Богоявленський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Богоявленськ)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богоявленський
Миколаїв
Загальна інформація
46°52′07″ пн. ш. 32°01′35″ сх. д. / 46.86861° пн. ш. 32.02639° сх. д. / 46.86861; 32.02639Координати: 46°52′07″ пн. ш. 32°01′35″ сх. д. / 46.86861° пн. ш. 32.02639° сх. д. / 46.86861; 32.02639
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Корабельний
Головні вулиці Богоявленський проспект
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Карта
Богоявленський. Карта розташування: Україна
Богоявленський
Богоявленський
Богоявленський (Україна)

Богоявленський[1], Вітовка, Вітовтів, Вітовтове, Богоявленськ, Богоявленське, Жовтневе — місцевість у Корабельному районі Миколаєва, за 12 км на південь від центра міста. Колись давнє місто на лівому березі Бузького Лиману.

Історія[ред. | ред. код]

Місцина Вітовки була заселена з залізної доби. Поблизу Вітовки були стани кімерійців або скіфів, котрі залишили по собі кургани. З 4 століття до н. е. тут оселяються греки, поселення яких відомі біля Сіверсового маяка та сіл Лупареве і Лимани. У 200—400 роках простежується перебування слов'ян — антів.

Неподалік Вітовки, на піщаній косі (зараз територія заводу Океан) існував Дівочий (жіночий) монастир, котрий був зруйнований монголами у 1233 — 1236 роках.

Вітовка[ред. | ред. код]

Заснована Великим князем Вітовтом 1399 року. За наказом великого князя був збудований Вітовтовий замок (фортеця з вежею і митницею для контролю торгівлі з татарами). Зараз Корабельний район міста Миколаєва. На давніх мапах відомого французького військового інженера Гійома Левасера де Боплана (котрий перебував в той час на службі польського короля) поселення означене Winoradna Kricza . Насправді на давніх мапах 17 століття існує чотири варіанти написання назви поселення але жодна з них не правильна . Згідно нарису самого Ґійома де Боплана " Цікавий опис України Польської " , на 255 сторінці чітко вказано назву поселення - " Winoradna Krynica " (найвірогідніше Виноградна Криниця). (13) На турецьких же мапах поселення позначене як Вітольд Гіммані (Вітовські Бані), позаяк типові вежі доби Великого Князівства Литовського мали бані (куполи). Люди заселяли береги однойменної річки Вітовки, котра протікає Вітовською (Кличанівською) балкою і впадає до Південного Бугу. Поселення Вітовка довгий час залишалася крайнім форпостом Великого Князівства Литовського аж до часу завоювання правобережжя Богу військами Великого Князівства Литовського та заснування великим князем Вітовтом фортеці Дашів (нині Очаків).

Церква Святого Богоявлення Господнього діяла у Вітовці здавна. Дати будівництва та освячення цього храму не відомі, але згадується, що 1773 року згадана церква ще діяла, хоч і була дуже стара і перебувала у аварійному стані, свідченням тому — парафіяльні метричні книги. У 1774 році місцевими мешканцями було закладене будівництво нового храму. На сьогодні давня Вітовка є Корабельним районом м. Миколаєва та райцентром Вітовського району.

За Кючук-Кайнарджийською мирною угодою 1774 року Вітовка разом з землями між Дніпром і Бугом відійшла до Російської імперії та отримала статус адміралтейського поселення.

В часи російсько-турецької війни 1787—1792 років у Вітовці стояли частини Бузького єгерського корпусу під командуванням М. Кутузова, котрий завітав сюди 25 травня 1788 року в пошуках зручної переправи для штурму Ачі-Кале (нині Очаків). Разом з тим у Вітовці перебували підрозділи Чорноморського козацтва. Чорноморським козацтвом під час штурму фортеці Очаків (давня українська назва — Дашів) керував кошовий отаман Сидір Білий, котрий певний час перебував у Вітовці. Саме у Вітовці базувалася Лиманська флотилія Чорноморського козацтва, котра блокувала постачання з моря обложеної османської фортеці Очаків та провадила штурм військових кораблів та галер Османської Порти. У Вітовці був влаштований військовий шпиталь, лікував поранених та хворих всесвітньо відомий лікар-епідеміолог С. Д. Самійлович, племінник гетьмана Івана Самойловича. Лікування цілющою джерельною водою та місцевими травами зцілювало недужих. Після перемоги Чорноморського козацтва над Османським флотом на водах Очаківских у Вітовці була споруджена верф для будівництва так званих суден малого моря (Чайок та Скампавеїв).

Богоявленськ[ред. | ред. код]

1789 року Вітовку було перейменовано на Богоявленськ, з причини побудови нової церкви Богоявлення Господнього. Архітектор Іван Старов розробив генеральний план забудови Богоявленська. Голландського архітектора Вікентія Ван Резанта також було залучено до планування та забудови міста. У Богоявленському побудували канатну та вітрильну фабрики, заснована перша в Російській імперії школа практичного рільництва (проіснувала лише сім років і була переведена до Петербурга) та садівництва професора М. Г. Ліванова, закладений Казенний сад з майже 20 000 плодовими та декоративними деревами.

У Богоявленську містилися заміські резиденції адміралів Чорноморського флоту, адміралтейство якого перебувало у Миколаєві. Богоявленськ був адміралтейським військовим поселенням у 17901861 роках. У Вітовці було зведено будинок для Потьомкіна, до якого він завжди повертався, навіть коли бував у справах в Херсоні. Потьомкін висловлював бажання бути похованим саме тут, проте за волею імператриці був похований у Херсоні.

1887 року Богоявленськ став посадом Миколаєва і підпорядкувався Херсонській губернській управі. У 1889 році в Богоявленському налічувалось 54 вітряних млини, більшість з яких була розташована в районі сучасної СШ № 40.

З приходом більшовицької влади життя селян стало нестерпним, розпочалися численні продзаготівлі, реквізиції, пограбування (експропріації), залякування населення. У відповідь на репресії радянських каральних органів в 1920 році богоявленці піднімають антибільшовицьке повстання. Повстання охопило не лише Богоявленськ, але й довколишні хутори та Кисляківську волость. Чекісти взяли у заручники членів родин повсталих, і ув'язнили їх у м. Миколаєві. Повсталі селяни рушили на Миколаїв звільняти заручників. Червоні ж вислали на зустріч повсталим бронепоїзд, котрий зі станції Кульбакине став розстрілювати з гармат селище Богоявленськ. Наступ повстанців захлинувся, бо селяни поспішили до своїх родин. Повстання було жорстоко придушене, багато селян було розстріляно, а їхнє майно пограбоване більшовиками.

У 1921 році селище стає центром волості. У часи Голодомору 1932—1933 років Богоявленськ було занесено на «Чорну дошку». Від голоду померло багато людей. До Сибіру було вислано 18 родин заможних селян.

Жовтневе[ред. | ред. код]

В 1938 році Президія Верховної Ради УРСР перейменовує Богоявленськ на Жовтневе. 22 березня 1944 року 28-а радянська армія захопила Жовтневе в німецьких та чеських військ.

22 грудня 1973 року згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2314-VIII місто Жовтневе Жовтневого району включене до складу міста Миколаїв у новостворений Корабельний міський район.

У старій Вітовці нагромаджено великий промисловий комплекс. Тут побудовано Миколаївський глиноземний завод, суднобудівний завод «Океан», пивзавод «Янтар», завод «Сільмаш», завод «Континент», військовий порт, завод залізобетонних конструкцій, також у Корабельному районі знаходиться унікальний для півдня України плавбасейн «Водолій».

Вулиці Богоявленського[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Хроніка Бихівця. — ПСРЛ. — Т.32. — М.: Наука, 1975, — Хроника Быховца. — С.139.
  • Мацей Стрийковський. Твори «O sprawach rycerskich i domowych slawnego narodu litewskiego, …», — 1978 р, Варшава.
  • Антонович Володимир. «Нарис історії Великого Князівства Литовського до середини 15 століття» (Київ, 1878)
  • Заковоротний Д. І. — «Храми Прибужжя» — Миколаїв 2004 — с 31-32.
  • Кас'яновський В. О. історико- краєзнавчі нариси з книги «Богоявленськ і його околиці» — Сімферополь видавництво «Тавріда» 2012.
  • В'ячеслав Кулаков. Нарис — «Баня в которой не мылся Витовт».
  • «Храми найдавніших часів» — «Магічна Лавка» Миколаїв, серпень 2008.
  • Серединський О. В. науковий співробітник Миколаївського обл. архіву — (Чорноморське адміралтейське поселення Богоявленськ 1790—1861 рр.).
  • «ЧОРНИЙ КОРСАР І СИДІР БІЛИЙ» — Володимир Кравцевич-Рожнецький, — (Дзеркало Тижня № 43. 3 листопада 2001р).
  • «Козацький флот України» — 4 гл . (Україна; шлях до моря.), розділ 1 — Становлення українського флоту. — М. Мамчак.
  • «ЧОРНОМОРСЬКІ КОЗАКИ В БИТВАХ НА ВОДІ ПРОТИ ТУРКІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ 1787—1791 рр». — Сергій Чорний. «Флот України». м. Очаків.
  • Коротка історія Корабельного району
  • "Zbiór pamiętników o dawnej Polszcze" przez J.U. Niemcewicza . Tom 3, w Lipsku Nakładem i Drukiem Reitkopfa i Haertela. 1839 . str. 255