Богородчанський іконостас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богородчанський іконостас
Kondzelevych BohorodchanyIconostasis.jpg
Центральна частина іконостасу
Творець: Йов Кондзелевич
Час створення: 1705
Матеріал: дерево
Зберігається: Львів, Україна
Музей: Національний музей імені Андрея Шептицького

Богородчанський іконостас — унікальна пам'ятка українського іконопису доби пізнього Ренесансу, або маньєризму та раннього бароко. Іконостас створений у 1698—1705 роках іконописцем-ієромонахом Білостоцького монастиря на Волині Йовом Кондзелевичем та майстрами його кола для новозбудованої церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит у Маняві.

Історія[ред. | ред. код]

Створення іконостасу тривало з 1698 до 1705 року, зважаючи на дату «1698» у написі на іконі «Христос-Учитель» з намісного ряду та дату «1705» на намісній іконі «Вознесіння Христове». Свою назву «Богородчанський іконостас» одержав за місцем свого останнього перебування — містечка Богородчани (нині Івано-Франківщина), в церкву Пресвятої Трійці якого іконостас потрапив після закриття Великого Скиту австрійською владою у 1785 році.[1]

Вирішальна зміна в долі іконостаса із Великого Скиту сталася в другій половині XVIII ст., завдяки якій він простояв на місці свого початкового призначення менше 100 років. У 1772 році Галичина внаслідок першого поділу Речі Посполитої стала частиною Австрії, а в 1781 році австрійський монарх Йосиф II у рамках своїх реформ почав закривати усі монастирі контемплятивно-аскетичного напрямку. Під цей указ підпав і монастир Великий Скит у Маняві — єдиний на той час православний монастир, який діяв у Галичині. Закриття Великий Скиту відбувалося в рамках церковних реформ, у дусі «освіченого абсолютизму», які проводив Йосиф ІІ, що передбачали ліквідацію значної частини монастирів у всій державі, незалежно від їхньої конфесійної приналежності. Було ліквідовано 738 монастирів різних конфесій.

6 вересня 1785 р. монастир був закритий, а іконостас демонтований, проданий за 60 злотих[2] і перевезений до містечка Богородчани на Надвірнянщині, де він був встановлений у дерев'яній церкві Святої Трійці. Ця дата започаткувала мандрівну долю іконостаса. Саму Воздвиженську церкву було продано, розібрано та перевезено в місто Надвірну, де вона згоріла в 1914 році під час Першої світової війни.

Виявив цю пам'ятку колекціонер і дослідник давнього мистецтва, спольщений українець, граф Войцех Дідушицький, мандруючи Станиславівщиною у 1880 р.,[3] й опублікував у 1888 р. ґрунтовне дослідження про іконостас, а також ініціював його першу офіційну реставрацію, фінансування якої взяв на себе Галицький Сейм[4]. У 1885 році на «З'їзді польських і руських археологів», який проходив у Львові, В. Дідушицький запропонував учасникам з'їзду поїхати до Богородчан і на місці оцінити високу мистецьку вартість іконостасу. На наступному з'їзді 10 вересня 1888 року іконостас було долучено до пам'яток державного значення. За сприяння В. Дідушицького та крайового Сейму реставрацію в 1880 році доручили львівському реставраторові Казимирові Шольцу, який працював над твором до своєї смерті у 1883 році. Продовжив і завершив роботу Шольца досвідчений реставратор та художник, випускник Віденської Академії мистецтв львів'янин Юліан Макаревич (1854—1936), який мав досвід подібних реставрацій.

ерші спроби демонтувати іконостас у богородчанській Троїцькій церкві датовані 1894 роком, коли на прохання Львівського виставкового комітету церковний комітет у Богородчанах погодився надіслати його до Львова для експонування на відомій Крайовій виставці 1894 р. Цій справі сприяли богородчанський бурмістр Болощук та парох о. Пачовський. Проте, цей захід не вдався, оскільки 6 травня 1894 року в час, призначений для демонтажу іконостаса, богородчанські міщани з невідомих причин активно виступили проти вивезення пам'ятки. Трьох організаторів заколоту влада арештувала і засудила на три тижні ув'язнення.[5]

Перша світова війна істотно вплинула на подальшу долю пам'ятки — влітку 1916 року під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву», щоб врятувати іконостас від наступаючих російських військ, його було демонтовано австрійськими військовиками при допомозі місцевих жителів і вивезено вантажівками до Кракова. Історія демонтажу та евакуації іконостаса детально описується у львівському часописі «Діло», за 1916 рік.[6]

У жовтні того ж року за сприяння Центральної комісії з охорони пам'яток у Відні його перевезли до віденського Австрійського Імператорсько-Королівського музею мистецтва і промисловості (Kaiserliches Königliches Österreichischen Museums für Kunst und Industrie).[7] Після завершення Першої світової війни на початку 1920-х рр. іконостас був переданий Польщі, потрапивши до одного з варшавських музеїв, можливо це був музей «Королівський замок у Варшаві».

Повернути Богородчанський іконостас до Галичини вдалося у 1924 р. завдяки заходам громади Богородчан на чолі з парохом отцем Антіном Рудницьким та, насамперед, активному клопотанню та фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького. Варшавське міністерство віросповідань і освіти перевезло іконостас для «…музеологічного переховування у Національний музей у Львові»[7] доти, коли стане можливість передати його до збудованої церкви в Богородчанах. Із середини 1930-х рр. іконостас був виставлений на сталій експозиції в одному із залів щойно збудованого нового корпусу Національного музею. Як свідчать документи, для експонування іконостасу на другому поверсі корпусу спеціально будувався зал відповідного розміру[8].

ісля закінчення Другої світової війни із встановленням окупаційного комуністичного режиму з його войовничим атеїзмом постала небезпека самого існування іконостасу, як і тисяч інших експонатів давнього українського мистецтва. Усі ікони були зняті з експозицій, щоб звільнити місце творам радянського соцреалізму, а в лютому 1953 р. вивезені з багатьма творами українського мистецтва до приміщення колишнього Вірменського кафедрального собору на вулиці Вірменській. Там у невідповідних умовах для зберігання музейних експонатів, ікони Богородчанського іконостасу, за винятком декількох експонатів, перебували близько 50-ти років — до початку 1990-х років. Пізніше, у 1960—1970-х роках, декілька ікон з іконостаса (великі ікони «Вознесіння» та «Успіння Богородиці») були у тимчасових та сталих експозиціях у приміщенні тодішнього Державного музею українського мистецтва (тодішня назва Національного музею у Львові ім. А. Шептицького) на вулиці Драгоманова 46, проте основна частина і далі перебувала в фондах у Вірменському соборі, схована від будь-якого споглядання і вивчення.

У 1995 році значна частина іконостаса була експонована на виставці присвяченої 90-річчю Національного музею - «Безцінні скарби України. Ікони Богородчанського іконостасу» в корпусі музею на вул. Драгоманова, 46, де було виставлено ряд найкращих ікон. Виставку доповнювали також численні документальні матеріали з історії іконостасу, мистецькі пам'ятки, історично пов'язані із монастирем Великий Скит у Маняві, графічні твори першого реставратора іконостасу Ю. Макаровича та полотна львівських художників із зображеннями монастиря (К. Устияновича, Р. Сельського, А. Манастирського)[9]

У 1997—2006 роках Богородчанський іконостас був повністю відреставрований фахівцями Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ЛФ ННДРЦ). У 2000 році спільно Національним музеєм у Львові та ЛФ ННДРЦ України на честь 2000-ліття Різдва Христового було організовано масштабну виставку відреставрованих ікон іконостасу під назвою: «Реставрація іконостасу Воздвиженської церкви Скиту Манявського», тепер уже в залах музею на проспекті Свободи 10.[10]

Після завершення реставрації в 2006 році, частина іконостасу експонується в одному з залів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Існує декілька варіантів експонування іконостасу зі Скиту Манявського, як у приміщенні головного корпусу Національного музею у Львові на проспекті Свободи, 20, так і в окремому, спеціально збудованому музейному приміщенні[11]

Структура та іконографія[ред. | ред. код]

В загальних рисах іконостас із монастиря Великий Скит у Маняві нагадує великі іконостасні комплекси центральної та східної України (Сорочинський, Ніжинський, Березнянський іконостаси, іконостас Надбрамної Троїцької церкви Києво-Печерської лаври) й інші іконописні твори цього часу, але своїм стриманим гармонійним стилем він значно контрастує з їхнім подеколи надмірно-пишним, іконописом та різьбленням. Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит в Маняві є твором зовсім іншої епохи і зовсім іншої орієнтації. Творячи у перехідний період від Ренесансу через маньєризм до бароко, його автор Йов Кондзелевич органічно поєднав здобутки візантійського та українського іконопису XVII ст., впливи італійського та північноєвропейського маньєризму, барокового іконопису України і мистецькі пошуки першої половини XVIII ст.

Іконостас із монастиря Великий Скит в Маняві має класичну композицію характерну для українського іконостасу XVII ст., а саме складається із п'яти рядів, або ярусів вміщених у прямолінійні горизонтальні тябла: цокольний ряд, або предела, намісний ряд, празниковий, апостольський та пророчий ряди і завершення. Іконостас із Великого Скиту великого розміру (орієнтовно 13 х 11 м), складається з п'яти рядів та завершення, в яких розміщено велику кількість іконних зображень різного розміру, від мініатюр до ікон розмірами понад два метри. Починаючи з основи (предела) на яких розташовані ікони «Христос у Никодима», «Катування Христа терновим вінком», «Явлення Христа в Емаусі», «Апостоли біля гробу Богородиці», «Благовіщення Богородиці надходячої години смерті» «Спокуса Христа в пустелі», «Похорон Антонія Печерського» та «Зустріч Марії і Єлизавети»; намісного ряду, з храмовою іконою «Воздвиження Чесного Хреста», та іконами «Святі Антоній і Феодосій Печерські», «Христос-Учитель», «Богородиця-Дороговказниця», дияконськими дверима з зображеннями Архістратига Михаїла і Архангела Гавриїла та Царських воріт, на одвірках яких зображенні Св. Іван Золотоустий та Св. Василій Великий; празникового ряду, з дванадцятьма святами, та іконами «Тайна вечеря» і «Моління про чашу», апостольського ряду з парним зображенням апостолів і центральною іконою іконостасу «Моління» (Деісіс), та шість ікон пророчого ряду з 12 пророками; завершує іконостас ікона «Знамення Богородиці», монументальне Розп'яття з Предстоячими та скульптура пелікана, який своєю кров'ю годує пташенят — символ батьківської любові та самопожертви Ісуса Христа. Дві великі ікони «Успіння Богородиці» та «Вознесіння Христове», розташовані по краях іконостасу, що є фактично окремими вівтарями, завершуються невеликими іконами восьмикутної форми «Коронування Богородиці» та «Старозаповітною Трійцею». Саме на одній із цих ікон, а саме на іконі «Вознесіння Христове» присутній авторський підпис Йова Кондзелевича та дата:

« «Недостойний Ієромонах Йов Кондзелевич законник святого общежительного монастиря Білостоцькаго рукою власною сділа. Року Божія АΨΕ» «

Світлини[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Богородчанський іконостас yovkondzelevych.com
  2. Целевич Ю. Історія Скиту Манявського від його основання аж до замкнення (1611—1785). — Львів, 1887. — С. 124, 125.; Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski // Przaegland archeologiczny. Organ C. K. Konserwatorium pomnikow oraz towarzystwa archeologicznego. Zesz. 4. — Lwow, 1888. — S. 218.
  3. Иконостасъ з Скита-Манявского въ Богородчанахъ — мъстъ // Діло. 1880. — № 82 (22 жовтня / 3 листопада). — С. 1.
  4. Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski… — S. .
  5. 3 судової салі: Процес о Іконостас [богородчанський] // Діло. 1894. — ч. 228.
  6. Богородчанський іконостас // Діло. — Львів, 1916. — Ч. 231. (21 вересня) Новинки.
  7. а б Мисюга Б., Откович М. Богородчанський іконостас: реставрація, пошуки, знахідки // Київська церква. — Львів, 2000. — № 5 (11). — С. 102.
  8. Сидор О. Національний музей у Львові в історії музейництва Галичини кінця XIX — ХХ ст. // Літопис Національного музею. — Львів, 2004. — № 3 (8). — С. 26.
  9. Лупій Т. Хроніка 1991—1999 років // Літопис Національного музею. — Львів, 2000. — № 1 (6). — С. 64—65.
  10. Демко Т. Хроніка 2000 року // Літопис Національного музею. — Львів, — 2001, — № 2 (7). — С. 57.
  11. Откович Т. Іконостас з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Історія, перспективи та варіанти його експонування в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького в ХХ ст. // Матеріали міжнародної конференції: «Музеї Львова: історія, події, люди». Львів. Львівський історичний музей. 27 — 28 жовтня 2011 р. — С. 97—116.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Батіг М. Іов Кондзелевич і Богородчанський іконостас. — Львів, 1957.
  • Богородчанський іконостас // Діло. — Львів, 1916. — Ч. 231. (21 вересня). — (Новинки).
  • Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. — Львів, 1967.
  • Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. Частина перша. — Львів, 1922.
  • 3 судової салі: Процес о Іконостас [богородчанський] // Діло. — 1894. — ч. 228.
  • Іконостас Воздвиженської церкви Скиту Манявського [Каталог виставки відреставрованих ікон] / [Автор-упорядник Канарська О]. Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського уставу. — Львів, 2000. — Випуск 5.
  • Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський [Альбом — каталог] / [Автори проекту Мирослав Откович, Володимир Турецький, Степан Кубів]. — Львів : Наукове видання Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України, 2005.
  • Мисюга Б., Откович М. Богородчанський іконостас: реставрація, пошуки, знахідки // Київська церква. — Львів, 2000. — № 5 (11).
  • Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. — К. : Наукова думка, 1991.
  • Овсійчук В. Українське малярство X—XVIII ст.: Проблеми кольору. — Львів : Ін-т нарознавства НАН України, 1996.
  • Островський Ю., Пелех М. Нові матеріали до історії досліджень та реставрації Богородчанського іконостаса у XIX ст. (Атрибуція нововіднайдених фотографій іконостаса Воздвиженської церкви із Скиту Манявського 1698—1705 рр. у церкві м. Богородчан) / Національний науково-дослідний реставраційний центр. Львівський філіал. Бюлетень. Інформаційний випуск. — Львів — № 1 (10), 2008.
  • Откович Т. Декоративне різьблення іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Проблема стилю // Вісник ЛДУ. Серія: мистецтвознавство. — Львів, 2009. — Випуск 9. — С. 173—182.
  • Откович Т. Іконографічна схема іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) 1698—1705 рр. авторства Йова Кондзелевича // Народознавчі зошити. — Львів. — 2011. — № 6 (102) (листопад—грудень). — С. 986—998.
  • Откович Т. Іконостас церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський. Історія виникнення, вивчення і реставрацій / Тарас Откович // Національний науково-дослідний реставраційний центр. Львівський філіал. Бюлетень. Інформаційний випуск. — Львів, 2006. — № 1(7) — С. 5—18.
  • Откович Т. Історія експонування іконостаса із церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас). Вісник ЛНАМ. — Львів, 2010. — Випуск 21. — С. 34—46.
  • Откович Т. Історія реставрації іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) // Вісник ПРКУ. Мистецтвознавство. — Івано-Франківськ, 2010. Випуск 19 — 20. — С. 43—55.
  • Скит Манявський і Богородчанський іконостас [автори текстів М. Драган, І. Свєнціцький, В. Пещанський]. — Жовква, 1926.
  • Сидор О. Манявсько-Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича: маловідомі аспекти іконографії // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. м. Луцьк, 31 жовтня-1 листопада 2002 р. — Луцьк, 2002.
  • Скоп П. Мистецькі стилі в пластиці Богородчанського іконостасу / Петро Скоп // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17 — 18 грудня 1997 року. — Луцьк, 1997. — С. 31—34.
  • Старик В. Ліквідація Манявського Скиту в 1785 році. Буковинські свідчення йосифінської «культурної революції» // Інформаційний вісник Львівського філіалу Нпціонального науково-дослідного реставраційного центру України. Бюлетень. — Львів, 2006. — № 7.
  • Иконостасъ з Скита-Манявского въ Богородчанахъ — мъстъ // Діло. — 1880. — № 82 (22 жовтня / 3 листопада).
  • Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski // Przaegland archeologiczny. Organ C. K. Konserwatorium pomnikow oraz towarzystwa archeologicznego. Zesz. 4. — Lwow, 1888.
  • Łoziński W. Malarstwo cerkiewne na Rusi // Kwartalnik Histrycny. — Lwow, 1887. — rocznik I. — S. 149—209.
  • Moklowski T. Skit w Maniawie na podstawie badan dokonanycz latem w roku 1911 // Sprawozdania Komisij dla badania historij sztuki w Polsce. — t IX. — S. 432—450.