Богуславська Ксенія Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ксенія Леонідівна Богуславська
рос. Ксения Леонидовна Богуславская
Ксения Богуславская.jpg
Народження 20 лютого (4 березня) 1894(1894-03-04)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 28 грудня 1956(1956-12-28) (62 роки)
  Париж, Франція
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство Російська імперія,Франція
Жанр живопис, графіка
Навчання Імператорська спілка сприяння мистецтву[ru]
Діяльність художниця
Напрямок Авангардизм, супрематизм
Член Супремус

Богуславська Ксенія Леонідівна у Вікісховищі?

Ксенія Леонідівна Богуславська (Богуславська-Пуні, Пуні-Богуславська; 24 січня 1892 — 3 травня 1971[1]) — живописець, графік, театральна художниця, дизайнерка, поетесса.

Нею захоплювались, їй присвячували вірші, згадували у своїх творах, зокрема, В. Хлєбніков, описуючи її як Мавку у творі ,,Ночі в Галичині", та Б.Лівшиць.

Біографія[ред. | ред. код]

Ксенія Богуславська, в родині та серед друзів Оксана, походила з української родини. Російська поетка Віра Лур'є залишила спогади про перебування за кордоном, у яких є такі слова[2]:

<<Кубист Іван Пуні був красенем, та жінками взагалі не цікавився, хоча і був жонатий. Його живописна манера залишилась мені чужою. Його дружина, українськая художница Ксенія Леонідівна Богуславська, зі своєї сторони, любила жінок і товаришувала з маловідомою поетесою та художницею Феррарі, котра проживала на Клейстштрассе в Шененберзі, навпроти дому, де було ательє Пуні. Картини Ксениї Богуславської я не можу згадати, ймовірно, вони не особливо мене вразили>>.

Належала до творчого товариства художників-авангардистів «Супремус». Від 1913 року перебувала в шлюбі з Іваном Пуні. Їхня квартира й майстерня на 6-му поверсі будинку 1/56 на Гатчинській вулиці в Санкт-Петербурзі, де вони проживали від 1913 до 1915 року, була своєрідним «салоном», місцем зустрічей художників і поетів, авангардистів і футуристів:

«…Це був петербурзький різновид будинку Екстер, тільки 'богемніший'. У Пуні бували ми всі: Хлєбников, Маяковський, Бурлюк, Матюшин, Сєверянин. Дотепна, повна енергії, зовні чарівна Ксана Пуні дуже скоро зуміла виявитися центром, до якого тяжіли будетляни, чиє існування було досить незатишним.…»(Бенедикт Лівшиць).

Навчалася в художній школі Товариства заохочення мистецтв. У 1911—1913 роках проживала в Парижі, займалася в Російській академії, заробляла розписом тканин для фірми П. Пуаре. 1913 року повернулася до Петербурга. Брала участь у першій футуристичній виставці (1915), виставках «Бубновий валет» (1919), «Світ мистецтва» (1916—1918) та ін.

У 1915-1916 роках перебувала разом з чоловіком у селі Вербівка під Києвом у відомому артцентрі української вишивки, заснованому Наталією Давидовою.

У ці роки Богуславська на свої кошти випустила збірку «Рыкающий Парнас», у якій брали участь Ігор Сєверянин, Микола і Давид Бурлюки, Іван Пуні, Бенедикт Лівшиць та ін. (збірку заборонила цензура, тираж вилучено). 1915 року подружжя Пуні організувало в Петрограді виставки «Трамвай В», «0,10», в яких брали участь найвизначніші художники — авангардисти і (футуристи, безпредметники). Подружжя Пуні проголошувало в листівці, яку поширювали на виставці «0,10», «свободу предмету від сенсу».

1919 року через Фінляндію емігрувала до Берліна. Виконувала обкладинки для німецьких і російських видавництв, а також займалася сценографією в театрі-кабаре «Синій птах» і Російському романтичному театрі. Від 1920 року проживала в Німеччині. Брала участь у 1-й Російській художній виставці в Берліні (1922). Від 1924 року проживала в Парижі.

У Парижі брала участь разом з чоловіком у виставках українських художників.

У 1925 році виставила свої картини на спільній з чоловіком виставці в галереї Барбазангес[de]. Займалася створенням моделей одягу та малюнками для тканин для різних фірм. Брала участь в Салоні незалежних[ru] (1966), салоні Нових реальностей (Vincennes, Parc Floral, 1972). Брала участь в організації виставок Івана Пуні в Musée de l'Orangerie (1966) і галереї Passali (1974). 1959 року подарувала Музею сучасного мистецтва Парижа 12 картин свого чоловіка, у 1966 році передала Національній бібліотеці його гравюри та документи.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. БОГУСЛАВСЬКА Ксенія Леонідівна(рос.)
  2. Лурье, Вера (2006). Воспоминания. Студия. Процитовано 2018-12-28. 

Джерела[ред. | ред. код]