Богомильство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Богомильство — дуалістична єресь, що в Х столітті поширилася в Болгарії.

Вчення богомилів[ред.ред. код]

Вважаючи себе правомірними християнами - джерело їхнього вчення  походить  від Євангелія  (про це засвідчує Козьма Пресвітер).

Вони знали текст нового заповіту на пам’ять і ходили з Євангелієм у руках, що їм допомагало проповідувати і захищати свої релігійні погляди (про це повідомляє Євфимій Акмонійський).

Істинними книгами вважали вони чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Івана), послання апостола Павла, Дії апостола Павла і Апокаліпсис. Пізніше були включені 16 книг  пророків і псалтир. Всі інші Священне Писання і до Старого Заповіту було негативним пояснюючи цим, що створеним злим творцем Сатаною, спонукані Сатаною і написані Сатаною, передрікали явлення  Христа не за бажанням, а з примусу.

З молитв визнавали «Отче наш».

Серед Нового Заповіту найбільш повагу користувалася Євангелія від Івана, що містить тенденції, заперечення матеріального початку.

У своїх проповідях користуватися текстами і цитатами Нового заповіту.

Тлумачили текст алегорично в потрібному дусі «Не личить працювати і робити земні справи закріплюючи, адже сказав Господь не піклуйся про те, що їсть, або що одягається» або «Хто  бажає йти слідом за мною, хай відмовиться від себе, і візьме свій хрест і йде слідом за мною» роздягалися голими і ходили за вчителем богомилом  Часто слова перероблювали, і вносили зміни. Наприклад у першій главі Євангеліє від Іоанна, де йдеться про божественне світло «який освічує кожну людину», замінили «кожен словом хороший», пояснюючи, що відноситься не до всіх а для хороших. У молитві «Отче наш» замість «хліб наш насущний» вживали «хліб над сущий  або вищий» чим хотіли підкреслити свої погляди. 

Щодо православної церкви і її обрядам виходячи зі своїх дуалістичних поглядів богомили переконані, що все витікаючи не від віри, є гріх, відкидали зовнішні матеріальні прояви релігії, оскільки був втілений дух Сатани. Неповага до  храмів, що це між старозавітним  юдейським і істиною внутрішньою церквою  пояснювалася що там живуть демони, і пояснювалося тим, що церква благословляла кровопролиття. Проповідували  молитися можна там де опинишся. Заперечували хрещення водою оскільки походить це від   Іоанна, а хрещення від Іоанна Хрестителя від Сатани, і пояснювалося що роблячи  хрещення здійснювалося рядом молитв , які богомили не визнавали і вважали що істинне хрещення здійснюється духом святим. Але як наводить Стелицький що до хрещення допускали дорослих  і Ангелов. Щодо причащанню що твориться не з божого веління, що не – тіло Хрестове, а звичайна їжа, а літургію за якою проводилося причастя, вони відкидали, адже «Христос, говорили вони, не правив літургії і ми не будемо»  Хліб і вино, яке Христос дав своїм учням, повинні символізувати були, символізувати чотири Євангелія і діяння апостолів, а не речову їжу. 

Розповіді, що містяться в  про чудеса, здійсненні Христом, мислили алегорично, про святі мощі вони говорили « Не з божої волі творяться дива, їх творить диявол, обдурюючи людей». Щодо Христа виражалися негативно Адже євреї розіпнули сина Божого, тому хрест ненависний Богу, або якщо розп’яли царського сина був би дерево миле царю, як богу? Із дерев’яного хреста рубали і робили знаряддя праці. Також заперечували поклоніння іконам грунтуючись на словах апостола Павла. «не створи собі кумира» проповідували   як  ідолопоклонство.

Заперечуючи церковний ритуал, богомили не визнавали церковної організації, ієрархії, що це не відповідає принципам раннього християнства і зразку апостольних громад. Найбільш ненавидили вище духовенство (патріархів, архієпископів єпископів ) називаючи їх сліпими фарисеями їх привілеї не сумісні з обов’язками служителів Бога. Саме ця концепція мала підтримку суспільства і підривала авторитет церкви.

Правовірні богомили  вчили: що вірувати в святу трійцю і у божественну місію Христа, дотримуючись Євангельських заповідей, молитися, постити, бути бідними, викривати зло, говорити правду і любити один одного. І настанови хто бажає увійти до кругу «здійсненні» Знай, - звертався до нього глава богомильського брацтва, - Христос заповідав людині не здійснувати, не перелюбства, ні людиновбивства, неприбігати до клятв, не брати чужого, не красти, не робити іншого того, чого сам собі не побажаєш, прощати, любити своїх ворогів, молитися за своїх ворогів, І якщо вдарять в одну щоку підстав другу, якщо віднімуть одяг то віддай плащ. Згідно з цими запозиченими писаннями, без пізніших додавань Богомили виступали проти війн вбивство і кровопролиття,  вбивство людини . Також було заборонено вбивати інших звірів крім змії. А інші бунтарі  проповідували змови повстання проти церкви і церковної влади. Виступали проти багатства, земних благ, ненавидіти царя – багатство  походить від Мамона . Керуючись словами Ісуса зверненням до юнака, що бажав стати учнем «Якщо хочеш  ввійти вічне життя, піди продай маєток і роздай жебркам, і матимеш скарб на небесах;(Матвій гл. 19). Також Євфимій Зигібан вказує, що єретики вимагали від своїх прибічників і слухачів, щоб не мали власності. Були переконані чим бідніша людина тим легко він досягне «досконалості». Бідність була не лише передумовою морального вдосконалення, вона також необхідною умовою, хто хотів присвятити духовній організації і діяльності в богомильстві.  Розділення влади на світську і релігійну  Їх діяльність була зорієнтована на земну дійсність. 

На відмінну, щодо положення жінки – нижча  за чоловіка, приречена на мовчання і покора. Богомили проповідували рівноправ’я пояснюючи тим, що хоча тіло  Адама і Єви було створено від Сатани але Бог оживив і втілив душу і тому  Єва отримала як і Адам від бога всі духовні явища. Також богомили  відкидали створення жінки з ребра Адама. Відкидали від Єви вину гріхопадіння, і що винна за всі біди які творяться в середньовічному світі за ідеології церкви. Жінки як і чоловіки мало право вступати до богомильства, проповідувати про, що засвідчує К. Пресвітер. Так і Анна Комніна  згадує в праці «Алексианиди» жінки  брали участь у громаді Василя лікаря. Жінки мали право бути в обряді посвячення в «досконалі» про, що згадує Зигабен.

Відношення до шлюбу було негативним, єретики засуджували шлюб як прояв  фізичного і плотського  інстинкту, вони стверджували, що одружуючись, люди наслідують заповідь, дану дияволом і називають  їх Мамоновими слугами.  Проповідували, що зачаття дитини в утробі відбувається за допомогою Сатани, і Сатана перебуває у ній до самого народження немовляти, і можна відігнати Сатану лише молитвою . Також вважали ніхто не може врятувати душу, якщо не розірве шлюбу і не стане жити чисто духовним життям, вільним від плотських спокус. Крім того шлюб йшов з основним уявленням Богомилів про рівність обох, що жінка створена для чоловіка і доповнювала його так як вважала православна церква. Не визнавали шлюб як  таїнство і не може бути прийнятим як необхідним обрядом. Міг бути як духовний шлюб, що укладається між християнином і вірою. Для доведення точки зору посилалися на слова апостола Павла: «Хочу, щоб ви усі були подібні до мене».

Вороже ставлення до шлюбу не могло знайти підтримку в широких мас і отримання здійснення, не так легко було переконати в тому, що шлюб є гріх, що в нім проявляється влада злого творця. Тому  вірянам  дозволялося одружуватися, розірвання шлюбу тільки за винятком якщо хочуть стати досконалим залишити дружину і будинок. Своїми  переконаннями Богомили домоглися  що шлюб став  не обов’язково укладати в церкві. Доказ знаходимо в синодних актів Охридського архієпископства, що відносяться першої половини  XIII століття. В цих документах повідомляється про шлюби, заключенні без благословенням церкви, про випадки незаконного співжиття, неправильне здійснення розлучень. 

Рух богомилів на Балканах[ред.ред. код]

Крім Болгарського царства Х столітті богомили поширилися по всьому Балканському півострові включаючи Македонію, Сербію, Боснію.

На   Македонських землях єресь посіла особливе місце оскільки на думку Ю. Бромлея, В. Карасєва , С. Нікітіна саме богомильство бере початок від Македонії початок Х ст. піп Богомил і його послідовники проповідували в Македонії. Македонські землі до 969 року перебували у складі Першого Болгарського царства, дає підстави стверджувати єресь могла поширитися і в Болгарію. Їхнє поширення  залишило слід в топоміміці: гора Бабупа в центральній Македонії, річка Бабупа яка бере початок від вище згаданої гори, Богомильське поле і.т.д. Що засвідчує перебування богомилів. Якщо порівняти з Богомилами Болгарії то вони не чім не відрізнялися своїм вченням. Детально про розвиток і гоніння богомилів в Македонії мало відомо як стверджує Ю. Бромвей єретичний рух  пік могутності у Х ст. тривав рух два століття.

На тернах Сербії богомили з’явилися між 931 – 934 роками. Саме в цей час Князівство Сербія перебуває в залежності від Болгарського царства. Про це дізнаємося у житіях з св. Йована про богомильських єретиків, які розширюють свій вплив на Західних Балканах Далмації, Іллірії і Сербію. Поширення богогомильства пов’язана з переслідуванням Візантії,  особливо в завойованих болгарських землях. Щодо назви богомили в Сербії отримали бабуни. Найбільш  пік могутність єресі у другої половині ХІІ ст., що безсумнінно пов’язане з широким розповсюдженням богомильської пропаганди в Болгарських землях і Малої Азії за часів Мануїла І Комніна. Сербський жупан Стефан Неманя (1168 – 1199рр.) скликав в 1180 році анти богомильський собор – згідно з яким єретиків піддали анафемі. З цього часу починається гоніння єретиків. Поселення були спустошені, знайдені книги були знищені, захоплювали майно. а головного богомила було відрізано язик і кинуто в в’язницю. Було покарано і інших послідовників. Переслідування Стефана Неманя не увінчалася успіхом. Його син Сава в 1221 видав некролог в розробці якого використав болгарські джерела. Він піддав анафемі всіх єретиків чітко називаючи засновником Попа Богомила.

 Антибогомильська політика змусила богомилів шукати притулку в Боснії. 

Проникнення богомилів в Боснії призвела до найяскравіших явищ в історії Середньовічної Європи. – домінуюче становище єресі в Боснійські державі. Слід відзначити, що був помітний вплив як католицизма так і православ’я. Так  Походження Боснійської єресі оповита морокою, що призводить до різних гіпотез. Історичні джерела згадують про те, що єресь прямим продовженням болгарських богомилів. Як і болгарських побратимів боснійські єретики називали «справжніми  християнами». Разом з богомилами вони часто згадуються як «Патерени». Поява боснійської єресі в ХІІ столітті можна пов’язати з переслідуванням богомилів, як на болгарських землях так і території Візантії, а потім і в Сербії. Початок переслідування патеренів розпочалося в 1184 року Веренозьким указом. Приблизно 1199 році Вукан із Зети звинуватив Куліна перед папою як єретика, і папа намовив Угорщину, правління якої поширювалося на Північні Балкани, вдався до репресивних заходів у Боснії. Кулін поспішно підкорився папі. Він офіційно зрікся єресі перед легатом Іоанном де Касамарисом.У квітні 1203 року відбулося засудження  єресі яка мала формальний характер. Найбільш помітними богомильство було в межах у провінції Хум, В якій папський легат 1180 року відзначив повсюдне визначення єресі. Також було охоплено патеренами в містах Спліт Трогір; вони знайшли притулок Боснії, коли далматинське узбережжя стало небезпечним в результаті гоніння, які проводилися Бернаром зі Спліта, Степана Неманя. Проте важко відзначити успіх. Ці переслідування сприяли подальші поширення єресі в Боснії. Оскільки у разі небезпеки патерени прикидувалися православними або католиками. Вплив патеренів був такий потужний, що навіть під їхнім впливом відбувся переворот Нінославом в результаті було скинуто Куліна Стефана .

Поширення богомильства на території України[ред.ред. код]

Із Болгарії богомильство поширилось в Україні. Головним ініціатором і поширювачем уважають на підставі свідчення болгарського полеміста пресвітера Козьми (з другої половини X ст.) «попа Богомила, що жив у першій половині X ст.». Але, як зазначає професор Михайло Грушевський, всі відомості про нього настільки непевні, що саме існування цього проповідника богомильства тепер не всі дослідники допускають.

Наскільки великий вплив мало свого часу богомильство на розвиток релігійного світогляду українського народу, видно з таких слів, значно перебільшених, професора Михайла Драгоманова:

«Коли взяти пам'ятки „народньої мудрости“, такі як легенди, пісні, прислів'я українські, та по них характеризувати народню релігію, то побачимо, що в ній, над ґрунтом натуралістично-політеїстичним лежить найбільше кора релігії їх маніхейсько-богомильської, як і в болгар, сербів і в великоросів, так що, коли б треба було застосувати до якоїсь із історичних релігій наш нарід, то я б застосував його скоріше всього до богомильства і наперед хвалюся, що переможу кожного свого противника в науковому спорі про цю справу» («Чудацькі Думки», Київ, 1913, ст. 145).

Хоча в цих словах маємо значне перебільшення, все ж не можна не відзначити великого впливу богомильства на творення в Україні особливо так званих космологічних легенд. Мабуть, і казки про Правду й Кривду, дуже в нас поширені, належать до тих, що витворилися під богомильським дуалістичним поглядом на світ. Проте, вже академік А. Веселовський правдиво завважив, що богомильство, як пізня єресь, вбирало в себе й давніші вірування та вироблені вже міти, і те, що декому може вважатися богомильством, в дійсності могло існувати й до богомильства. («Розисканія» XI, ст. 33—34).

Проф. М. Грушевський теж указував, шо орієнтуватися в процесі поширення богомильських концепцій в нашому народі досить тяжко тому, що історія дуалістичних сект на сході Європи досі мало відома. Лист патріарха Феофілакта до болгарського царя Петра, (927968) вказує, що в тих часах ця «новоявлена єресь» була в Болгарії вже досить поширена. Основником її патріарх зве проте не попа Богумила, а якогось «єгиптянина Скитіяна», а Манеха, іменем якого зветься тепер маніхейська дуалістична доктрина, кладе третім в ряді. Після ж Манеха йдуть Павло і Іван, що, від них пішли маніхейці-павликіяни.

Їхні догмати патріарх збирає в таких пунктах:

Існують дві основи — добро і зло, творець світла і творець ночі, творець людини і творець янголів та інших сотворінь. Дух зла — Сатанаїл — творець і пан матерії, всього видимого світла і нашого тіла; подружжя, продовження й розмноження людського роду — це діло Сатанаїлове; Мойсеїв закон і пророки теж були від нього; Христос не був дійсною людиною, і Його смерть і воскресіння були тільки примарою.

Козьма й інші полемісти закидували богомилам, що вони не шанують Богородиці і говорять про неї ганебні речі, відкидають Христові чудеса і не вважають причастя Божою установою; не поважають хреста, вважають його дияволовою вигадкою; не шанують ікон, прирівнюючи їх до ідолів; глузують із святих мощей, кажучи, що при них сидять біси та роблять чуда на збаламучення простаків. «Учать не слухати панів, гудять бояр, мерзкими Богові вважають тих, що служать цареві, і рабам забороняють працювати на свого пана», та й взагалі гребують роботою…

Ці релігійні й соціальні погляди не дійшли до нас у викладі самих богомилів, — не маємо взагалі нічого, що можна було б уважати за твори богомильських провідників. Доводиться, як писав М. Грушевський, дошукуватися богомильських тенденцій в легендарній літературі та в усній словесності тільки помацки за вказівками полемістів та такими далекими відгомонами доктрини, як «Книга Іоана Богослова», що зветься також «Секретом єретиків».

Текст її переховався в латинському перекладі в формі відповідей Христа на запити Іоана: розповідається історію Сатанаїла, сотворення світу, гріхопадіння і запанування Сатанаїла над людьми, далі визволення їх Христом і, нарешті, даються провіщання про кінець світу. Є кілька й слов'янських текстів, які стоять у внутрішньому спорідненні з цією сектантською біблією.

У західньо-українському фольклорі, який взагалі повніше й ясніше заховує дуалістичні легенди, маємо такі варіанти дуалістичної повісти, де сотворення світу попереджається історією Сатанаїла, а продовжується оповіданням про прихід Христа і визволення ним людського роду. Поза тим маємо й численні фрагменти цієї повісти в формі більш-мевш заокруглених оповідань, часом забарвлених дуже різко дуалізмом, часом більш християнізованих і нераз у подробицях своїх багатших і цікавіших за згадані вище суцільніші нариси. Вони їх доповнюють і разом із ними творять багатий і цікавий космогонічний цикл, що має неабияке значення для реконструкції дуалістичної богомильської доктрини в тих формах, в яких вона колись поширювалась на наших землях. (М. Грушевський «Іст. у. літ.» IV, ст, 384–425).

Дискусійні питання богомильської історії[ред.ред. код]

Основними матеріалами свідчення руху богомилів залишається писемні пам’ятки – їхні требники і біблійні тексти. Тексти Богомилів дійшли до наших днів, головним чином датуються роками занепаду єресі XІV – XV століття. Вважається, що різноманітними списки варіантів Нового Заповіту  «Четвероєвангеліє» і «Апостол» – належать богомилам, хоча не часто дуже важко підтвердити. Праця ХІІІ ст. «Меса катарів» є однозначною дуаліською, і дуже можливо, підходить утраченого болгарського оригіналу. Окрім цього, існують численні апокрифи, які згідно із загальними звичаями сект і єресей, призначені замінити особу православних канонів. Деякі з них були вже добре відомими роботами за Матеріалами Старого Завіту Наприклад «книга Єноха» або нового Євангеліє Никодима «Євангеліє св. Фоми, що відоме під назвою «Дитинство Ісуса» Іншими є оринінальними творами богомилів, що відверто пропагують дуалістичну доктрину. Серед них можемо назвати « Intenogano sancti Iohnnis» дата написання якого і мова оригіналу залишається невизначеним, а також окремо відомі латинські версії «Видіння Ісаї» « Історія Адами і Єви» а також «Розумник» які відомі під багатьма різними назвами. Вони були приховані серцевиної єресі, схованої далі якомога від денного світла.Від єресі залишилися небагато матеріальних пам’яток. За своєю природою вона дотримувалася іконоборства і не заохочувала будівництва пишних релігійних споруд. Слід зазначити пам’ятки в Арильє, на південь від Тітово – Ужице в Бік Боснії, Стефан Драгутин сербський король (1276 – 1282рр.) в 1295 році збудував єписковську церкву св. Ахілла. Збережена фреска тих часів зображає Драгутина і Милютина (великого церковного будівництва) на гроні обабіч їхнього діда Стефана Першовінчаного. Під ними відбувається диспут між православними єпископами і «священниками» богомилами. Вони стоять ліворуч від Стефана – збоку козлів. Друга пам’ятка це надгробні пам’ятники які збереглися в Герцеговині чи  належать надгробні пам’ятки точаться дискусії оскільки на них не має богомильських символів, за допомогою яких можна було б визначити, що це пам’ятки цих єретиків, як стверджує Власто   переважна їхня більшість належить до пізнього періоду ХІV – XIV століття, а спорудженні місцевими племенами влахів, гірськими пастухами, які розмовляли діалектом, спорідненим з румунською мовою. Тоді вони складали значний прошарок населення і надавали гужовий транспорт для перевезення товарів, від далматинський портів, Рагузи, до внутрішніх районів країни. Віросповідання влахів встановити неможливо.

Див. також[ред.ред. код]

Список використаних джерел і літератури[ред.ред. код]

«Українська Мала Енциклопедія», проф. Євген Онацький

Посилання[ред.ред. код]