Богомильство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Богомильство — дуалістична єресь, що в Х столітті поширилася в Болгарії.

Поширення богомильства на території України[ред.ред. код]

Із Болгарії богомильство поширилось в Україні. Головним ініціатором і поширювачем уважають на підставі свідчення болгарського полеміста пресвітера Козьми (з другої половини X ст.) «попа Богомила, що жив у першій половині X ст.». Але, як зазначає професор Михайло Грушевський, всі відомості про нього настільки непевні, що саме існування цього проповідника богомильства тепер не всі дослідники допускають.

Наскільки великий вплив мало свого часу богомильство на розвиток релігійного світогляду українського народу, видно з таких слів, значно перебільшених, професора Михайла Драгоманова:

«Коли взяти пам'ятки „народньої мудрости“, такі як легенди, пісні, прислів'я українські, та по них характеризувати народню релігію, то побачимо, що в ній, над ґрунтом натуралістично-політеїстичним лежить найбільше кора релігії їх маніхейсько-богомильської, як і в болгар, сербів і в великоросів, так що, коли б треба було застосувати до якоїсь із історичних релігій наш нарід, то я б застосував його скоріше всього до богомильства і наперед хвалюся, що переможу кожного свого противника в науковому спорі про цю справу» («Чудацькі Думки», Київ, 1913, ст. 145).

Хоча в цих словах маємо значне перебільшення, все ж не можна не відзначити великого впливу богомильства на творення в Україні особливо так званих космологічних легенд. Мабуть, і казки про Правду й Кривду, дуже в нас поширені, належать до тих, що витворилися під богомильським дуалістичним поглядом на світ. Проте, вже академік А. Веселовський правдиво завважив, що богомильство, як пізня єресь, вбирало в себе й давніші вірування та вироблені вже міти, і те, що декому може вважатися богомильством, в дійсності могло існувати й до богомильства. («Розисканія» XI, ст. 33—34).

Проф. М. Грушевський теж указував, шо орієнтуватися в процесі поширення богомильських концепцій в нашому народі досить тяжко тому, що історія дуалістичних сект на сході Європи досі мало відома. Лист патріарха Феофілакта до болгарського царя Петра, (927968) вказує, що в тих часах ця «новоявлена єресь» була в Болгарії вже досить поширена. Основником її патріарх зве проте не попа Богумила, а якогось «єгиптянина Скитіяна», а Манеха, іменем якого зветься тепер маніхейська дуалістична доктрина, кладе третім в ряді. Після ж Манеха йдуть Павло і Іван, що, від них пішли маніхейці-павликіяни.

Їхні догмати патріарх збирає в таких пунктах:

Існують дві основи — добро і зло, творець світла і творець ночі, творець людини і творець янголів та інших сотворінь. Дух зла — Сатанаїл — творець і пан матерії, всього видимого світла і нашого тіла; подружжя, продовження й розмноження людського роду — це діло Сатанаїлове; Мойсеїв закон і пророки теж були від нього; Христос не був дійсною людиною, і Його смерть і воскресіння були тільки примарою.

Козьма й інші полемісти закидували богумилам, що вони не шанують Богородиці і говорять про неї ганебні речі, відкидають Христові чудеса і не вважають причастя Божою установою; не поважають хреста, вважають його дияволовою вигадкою; не шанують ікон, прирівнюючи їх до ідолів; глузують із святих мощей, кажучи, що при них сидять біси та роблять чуда на збаламучення простаків. «Учать не слухати панів, гудять бояр, мерзкими Богові вважають тих, що служать цареві, і рабам забороняють працювати на свого пана», та й взагалі гребують роботою…

Ці релігійні й соціальні погляди не дійшли до нас у викладі самих богомилів, — не маємо взагалі нічого, що можна було б уважати за твори богомильських провідників. Приходиться, як писав М. Грушевський, дошукуватися богомильських тенденцій в легендарній літературі та в усній словесності тільки помацки за вказівками полемістів та такими далекими відгомонами доктрини, як «Книга Іоана Богослова», що зветься також «Секретом єретиків».

Текст її переховався в латинському перекладі в формі відповідей Христа на запити Іоана: розповідається історію Сатанаїла, сотворення світу, гріхопадіння і запанування Сатанаїла над людьми, далі визволення їх Христом і, нарешті, даються провіщання про кінець світу. Єсть кілька й слов'янських текстів, які стоять у внутрішньому спорідненні з цією сектантською біблією.

У західньо-українському фольклорі, який взагалі повніше й ясніше заховує дуалістичні легенди, маємо такі варіанти дуалістичної повісти, де сотворення світу попереджається історією Сатанаїла, а продовжується оповіданням про прихід Христа і визволення ним людського роду. Поза тим маємо й численні фрагменти цієї повісти в формі більш-мевш заокруглених оповідань, часом забарвлених дуже різко дуалізмом, часом більш християнізованих і нераз у подробицях своїх багатших і цікавіших за згадані вище суцільніші нариси. Вони їх доповнюють і разом із ними творять багатий і цікавий космогонічний цикл, що має неабияке значення для реконструкції дуалістичної богомильської доктрини в тих формах, в яких вона колись поширювалась на наших землях. (М. Грушевський «Іст. у. літ.» IV, ст, 384–425).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

«Українська Мала Енциклопедія», проф. Євген Онацький