Богунський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Богунський полк — збройне формування уряду Української Народної Республіки Рад — складової частини РРФСР[1], пізніше УСРР у період радянсько-української війни часів Перших визвольних змагань, частина так званих червоних козаків, створених на противагу українському Вільному козацтву.

Полк з такою назвою був створений у складі 1-ї української радянської дивізії та її наступниць[2]. Свою назву полк отримав на честь командира Богунського полку (сформованого восени 1918 р. у «нейтральній зоні» на території Чернігівської губернії, для збройної інтервенції в Україну під час радянсько-української війни) Шарого (псевдо Богунський) Антона Савича, ліквідованого за наказом Л. Троцького влітку 1919 р.

Влітку 1918 року А. Шарий очолив повстанські загони проти австрійців і німців. Після придушення повстання під Таращею він повів до нейтральної зони близько 600 повстанців, які потім склали основу Богунського полку 1-ї української радянської дивізії (пізніше радянською пропагандою назва полку асоціювалася з полковником часів Хмельниччини Іваном Богуном).

Спершу Богунський був третім полком дивізії (командир — Микола Щорс), сформованим в районі Унеча — Сураж з Дніпровського загону[3] і окремих повстанських загонів сіл Кулаги та Розорені Хутори під командуванням А. Шарого, який обрав собі псевдонім Богунський (є версія, що А. Шарий обрав ім'я пристані Богун на Дніпрі біля рідного села). Згодом до лав полку долучилися бійці батальйону, що був сформований у Брянську. За споминами генерала-хорунжого Армії УНР Всеволода Петріва, етнічний склад полку був таким: 40% були «москалями з Тамбовщини», та 60% з інших російських губерній, включно Слобідську Стародубщину[4].

Вагомий відсоток становили вихідці з півдня України (Донбас, Харківщина тощо), повстанці з Волинської та Полтавської губерній, що брали участь або в Січневому заколоті[5], або в таращанських подіях відповідно.

Після того, як з дивізії виділився Корпус Червоного Козацтва, це формування отримує назву 1-го українського радянського[6]. Попри це, Щорс уперто використовує «стару» назву в кожному донесенні до штабу дивізії. Більшовицькі очільники вважають за потрібне піти на компроміс. Для цього 6 лютого 1919 р. Антонов-Овсієнко та Щаденко пишуть клопотання в Раду Народних Комісарів такого змісту:

Голові РНК Раковскому, члену Реввійськради Коцюбинскому, Наркомвоєн Межлауку. Копія наштаб фронта Глаголєву.

Перший Радянський Український полк проявив особливі звитяги за весь час революційної боротьби в Україні, особливо при захопленні Києва. Ходатайствуємо перед Тимчасовим Радянським урядом України про нагородження означеного полку почесним прапором і просимо залишити за ним назву «Богунського», а також про нагородження командира полка тов. Щорса за вміле керівництво полком почесною зброєю.

Навесні 1919 року з Богунського та інших полків створюється Богунська бригада. Деякий час полки бригади носять назву «українські радянські»[7], але влітку під час реорганізації в 44-у стрілецьку дивізію, назва «богунських» поширюється й на них. Таким чином в цей період Богунська бригада під командою Богенгарда складається з 388-го (командир — Квятек), 389-го (командири Кирпонос, потім — Данилюк) та 390-го (командир — Гавриченко) Богунських полків.

У лютому 1920 року Квятек йде по службі на щабель вище — на посаду комбрига, а його місце посідає Кащеєв. Після згортання бригади в полк, Квятек його ж і очолює, а сам полк отримує назву 130-го Богунського. На цьому історія 388-го та інших полків закінчується.

Дізнавшись про розстріл Антона Шарого, 1-й полк під командуванням двоюрідного брата Шарого Лопаткіна підняв бунт і вирушив громити більшовиків. Загинув Лопаткін під селом Піщане.

Протягом десятиріч дані про комбрига Шарого (Богунського) замовчувались. Всю його родину — братів і сестер — у 1920-х роках було заарештовано і відправлено на Соловки.

Шефські зв'язки[ред.ред. код]

Після закінчення радянсько-української війни радянська дійсність явила світу шефство заводу «Арсенал» над 130-м Богунським полком. Розпочинається цей процес від грудня 1922 року. Ковальский цех взяв шефство над першою ротою, токарний — над пятою і т. д.

Пам'яті богунців[ред.ред. код]

На згадку про події радянсько-української війни західна околиця Житомира, де колись стояв Богунський полк, у 1973 отримала назву Богунія (колишня назва — Врангелівка).

Розгром[ред.ред. код]

Більша частина полку у складі Таращанської дивізії була розгромлена 1919-го року Волинською групою Армії УНР на чолі з Всеволодом Петрівим. За його споминами, ті з богунців, хто потрапили до полону на 40% були «москалями з Тамбовщини», та 60% з інших російських губерній, включно Слобідську Стародубщину[4]:

«Коли я питав полонених про історію та назви їх полків, то лише один підстаршина Богунівець дав відповідь, решта або нічого не знала, або плели що назва пішла від російського революціонера 1905-го року який називався Богунов»

Виноски[ред.ред. код]

  1. Малий словник історії України
  2. Від 22 вересня 1918 р. — Перша повстанська, від 24 листопада 1918 р. — Особлива повстанська, від 6 грудня 1918 — Перша українська радянська дивізії у складі Української Червоної армії; від 16 червня 1919 р., а фактично з 15 серпня 1919 р. — 44-а стрілецька дивізія у складі Червоної армії.
  3. Власне, таку назву загін під проводом Михалдико й Гасанова носив тільки наприкінці літа та восени 1918 року. Створений у квітні місяці того ж таки року на території РРФСР, це військове угрупування діяло за наказами штаба ОрВО та директивами Орловської ЧК.
  4. а б В. Петрів Спомини з часів української революції (1917—1921) Ч.4/Повстяння Таращанців під проводом Шинкаря.
  5. Документи Центрального Держархіву, Ін-ту Історії НАН України та Національного музею історії України
  6. РДВА/ЦГАСА, ф. 174, оп. 2, с. 1, арк. 368—369.
  7. Крім 1-го Богунського полку в цей період бригаду складають також 2-й український радянський, сформований із запасного 22-го українського радянського, та 21-й український радянський полки, як третій полк бригади.

Література[ред.ред. код]

  • История походов и боевых действий 44-ой Киевской стрелковой дивизии 1918—1920 г.г. Коллективный труд красноармейцев, командиров и политработников-ветеранов 44-й дивизии под общей редакцией А.Осипова. — К.: Издание Киевского губисполкома, — 1923.
  • Карпенко В. В., Щорс, М.:Молодая Гвардия — 1974
  • Білан Ю. Я., Вітчизняна війна українського народу проти німецьких окупантів у 1918 році, — К., 1960
  • Громадянська війна на Україні, 1918—1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — К.: Наукова думка, 1967
  • Тронько П. Т., Історія заводу «Арсенал» імені В. І. Леніна, — Інститут історії (Академія наук Української РСР), — К.: Наукова думка, 1986
  • Коцарь Ю. М., Іменем революції, сб. «Нас надихала революція», Політвидав України, К. — 1975
  • Тищенко Й. П., Рік з легендарним Щорсом, сб. «Нас надихала революція», Політвидав України, К. — 1975
  • Марьенков Є. М., «Щорс. Очерки» — Смоленськ: Запгиз, 1936