Богунський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Богунський полк — військова структура у період громадянської війни в Українській Державі в 1917—1920х рр., одна з військових структур відомих згодом під збірними назвами червоні козаки і червоні партизани, самі себе називали козаками і партизанами, виступали в основному під червоними прапорами (прапор Революції).

Полк з такою назвою був створений у складі 1-ї повстанської дивізії та її наступниць[1] восени 1918 року в нейтральній смузі на території тогочасної Чернігівської губернії. Свою назву полк отримав на честь командира полку Антона Савича Богунського (Шарого). А. Богунський був ліквідований Л. Троцьким влітку 1919 року у віці 20 років. Найімовірніше — за націоналістичні переконання.

Влітку 1918 року А. Шарий очолив повстанські загони проти австрійців і німців. Після придушення повстання під Таращею він повів до нейтральної зони близько 600 повстанців, які потім склали основу Богунського полку 1-ї Української радянської дивізії (пізніше радянською пропагандою назва полку була асоційована з учасником Хмельниччини І. Богуном).

Спершу Богунський був третім полком повстанської дивізії (командир — Микола Щорс), сформованим в районі Унеча — Сураж з Дніпровського загону[2] і окремих повстанських загонів сіл Кулаги та Розорені Хутори під командуванням А. Шарого, який обрав собі псевдонім Богунський (є версія, що А. Шарий обрав ім'я пристані Богун на Дніпрі біля рідного села). Згодом до лав полку долучилися бійці батальйону, що був сформований у Брянську. За етнічним складом більшість у полку складали українці, що були родом з Чернігівської губернії. Вагомий відстоток становили вихідці з пролетарських районів півдня України (Донбас, Харківщина тощо), повстанці з Волинської та Полтавської губерній, що брали участь або в Січневому повстанні, або в таращанських подіях відповідно.

Після того, як з дивізії виділився Корпус Червоного Козацтва, це червонокозацьке формування отримує назву 1-го українського радянського[3]. Попри це, Щорс уперто використовуює «стару» назву в кожному донесенні до штабу дивізії. Більшовицькі чільники вважають за потрібне піти на компроміс. Для цього 6 лютого 1919 р. Антонов-Овсієнко та Щаденко пишуть клопотання в Раду Народних Комісарів наступного змісту:

Голові РНК Раковскому, члену Реввійськради Коцюбинскому, Наркомвоєн Межлауку. Копія наштаб фронта Глаголєву.

Перший Радянський Український полк проявив особливі звитяги за весь час революційної боротьби в Україні, особливо при захопленні Києва. Ходатайствуємо перед Тимчасовим Радянським урядом України про нагородження означеного полку почесним прапором і просимо залишити за ним назву «Богунського», а також про нагородження командира полка тов. Щорса за вміле керівництво полком почесною зброєю.

Не зайве сказати, що за життя нагорода Щорсові так і не була вручена.

Навесні 1919 року з Богунського та інших полків створюється Богунська бригада. Деякий час полки бригади носять назву «українські радянські»[4], але влітку під час реорганізації в 44-у стрілецьку дивізію, назва «богунських» поширюється й на них. Таким чином в цей період Богунська бригада під командою Богенгарда складається з 388-го (командир — Квятек), 389-го (командири Кирпонос, потім — Данилюк) та 390-го (командир — Гавриченко) Богунських полків.

У лютому 1920 року Квятек йде по службі на щабель вище — на посаду комбрига, а його місце посідає Кащеєв. Після згортання бригади в полк, Квятек його ж і очолює, а сам полк отримує назву 130-го Богунського. На цьому історія 388-го та інших полків закінчується.

Дізнавшись про розстріл Антона Шарого, 1-й полк під командуванням двоюрідного брата Шарого Лопаткіна підняв бунт і вирушив громити більшовиків. Загинув Лопаткін під селом Піщане.

Протягом десятиріч про комбрига Шарого (Богунського) мовчали — мовляв, такого не було. Всю його родину – братів і сестер – у 1920-х роках було заарештовано і відправлено на Соловки.

Шефські зв'язки[ред.ред. код]

Після закінчення громадянської війни радянська дійсність явила світу шефство заводу «Арсенал» над 130-м Богунським полком. Розпочинається цей процес від грудня 1922 року. Ковальский цех взяв шефство над першою ротою, токарний — над пятою і т. д. На жаль, до нас не дійшов перелік конкретних справ арсенальців щодо боєздатності Богунського полку. Так само не збереглось, коли обірвався зв'язок народу й армії.

Пам'яті богунців[ред.ред. код]

На згадку про події громадянської війни західна околиця Житомира, де колись стояв Богунський полк, називається Богунією (колишня назва — Врангелівка).

Виноски[ред.ред. код]

  1. Від 22 вересня 1918 р. — Перша повстанська, від 24 листопада 1918 р. — Особлива повстанська, від 6 грудня 1918 — Перша українська радянська дивізії у складі Української Червоної армії; від 16 червня 1919 р., а фактично з 15 серпня 1919 р. — 44-а стрілецька дивізія у складі Червоної армії.
  2. Власне, таку назву загін під проводом Михалдико й Гасанова носив тільки наприкінці літа та восени 1918 року. Створений у квітні місяці того ж таки року на території РРФСР, це військове угрупування діяло за наказами штаба ОрВО та директивами Орловської ЧК.
  3. РДВА/ЦГАСА, ф. 174, оп. 2, с. 1, арк. 368—369.
  4. Крім 1-го Богунського полку в цей період бригаду складають також 2-й український радянський, сформований із запасного 22-го українського радянського, та 21-й український радянський полки, як третій полк бригади.

Література[ред.ред. код]

  • История походов и боевых действий 44-ой Киевской стрелковой дивизии 1918—1920 г.г. Коллективный труд красноармейцев, командиров и политработников-ветеранов 44-й дивизии под общей редакцией А.Осипова. — К.: Издание Киевского губисполкома, — 1923.
  • Карпенко В. В., Щорс, М.:Молодая Гвардия — 1974
  • Білан Ю. Я., Вітчизняна війна українського народу проти німецьких окупантів у 1918 році, — К., 1960
  • Громадянська війна на Україні, 1918—1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — К.: Наукова думка, 1967
  • Тронько П. Т., Історія заводу «Арсенал» імені В. І. Леніна, — Інститут історії (Академія наук Української РСР), — К.: Наукова думка, 1986
  • Коцарь Ю. М., Іменем революції, сб. «Нас надихала революція», Політвидав України, К. — 1975
  • Тищенко Й. П., Рік з легендарним Щорсом, сб. «Нас надихала революція», Політвидав України, К. — 1975
  • Марьенков Є. М., «Щорс. Очерки» — Смоленськ: Запгиз, 1936