Ступка Богдан Сильвестрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Сильвестрович Ступка
Ім'я при народженні Ступка Богдан Сильвестрович
Народився 27 серпня 1941(1941-08-27)[1][2]
Куликів, Галичина
Помер 22 липня 2012(2012-07-22)[3][2] (70 років)
Київ, Україна
  • рак кістокd
  • Поховання Байкове кладовище
    Національність українець
    Громадянство СРСР СРСР
    Україна Україна
    Релігія Греко-католик
    Діяльність актор кіно та театру
    Alma mater ЛДУ імені Івана Франка (1965) і Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
    Вчителі Гай Олександр Дмитрович
    Заклад Київський академічний драматичний театр на Подолі, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка і Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
    Роки діяльності 19612012
    Дружина Лариса Семенівна Ступка
    Діти Остап Ступка
    Батьки
    Марія Григорівна Ступкаd
    IMDb ID 0836273
    Нагороди та премії
    Герой України (орден Держави)
    Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
    Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
    Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
    Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
    Орден «За заслуги» І ступеня
    Орден «За заслуги» І ступеня
    Орден «За заслуги» ІІ ступеня
    Орден «За заслуги» ІІ ступеня
    Почесна відзнака Президента України
    Почесна відзнака Президента України
    Орден «За заслуги перед Польщею» (Офіцерський Хрест)
    Орден «За заслуги перед Польщею» (Офіцерський Хрест)
    Орден Пошани
    Орден Пошани
    Орден Дружби
    Орден Дружби
    Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1993
    Державна премія України імені Олександра Довженка
    Державна премія України імені Олександра Довженка
    Державна премія СРСР — 1980Народний артист СРСР— 1991

    CMNS: Богдан Сильвестрович Ступка у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Богда́н Сильве́стрович Сту́пка (27 серпня 1941, смт Куликів, Львівська область, Українська РСР, СРСР — 22 липня 2012, м. Київ, Україна) — радянський та український актор театру і кіно, лавреат Шевченківської премії (1993), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (2006, 2010), ордена «За заслуги» I, II ступеня, ордена «За заслуги перед Польщею». Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка та Державної премії СРСР. Почесний громадянин Києва. Засновник акторської династії, в якій син Остап та онук Дмитро продовжили його справу.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Богдан Ступка в останні роки життя

    Народився 27 серпня 1941 року в смт. Куликів (тепер Львівський район на Львівщині), яке на той час перебувало під німецькою окупацією і входило до складу дистрикту Галичина Генерал-губернаторства. У 1948 році сім'я переїхала до Львова.

    До сцени його привчили родичі: батько Сильвестр Дмитрович співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там же солістом, а тітка — головним концертмейстером. За кулісами театру Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського та Сергія Лемешева.

    Проте, як згадує Ступка, вперше бажання виступати з великої сцени з'явилось в нього не в театрі, а під час новорічного концерту в школі, де він в 10 років зіграв Діда Мороза. Актор зізнався, що від тої миті в нього залишились теплі почуття. «Напевно, сподобалось лицедіяти», — пригадує Ступка. [джерело?] В 14 років дебютував на сцені в п'єсі «Дні Турбіних» — брав участь в масовці, куди Богдана прилаштував батько.

    Батько Богдана, Сильвестр Дмитрович, присвятив життя сцені, через що багато хворів, в той час, як заробляв лише 80 рублів, на які мала якось жити вся родина Ступок.

    Богдан Ступка був одружений з Ларисою Ступкою, випускницею Бакинського хореографічного училища. Син Остап та онук Дмитро також обрали акторську професію.

    Освіта і кар'єра[ред. | ред. код]

    Вступив до 37-ї школи міста Львова, тоді у СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія), а з восьмого класу і до випуску вчився у 28-й середній школі. Богдан хотів вступити на хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка[4], але іспити склав невдало. Потому (1959р.) влаштувався в обсерваторію Університету, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка[5].

    1 травня 1961 року Ступка закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. У театрі Заньковецької Ступка провів 17 років. Його творчим наставником був режисер та педагог Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр імені Івана Франка. Того ж року на запрошення свого наставника Б. Ступка перейшов до цього театру. Загалом за цей театральний період свого життя, Ступка втілив понад 50 різнопланових ролей, був і Королем Ліром із однойменної вистави за Шекспіром, і Миколою Задорожним із «Украденого щастя», і навіть царем Едіпом.

    1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

    Театральна кар'єра[ред. | ред. код]

    На початку 1960-х років дитяча мрія Богдана Ступки отримала шанс на втілення – з 1 травня 1961 року він стає артистом Львівського академічного театру імені Заньковецької, де його ментором був режисер і педагог Сергій Данченко. У театрі Заньковецької Ступка провів 17 років. За цей час він виявив себе здібним молодим актором і створив ряд цікавих сценічних образів. Але після того, як Данченко в 1978 році очолив драматичний театр Франка в Києві – він одразу запросив свого учня працювати з ним в столиці. Загалом за цей театральний період свого життя, Ступка втілив понад 50 різнопланових ролей, був і Королем Ліром із однойменної вистави за Шекспіром, і Миколою Задорожним із “Украденого щастя”, і навіть царем Едіпом. А виставу “Тев’є-Тевель”, яка протягом багатьох років була візитівкою театру Франка, припинили ставити в знак шани після смерті актора. У вересні 2019 року, у зв'язку зі 100-річним ювілеєм театру Франка, постановку вистави було відновлено, а Тев'є зіграв Богдан Бенюк.

    2001 року після смерті Сергія Данченка Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Його син Остап грав провідні ролі в театрі під керівництвом батька. Одним із ключових епізодів того часу для театру стали гастролі у США з виставою «Тев'є-Тевель» за п'єсою Григорія Горіна «Поминальна молитва» (за мотивами творів Шолом-Алейхема). Починаючи з дати прем’єри вистави у грудні 1989 року, головну роль незмінно виконував Богдан Ступка. Вистава була одним з найголовніших досягнень української театральної сцени. Тому показово, що на один з виступів в Америці потрапила письменниця Белл Кауфман, онука Шолом-Алейхема. За її словами, багатьох акторів вона бачила у образі Тев’є-молочара, проте Ступка був найкращим. Це була творча перемога колективу і тріумф України як незалежної держави.

    Кінематограф[ред. | ред. код]

    Богдан Ступка — Президент 9-го Міжнародного кінофестивалю «Бригантина» (2006 рік)

    За свою кар'єру актор зіграв понад 100 ролей у кіно.

    Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.

    Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.

    У переліку ролей Б. Ступки багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

    2006 року на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва).

    Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).

    2007 року виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).

    Був президентом Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», Бердянського міжнародного кінофестивалю «Бригантина» та Київського міжнародного кінофестивалю. З 2001 року і до останніх днів він був художнім керівником Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка в Києві. Також був художнім керівником акторського курсу в КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого (2006—2010).

    Політична кар'єра[ред. | ред. код]

    Протягом 19992001 років був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка, або, як він сам називав свою не дуже довгу роботу на цій посаді — «міністром оборони культури». “Приходжу до театру на звичайну репетицію, і відчуваю якусь напругу серед інших акторів – чомусь вони вирішили, що тепер до мене треба ставитися якось особливо”, – без особливої ​​радості згадував Ступка недовгий період своєї роботи в міністерстві.

    Смерть[ред. | ред. код]

    Пам'ятник на могилі Богдана Ступки

    За словами Богдана Ступки, мав бажання померти в один день зі своєю матір'ю Марією Ступкою, яка пішла з життя в ніч з 23 на 24 липня 2007 року[6]. Проте смерть наступила о 6:45 22 липня 2012 року в лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя[7]. За повідомленням Остапа Ступки, причиною смерті став серцевий напад на тлі задавненого раку кісток[8].

    Церемонія прощання з актором відбулася 24 липня в театрі імені Івана Франка[6]. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

    Творчість[ред. | ред. код]

    Ролі в театрі[ред. | ред. код]

    Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької
    Київський драматичний театр ім. Івана Франка
    Інші театри
    Радіовистави

    Телебачення[ред. | ред. код]

    • 2004 року знявся в українській версії телевізійної гри «Форт Байяр» (телеканал «1+1») у ролі Мудрого Мольфара, який задавав загадки гравцям.

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Рік Назва Роль Країна Примітки
    1970 Білий птах з чорною ознакою Орест Дзвонар УРСР
    1970 Мир хатам, війна палацам (ТБ) УРСР
    1971 Друге дихання (ТБ) Ігор УРСР
    1971 Камінний господар дон Жуан УРСР фільм-спектакль
    1971 Осяяння Юрій Морозенко УРСР
    1972 Наперекір усьому Симеон УРСР, СФРЮ
    1972 Найостанніший день (Самый последний день) Валера СРСР
    1973 Вогнище на снігу (Костёр на снегу)
    1973 Новосілля Данько УРСР
    1975 Хвилі Чорного моря. Ч. 3. Катакомби (ТБ) Іонел Миря УРСР
    1975 Посеред літа Троян УРСР
    1976 Солдати свободи капітан Старцев СРСР, Болгарія, Польща, Чехословаччина, НДР
    1977 Право на любов Яків УРСР
    1978 Будинок будується Олександр Микитович СРСР
    1979 Забудьте слово «смерть» Іван Островий УРСР
    1979 І прийде день (И придёт день) СРСР
    1979 Скляне щастя Дзякун
    1980 Дударики Леонтович УРСР
    1980 Інакше не можна (Иначе нельзя) Петушков СРСР
    1980 Від Бугу до Вісли Щупак, німецький агент «Фокусник» УРСР
    1980 Двобій (ТБ) Дзякун УРСР фільм-спектакль
    1981 Мужність (ТБ) Гранатов (7 серій)
    1981 Червоні дзвони. Фільм 2. Я бачив народження нового світу (Красные колокола) Олександр Керенський СРСР, Італія, Мексика
    1982 Відкриття (ТБ) УРСР
    1982 Таємниці святого Юра Олекс УРСР
    1983 Вир Йоська Вихор УРСР
    1984 Володчине життя Баскетис УРСР
    1984 Все починається з любові Антонюк УРСР
    1984 Украдене щастя (ТБ) Михайло Задорожний УРСР
    1985 Діти сонця (Дети солнца) Борис Миколайович Чепурний СРСР
    1985 Женихи УРСР
    1985 Дорівнює чотирьом Франціям (Равняется четырём Франциям, ТБ) Шахматов СРСР фільм-спектакль
    1985 Метушня (ТБ) Акіла УРСР фільм-спектакль
    1986 Вечорниці (ТБ) писар Фінтик УРСР
    1986 Дім батька твого (ТБ) маляр УРСР
    1986 Щасливий, хто кохав УРСР
    1986 До розслідування приступити. Фільм 1-й. Версія слідчий Олександр Іванович Стасенко УРСР
    1987 До розслідування приступити. Фільм 2-й. Наклеп УРСР
    1987 Золоте весілля УРСР
    1987 Данило — князь галицький Судич УРСР
    1988 Генеральна репетиція Василь Опанасович Гоголь УРСР
    1988 Камінна душа Марусяк УРСР
    1988 Театральний сезон УРСР
    1990 Микола Вавилов (ТБ) Трофім Лисенко СРСР, ФРН 6 серій
    1990 Нині прослався син людський архієрей УРСР
    1990 Луна Україна короткометражка
    1991 Із житія Остапа Вишні Остап Вишня УРСР
    1991 Гріх (ТБ) Сталинський УРСР
    1991 Кремлівські таємниці шістнадцятого століття Борис Годунов СРСР
    1992 Чотири листи фанери полковник Україна
    1992 Господи, прости нас грішних Григорій Петрович Цибукін Україна
    1992 Для домашнього огнища Гірш Україна
    1992 Тарас Шевченко. Заповіт Україна 9 серій
    1993 Дорога до раю (Дорога в рай, The Road to Paradise) Лернер Росія, Німеччина
    1993 Єлисейські поля татусик Україна
    1993 Пастка (ТБ) Валеріан Стальський Україна 5 серій
    1993 Сірі вовки (Серые волки) Володимир Єфимович Семичастний Росія
    1993 Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди багатий залицяльник Україна
    1993 Трагедія століття (Трагедия века) Старцев Росія 24 серії
    1993 Кайдашева сім'я (комедія)
    1995 Геллі і Нок Україна
    1995 Самотній гравець (Одинокий игрок) Павло Кіндратович Росія
    1996 Judenkreis, або Вічне колесо Ліберзон Україна
    1996 Кайдашева сім'я старий Кайдаш Україна
    1999 Вогнем і мечем гетьман Богдан Хмельницький Польща
    1999 Схід — Захід (Est — Ouest) полковник Бойко Франція, Росія, Україна, Іспанія, Болгарія
    1999 Китайський сервіз (Китайский сервиз) Лапсин Росія
    2000 Чорна рада гетьман Іван Брюховецький Україна (9 серій)
    2001 Молитва за гетьмана Мазепу гетьман Іван Мазепа Україна
    2001 Саломея поміщик Желинський Росія 10 серій
    2002 Таємниця Чингісхана Чингісхан Україна
    2003 Завтра буде завтра Валентин Петрович Панченко Україна, Росія 14 серій
    2003 Коли сонце було богом (Stara baśń. Kiedy słońce było bogiem) князь Попел Польща
    2004 Водій для Віри (Водитель для Веры) генерал Сєров Росія * премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль другого плану, премія «Ніка» за найкращу чоловічу роль
    2004 Свої (Свои) Іван Блінов Росія * номінація на премію Європейський кіноприз як найкращий актор
    * приз «Срібний Георгій» за найкращу чоловічу роль на Московському міжнародному кінофестивалі
    2005 Взяти Тарантіно професор Фелікс Добржанський, «Фелліні» Росія 8 серій
    2005 Вбивча сила-6 (Убойная сила-6, ТБ) Войцеховський Росія Фільм 2. Мис Доброї Надії
    2006 Два в одному батько Маші Україна, Росія
    2006 Заєць над безоднею (Заяц над бездной) Брежнєв Росія
    2006 Мости серцеві письменник Україна
    2006 Сонька Золота Ручка Ліба Соломоніак, батько Соньки Росія 12 серій
    2006 Дивне Різдво (ТБ) доктор Павленко Україна
    2006 Три напівграції (Три полуграции) Вадим Сергійович, дід Ромки Росія 4 серії
    2007 18—14 директор Ліцею Малиновський Росія
    2007 Одна любов душі моєї Григорій Сковорода Росія 10 серій
    2007 Весілля. Справа. Смерть (Свадьба. Дело. Смерть, Полонез Кречинського) Варравін Росія 24 серії, не був закінчений
    2007 Троє і Сніжинка (трое и Снежинка) Макар Андрійович, батько Ендрю Росія
    2007 Приватне замовлення (Частный заказ) Степан Єфимович Татарський Росія 8 серій
    2007 Юнкера полковник Шульгович Росія 12 серій
    2008 Сафо професор Володимир Орлов Україна, Росія
    2008 Серце на долоні / пол. Serce na dłoni Костянтин Польща, Україна * найкраща чоловіча роль на III-му Римському кінофестивалі
    2008 Олександр. Невська битва князь Ярослав Росія
    2008 Сила притяжіння (Сила притяжения, Противоположности притягиваются) Семен Сорока Україна 60 серій
    2008 Стріляй, негайно! директор банку Україна, Росія
    2009 Тарас Бульба Тарас Бульба Росія, Україна * премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль
    2009 Інсайт старий Білорусь
    2009 Куплю друга Кім Україна
    2009 Відторгнення (Отторжение, Под зелёным небом) Іван Павлович Україна
    2010 Шантрапа (Chantrapas) Борис Фірсов Франція, Грузія
    2010 Вчора закінчилась війна (Вчера закончилась война) Федір Михайлович Конюхов Росія 16 серій
    2010 Іванов Лебедєв
    2011 Вогні кнайпи (Огни притона) прокурор Заславський Росія
    2011 Платон Ангел Платон Ангел Україна II Трускавецький міжнародний кінофестиваль телевізійних фільмів «Корона Карпат». м. Трускавець (Україна). Перша премія за найкращу чоловічу роль
    2011 Будинок (Дом) Григорій Іванович Шаманов Росія *премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль другого плану
    2011 Гра (Игра) Росія 8 серій, у виробництві
    2011 Одного разу в Ростові (Однажды в Ростове) Полєтаєв Росія 24 серії
    2011 Сестри Корольови (Сёстры Королёвы) батько сестер Росія 12 серій
    2012 Безодня (Бездна, Варламов) Леонід Маркович Корольов Росія 16 серій
    2015 12 місяців. Нова казка Грудень Росія

    Відзнаки[ред. | ред. код]

    Міжнародні[ред. | ред. код]

    Листопад 2008 — нагорода III Римського міжнародного кінофестивалю за найкращу чоловічу роль — за головну роль в українсько-польському фільмі «Серце на долоні» режисера Кшиштофа Зануссі. Під час вручення нагороди актор сказав:

    Ліві лапки Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому. Праві лапки

    Українські державні відзнаки[ред. | ред. код]

    Богдан Ступка на обкладинці газети «Культура і життя»

    Телетріумф[ред. | ред. код]

    • 2004 — разом з Тамарою Яценко в номінації «Актор/актриса (фільму/серіалу)», «Завтра буде завтра»
    • 2012 — номінації «Актор/актриса (фільму/серіалу)», «Одного разу у Ростові»

    Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Interview: Bohdan Stupka on Gogol's "Madman," theater and film in Ukraine // The Ukrainian Weekly — 1995. — Iss. 10. — P. 10–11. — ISSN 0273-9348
    2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. Помер Богдан Ступка // УНІАН — 2012.
    4. Т. Рошівська Хіміка з Богдана Ступки не вийшло. На щастя // Пенсійний кур'єр. — № 39 (177). — 2006. — 29 вересня.
    5. Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка. Біографія. — М.: Домашня бібліотека, 2012. — 832 с.
    6. а б Помер видатний актор Богдан Ступка [Архівовано 22 липня 2012 у Wayback Machine.] ТСН.ua 22.07.2012.
    7. Поруч із Богданом Ступкою в день смерті не було лікарів — син. Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 18 березня 2013. 
    8. Причину смерти Богдана Ступки назвал син, Остап Ступка. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 22 липня 2012. 
    9. «Украдене щастя» на сайті Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 6 листопада 2020. 
    10. Віктор ГРИНЕВИЧ (23 жовтня 2007). Богдан Ступка грає Льва Толстого (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 6 листопада 2020. 
    11. Олег ВЕРГЕЛІС (31 жовтня 2008). Во ім’я отця і сина. Про Фауста, Мефістофеля, Ступок— і проблему напівфабрикатів (укр.). «Дзеркало тижня» № 41. Процитовано 6 листопада 2020. 
    12. Франківцям — 100 років. Ернест Хемінгуей."Старий і море". Радіовистава. Постановка Ніни Новоселицької
    13. Ернест Хемінгуей. «Старий і море». Радіовистава. У ролях: Сантьяго — народний артист України Богдан Ступка, Маноліно — Костянтин Степанков (молодший)
    14. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 838/2011 «Про присвоєння Б. Ступці звання Герой України»
    15. Указ Президента України від 27 січня 2010 року № 71/2010 «Про нагородження працівників Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, м. Київ»
    16. Указ Президента України від 4 листопада 2006 року № 933/2006 «Про нагородження Б. Ступки орденом князя Ярослава Мудрого»
    17. Указ Президента України від 21 серпня 2001 року № 697/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
    18. Указ Президента України від 21 серпня 1999 року № 1051/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
    19. Указ Президента України від 23 серпня 1994 року № 465/94 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
    20. Указ Президента України від 24 лютого 1993 року № 60/93 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1993 року»
    21. Указ Президента України від 24 серпня 2012 року № 518/2012 «Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 2012 року»
    22. Укрпошта презентувала марку «Богдан Ступка». Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016. 
    23. РДА, Адміністрація. У Куликові відкрили погруддя Богдана Ступки. zhovkva-rda.gov.ua (укр.). Процитовано 28 серпня 2017. 
    24. У Львівській області відкрили пам'ятник Богдану Ступці. ukranews.com. Українські новини. 28 серпня 2017. Архів оригіналу за 16 квітня 2018. 
    25. До 80-річчя Богдана Ступки у Києві відкрили горельєф. Суспільне. 27.08.2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021. 
    26. Бандерівець, гетьман, Чингісхан - сім ролей Богдана Ступки. BBC News Україна. 27.08.2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021. 

    Публікації[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]