
Облікова картка Богатир 
Основні дані
Засноване 1542
Населення 188
Поштовий індекс 98473
Телефонний код +380 6554
Географічні дані
Географічні координати 44°34′46″ пн. ш. 34°00′27″ сх. д. / 44.57944° пн. ш. 34.00750° сх. д. / 44.57944; 34.00750Координати: 44°34′46″ пн. ш. 34°00′27″ сх. д. / 44.57944° пн. ш. 34.00750° сх. д. / 44.57944; 34.00750
Середня висота
над рівнем моря
386 м[1]
Місцева влада
Адреса ради с. Зелене, вул. Поштова, 3
Карта
Богатир. Карта розташування: Україна
Богатир
Богатир
Богатир. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Богатир
Богатир
Мапа

Богатир у Вікісховищі?

Богати́р (крим. Bağatır, рос. Богатырь) — село в Україні, в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Зеленівській сільській раді. Розташоване на південному сході району.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване в горах на південному сході району, на західному схилі масиву Бойка, у верхів'ях річки Бельбек, висота над рівнем моря — 386 м[2]. Село лежить за 3 км від шосе, що проходить по Бельбекській долині, на Многоріччя (є путівець, по якому менше 2 км) і за 8 км від 30-го кілометра шосе Бахчисарай — Ялта в селі Аромат.

Відстань до Бахчисараю близько 38 кілометрів, найближча залізнична станція — Сирень, приблизно за 30 кілометрів. Сусідні села: Нагірне в 1 кілометрі і Зелене — приблизно в 1 кілометрі.

Історія[ред. | ред. код]

За матеріалами археологічних досліджень околиць села, час його виникнення можна віднести VIII століття[3], одночасно з поселеннями на вершині масиву Бойка[4]. Населяли місцевість корінне населення змішане з переселенцями, що прийшли сюди ще в III століття[5], що створили християнське князівство Дори — Феодоро. Існує думка, що в пізній час Богатир входив в особистий домен правителів Мангупу, об'єднаний навколо сусіднього села Гавро, чию назву виводять від прізвища Гаврасів — династії мангупських князів[6].

Після розгрому князівства Османська імперія його землі включили в Кефінський еялет імперії, а Богатир — в Мангупський кадилик еялета. З часу турецького володарювання дійшов і перший документ, що зберігся, з 1542 року, в якому зустрічається назва села[7].

Зустрічається селище Бахадир кадилика Мангуб у 1652 році в джизї дефтера Ліва-і Кефе — податковій відомості по Кефінському еялету, згідно з якою в селі залишалися всього дві християнські сім'ї[8].

У «Відомості про виведених з Криму в Приазов'ї християн» Олександра Суворова від 18 вересня 1778 року, після приєднання еялета до Кримському ханству, Богатир не значиться[9], але, мабуть, тут достовірніше відомість митрополита Ігнатія, по якій з села виїхало 63 грецьких сім'ї[10], які заснували на новому місці село Багатир.[11].

Російська імперія[ред. | ред. код]

Після приєднання Криму до Російської імперії, за новим адміністративним устроєм, Богатир, з 8 лютого 1784 року, приписали до Сімферопольському повіту Таврійської області, після Павлівських реформ, з 1792 по 1802 рік, входив в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[12], а після створення 8 (20) жовтня 1802 року Таврійської губернії[13], Богатир віднесли до Махульдурської волості Сімферопольського повіту. (з 8 (20) жовтня 1802 року — Таврійської губернії). Згідно зі складеною в 1805 році Відомості про усі селища, в що Сімферопольському повіті полягають. у селі в 16 дворах проживали 102 кримські татари[14], на військовій карті 1817 рік значиться 35 будинків[15].

У 1829 року в губернії провели адміністративну реформу, в результаті Богатир віднесли до Озенбашської волості[16], а через 9 років, в 1838 року, в знову створеному Ялтинському повіті[17] була утворена Богатирська волость (Крим) (при цьому волосне правління офіційно знаходилося в селі Гавро[18], а фактично — у перетину повітового шосе на Озенбаш з дорогою Бахчисарай — Ялта[19]). Богатирська волость проіснувала до радянської територіальної реформи 1921 року[20]

На військовій карті 1842 року у Багатирі вказані 80 дворів[21], а в складеному в 1864 році «Списку населених місць Таврійської губернії» — 438 жителів в 62 дворах і вказана мечеть[18]. Результати Х ревізії 1887 року були внесені в «Пам'ятну книгу Таврійської губернії 1889 р»., по якій у Богатирі проживало 606 жителів в 118 дворах[22], а через рік військові топографи нарахували 129 будинків і уточнили, що усі жителі — кримські татари[23]. Перепис 1897 року зафіксувала в селі 710 жителів, також виключно кримських татар[24].

Згідно з «Статистичним довідником Таврійської губернії, ч.1., Статистичний нарис Таврійської губернії, частина II, Випуск восьмий. за 1915 рік»у Богатирі на початку XX століття виділявся маєток Сеїт Бея Булгакова, великого землевласника і відомого мецената[25].

Новий час[ред. | ред. код]

В ході адміністративних реформ 1920-х років, у 1926 році, за новим адміністративним устроєм, Богатир відносився до Бахчисарайського району, а саме село було центром Багатирської сільради[26]. У 1930 році був створений новий Фотисальский район1933 року — Куйбишевський), куди віднесли і Богатир. У ті ж роки була ліквідована сільрада (у списках 1940 року вже не значиться[27]).

Під час Німецько-радянської війни, після звільнення Криму, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року[28] 18 травня 1944 року усі кримські татари Богатиря виселені в Середню Азію, а в порожні будинки заселили переселенців з України[29].

Україна[ред. | ред. код]

30 грудня 1962 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області», Куйбишевський район приєднали до Бахчисарайського[30].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 177 осіб, з яких 81 чоловік та 96 жінок[31].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 183 особи[32].

Динаміка чисельності населення[ред. | ред. код]

  • 1542 — 41 родина, 7 сімей, в яких помер чоловік — глава сім'ї, 25 дорослих холостяків.
  • 1805 — 102 чол. (всі кримські татари)
  • 1864 — 438 чол.
  • 1887 — 606 чол.
  • 1897 — 710 чол. (всі кримські татари)
  • 1926 — 598 чол. (591 кримських татар)
  • 1939 — 596 чол.
  • 1989 — 177 чол.
  • 2001 — 188 чол.

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[33]:

Мова Відсоток
кримськотатарська 50,53 %
російська 42,02 %
українська 6,91 %
інші 0,54 %

Адреса органу місцевого самоврядування[ред. | ред. код]

Україна, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район, село Зелене, вул. Поштова, 3

Примітки[ред. | ред. код]

  1. weather.in.ua
  2. 1563 с. Богатырь
  3. А. Л. Якобсон. Середньовічні сільські поселення Південно-західного Криму, Візантійський літопис, № 46 (1962) стр.166.[недоступне посилання з червень 2019]
  4. Бойка. Церкви і монастирі Криму. Архів оригіналу за 14 січень 2011. Процитовано 27 липень 2011. 
  5. А. Г. ГЕРЦЕН, Ю. М. Могаричов. Про деякі питання історії Таврії.[недоступне посилання з червень 2019]
  6. Т. М. Фадєєва, А. К. Шапошников. Князівство Феодоро і його князі. Сімферополь, 2005 р. ISBN 966-648-061-1
  7. Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475—1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000.
  8. З джизйє дефтера Ліва-і Кефе 1652 р.
  9. Відомість про виведених з Криму в Приазов'ї християн від 18 вересня 1778р
  10. Поетичних традиції народної культури греків-урумів с. Улакли. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 27 липня 2011. 
  11. Камеральний Опис Криму Л. А
  12. Крим 1783—1998 рр., стор. 122. Указ Павла I Сенату про нове розділення держави на губернії
  13. Крим 1783—1998 рр., стор. 124. З Указу Олександра I Сенату про створення Таврійської губерни
  14. ИТУАК, т. 26, стр.85. Лашков Ф. Ф. Історичний нарис Кримсько-татарського землеволодіння
  15. «Військова топографічна карта півострова Крим . 1817-го року»[недоступне посилання з червень 2019]
  16. «Відомість про казенні волості Таврійської губернії» від 31 серпня 1829 р.
  17. Ялта З 1771 року[недоступне посилання з лютий 2019]
  18. а б Таврійська губернія. Список населених місць за відомостями 1864 р.
  19. «Повний Географічний опис нашої Вітчизни. Том XIV». СПб.1910 р. Стр.708
  20. Прохоров В. В. Діяльність сімферопольської окружної міліції в початковий період Непу[недоступне посилання з травень 2019]
  21. «Топографічна карта півострова Крим, л. VII,.Зйомка полковн. Бетева і подолк. Оберга. 1842 г».[недоступне посилання з травень 2019]
  22. Пам'ятна книга Таврійської губернії 1889р[недоступне посилання з травень 2019]
  23. Карта Криму 1890 р. Ауджикою_Фоти-сала[недоступне посилання з червень 2019]
  24. Населені пункти Російської імперії в 500 і більше жителів. по перепису населення 1897 р. стор. 217. Архів оригіналу за 7 квітень 2013. Процитовано 27 липень 2011. 
  25. Крим 1783—1998 рр., стор. 298
  26. Крим 1783—1998 рр., стор. 306
  27. СРСР — січень 1941 р. стор. 388
  28. Постанова № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р. Архів оригіналу за 2 червень 2010. Процитовано 27 липень 2011. 
  29. Про переселення колгоспників в райони Криму. Архів оригіналу за 26 лютий 2014. Процитовано 27 липень 2011. 
  30. Крим 1783—1998 рр., стор. 440
  31. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Автономна Республіка Крим (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  32. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Автономна Республіка Крим (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  33. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 

Посилання[ред. | ред. код]