Богуслав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богуслав
Gerb-boguslav.png Boguslav town prapor.png
Герб Богуслава Прапор Богуслава
Вид на Богуслав з правого берега р. Рось
Вид на Богуслав з правого берега р. Рось
Богуслав
Богуслав на мапі Київської області
Богуслав на мапі Київської області
Богуслав
Богуслав на мапі України
Богуслав на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район Богуславський
Код КОАТУУ 3220610100
Засноване 1032
Магдебурзьке право 1620
Статус міста з 1938[1] року
Населення 16864 (01.01.2012)[2]
Площа 71 км²
Поштові індекси 09700
Телефонний код +380-4561
Координати 49°32′48″ пн. ш. 30°52′22″ сх. д. / 49.54667° пн. ш. 30.87278° сх. д. / 49.54667; 30.87278Координати: 49°32′48″ пн. ш. 30°52′22″ сх. д. / 49.54667° пн. ш. 30.87278° сх. д. / 49.54667; 30.87278
Водойма р. Рось
Міста-побратими Глибока, Сколе, Слов'янськ[3]
День міста друга субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Богуслав
До обл./респ. центру
 - фізична 126 км
 - залізницею 124 км
 - автошляхами 126 км
До Києва
 - фізична 126 км
 - залізницею 124 км
 - автошляхами 126 км
Міська влада
Адреса 09700, Київська обл., м. Богуслав, вул. Шевченка, 40, т. 5-10-73, 5-34-54
Веб-сторінка Богуславська Міська рада
Міський голова Дяченко Вячеслав Михайлович[4]

Commons-logo.svg Богуслав у Вікісховищі

Богусла́в — місто районного значення і районний центр Київської області, Україна. Розташований на річці Рось.

Топоніми[ред.ред. код]

Сама назва міста Богуслав походить, очевидно, від річки Богуславки-притоки Росі. Також, згідно з легендою, після того, як був відбитий набіг кочовиків на південні кордони Київської Русі, всі прославляли князя Ярослава Мудрого. У відповідь князь вимовив: «Богу слава!» і наказав збудувати у гирлі, тоді ще повноводної, річки Богуславки місто-фортецю, яке було названий Богуславлем.

Як стверджують богуславські дослідники, історична назва міста походить від старослов'янського «Буй Слав», що в перекладі означає — «хвала славним воїнам!».

Урбаноніми

У Богуславі нараховується понад 140 вулиць, у тому числі 36 провулків та 1 сквер[5].

Докладніше: Вулиці Богуслава

Історія[ред.ред. код]

Річка Рось у Богуславі

Поселення в географічній точці «м. Богуслав» існували ще задовго до офіційного надання йому статусу міста. Богуслав був заснований в 1032 році Київським князем Ярославом Мудрим.

Цікавий історичний факт;[джерело?]

Королева Швеції Астрид Ободритська або Астрид Мекленбурзька (швед. Astrid av obotriterna) донька князя ободритів (в племінний союз яких входило і плем'я «украни»), була матір'ю Інгігерди дружини Великого князя київського Ярослава Мудрого. Після повстань полабських слов'ян проти окупантів німців князь Київської Русі Ярослав I Мудрий був союзником саме полабських слов'ян. Яких обороняв благочестивий князь Богуслав I. І Богуслав I був чоловіком Анастасії Великопольської, доньки Євдокії Ізяславни династії Рюриковичів, батько якої був Ізяслав Мстиславич правнук Ярослава Мудрого (див. «Укри»).

Перші згадки про поселення[ред.ред. код]

Вперше Богуслав згадується як поселення-фортеця у Іпатіївському літописі у 1032 році, а у офіційних документах перші згадки про місто датовані 1195 роком, коли він разом з містами Торчеськом (нині - с. Ольшаниця), Корсунем) та Каневом входив до добре укріпленої оборонної лінії, що пізніше були передані київським князем Рюриком Володимиро-Суздальському князеві Всеволоду (Юрійовичу) Велике Гніздо.

Під владою Великого князівства Литовського[ред.ред. код]

1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами. Від 1362 року у складі Великого князівства Литовського.

Під владою Речі Посполитої[ред.ред. код]

Після Люблінської унії 1569 року увійшов до складу Речі Посполитої. З метою колонізації українських земель і зміцнення південних кордонів Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів для перетворення Богуслава на добре укріплену фортецю.

XVI сторіччя[ред.ред. код]

У 1591 році король Сигізмунд III Ваза віддав місто у володіння волинському воєводі Янушу Острозькому і дозволив його заселяти. Місту були надані привілеї: населення звільнялося на 29 років від усяких податків і поборів, у ньому а також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки двічі на рік. З цього часу Богуслав став центром староства. У 1620 році він одержав магдебурзьке право і герб. На той час у містечку було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини, замок та дві поташні буди.

Населення Богуслава брало участь у повстанні під проводом Криштофа Косинського 15911593 років, Северина Наливайка 15941596 років, Павла Павлюка і Карпа Скидана (1637), Дмитра Гуні і Якова Острянина (1638).

Доба Хмельниччини[ред.ред. код]

6 травня 1648 року у битві під Жовтими Водами було розгромлене військо, яким командував син коронного гетьмана Миколая Потоцького Стефан. Після цього розгрому основні сили польського війська почали свій відступ на захід. І вже в ніч з 15 на 16 травня 1648 року коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький наказав своїм військам вирушати у бік Богуслава. 16 травня відбулася Корсунська битва, результатом якої стало знищення основної частини польського війська та полоненням коронного гетьмана Миколая Потоцького і майже усіх воєначальників.

Цих дві значних перемоги Богдана Хмельницького дали певний поштовх для початку загального селянсько-козацького повстання, яке пізніше переросло у національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Чисельна більшість міщан Богуслава приєдналися до козацько-селянських загонів гетьмана Хмельницького та приймала активну участь у цих подіях.

У 1648 році в місті базувався полк Черняхівського, котрий входив до складу військ Речі Посполитої. Під час бойових дій цей полк був знищений загоном Максима Кривоноса і 6 червня 1648 року козацько-селянські загони гетьмана Хмельницького через Корсунську браму увійшли до Богуслава.

Богуслав на той час являв собою невеличке містечко, обгороджене палісадом з трьома брамами: у гирлі річки Карячинки - Корсунська, у гирлі річки Богуславки - Білоцерківська та біля торговиці - Канівська брами. Місцеве населення займалося тоді переважно хліборобством, ремісництвом та торгівлею. На Зароссі, на величному пагорбі над Россю, знаходився замок, що був обнесений палісадом, земляним валом та глибоким ровом. У самому замку було 10 гаківниць, 4 мушкети та чимала залога. Саме богуславський замок Богдан Хмельницький обрав для своєї тимчасової резиденції.

Зі своєї тимчасової богуславської резиденції гетьман Хмельницький 8 червня 1648 року надіслав листи до російського царя Олексія І, у якому просив допомоги у Московії у визвольній війні українського народу. Улітку 1648 року в замку Хмельницький приймав патріарха Єрусалимського Паїсія, який прибув до нього на перемовини, а у червні 1654 року там урочисто приймав антіохійського патріарха Макарія, який повертався з Москвії.

Макарій з сином Павлом та своєю свитою човном переправилися через невелику річку Сваволку на острів, де стояла дерев'яна Покровська церква, а звідти на лівий берег Росі, де патріарха зустрів Богдан Хмельницький разом з козацькою старшиною та місцевим духовенством. Разом оглянули замок, а потім повернулися на острів, де на честь патріарха Макарія був даний урочистий прийом.

Ось як пізніше описав цю зустріч і місто син патріарха: «Наблизилися до великого міста з укріпленнями та цитаделлю на ймення Богуслав. Переправилися на човнах через велику ріку Рось. Усі шестеро ченців вже чекали на нас у святковому вбранні, з хоругвами, хором та місцевим людом. Прапор христолюбивого Зиновія було на чорній та жовтій матерії зі смугами та піднятим над ним хрестом... Він під'їхав до міської брами з великим почтом, серед якого його не міг ніхто упізнати. Усі були гарно одягнуті та з коштовною зброєю, а він був одягнутий у простий одяг та носив малоцінну зброю...»[6].

Богдан Хмельницький ще не раз бував на Богуславщині. Так влітку 1654 року між селами Хохітва та Івки, на так званому «Чернечому хуторі», тривалий час розташовувався його військовий табір. 22 лютого, 26 лютого та 11 березня 1655 року Хмельницький надіслав з Богуслава листи російському цареві Олексію І про бій під Маньківкою та наступ татар на Умань, а також писав патріарху Никону, щодо бажання населення Правобережжя продовжувати визвольну боротьбу разом з російським народом. Згодом перебуваючи у Богуславі, гетьман Хмельницький видав два універсали - від 02.06.1655 року № 101 «Про закріплення Феодосія Софоновича ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря» [7] та від 01.05.1656 року № 120 «Про закріплення Батуринським Крупицьким монастирем млина у Липовому» [8].

За «Реєстром Війська Запорозького 1654 року» до складу Білоцерківського полку входило 19 міст та містечок, у тому числі й сотенне місто Богуслав, де мешкало 610 козаків та 59 міщан.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року між Московським царством та Річчю Посполитою Богуслав відійшов до останньої. Протягом XVI-XVII століть Богуслав зазнав численних нападів з боку кримських татар та турків. 1678 року Юрій Хмельницький за підтримки османського та татарського війська зруйнував Богуслав, а місцеве населення віддав у ясир своїм союзникам — туркам.

Створення та діяльність Богуславського полку[ред.ред. код]

У 1684 році король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський видав універсал, яким дозволяв козакам колишніх правобережних полків селитися навколо колишніх полкових міст, який першочергово мав на меті охорону та господарське освоєння земель розореного тривалими війнами українського Правобережжя.

Черговий сейм, скликаний на початку 1685 року, своєю постановою від 16.02.1685 року підтвердив законність королівського універсалу щодо відновлення козацтва на Правобережній Україні. Завдяки цьому універсалу місто почало поступово відбудовуватися.

У 1685 року Богуслав був зайнятий військом козацького полковника Самійла Самуся. Невдовзі у Богуславі був створений Богуславський полк - це військовий підрозділ правобережного козацтва у складі Речі Посполитої створеного згідно з королівським привілеєм Яна III Собєського за участь у Віденській битві і відтоді Богуслав став полковим містом. Самійло Самусь за весь час існування полку був його єдиним полковником, а 1692 року був призначений польським сеймом наказним гетьманом Правобережної України. У 16851692 роках Самійло Самусь сприяв відбудові Свято-Миколаївського монастиря на Зароссі та богуславського замку.

1699 року польський сейм ухвалив рішення щодо остаточної ліквідації козацтва на Правобережжі і оголосив про розпуск козацьких полків та скасування посади наказного гетьмана. Взимку 1702 року полковники фастівський Семен Палій, богуславський Самійло Самусь, брацлавський Андрій Абазин та корсунський Захар Іскра зібрали козацьку раду у Фастові, яка ухвалила закликати народні маси до антипольського повстання. У червні 1702 року повстання розпочалося збройними виступами на Поділлі, Брацлавщині та Волині й невдовзі охопило Київщину, яке не омило й Богуслав. 1703 року польське військо завдало поразки селянсько-козацькому повстанню, 1704 року залишки козацького війська перейшли на лівий берег Дніпра, де об'єдналися з військом російського царя і відповідно, Богуславський полк припинив своє існування.

У січні-березні 1711 року мешканці Богуслава приєдналися до війська гетьмана Пилипа Орлика, під час військового походу на Правобережжя з метою визволення цієї території від російських військ та відновлення гетьманської влади.

У 17111712 роках російською владою, за наказом російського царя Петра І, більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було насильно переселено на Лівобережжя.

Гайдамацький рух[ред.ред. код]

Протест народних мас проти посилення польського гноблення виливався у різні форми: втечі селян, розгроми маєтків, убивства поміщиків, орендарів, масові народні повстання. Багато загонів повстанців у XVIII столітті дістали назву гайдамацьких, їх учасників називали гайдамаками.

Населення Богуславщини також не стояло осторонь цих подій і приймало активну участь у гайдамацькому русі 1740-1750 років. Тут діяли загони повстанців під керівництвом Деркача, Лоба, Щученка, Гриви, а пізніше Блакитенка, Невінчаного, Беркута та Середи. 1750 року під Богуславом знаходилися загони Івана Подоляки та Олексія Письменного. У червні 1768 року Максим Залізняк з смілянським полковником Семеном Шилом підійшов до Богуслава. Богуславські осавули Кушнір, Гладкий, Радченко та Червоноященко, що знаходилися на службі у шляхти з своїми підрозділами перейшли на бік Залізняка й відкрили його військам замкову браму. В замку Залізняк провів нараду із своїми побратимами та сили повстанців розділившись на декілька груп, вирушили у різних напрямках. Але, як і раніше, повстанські загони діяли роз'єднано, на мали єдиного керівництва, тому польська шляхта та царські війська спільними зусиллями придушили повстання. Проте рух не припинився.

Найбільшого розмаху гайдамацький рух набрав у 1768 році. Це повстання увійшло в історію під назвою «Коліївщина», під час якого українське населення міста спільно з гайдамаками знищило польську залогу богуславського замку.

Коліївщина показала політичний ситуацію тодішньої Речі Посполитої. Ця держава постає перед нами дуже залежною від думки своїх сусідів. Влада у Польщі скоординувалася в руках польських магнатів, а ось централізованої абсолютистської держави не було. Політична позиція країни формувалася думками її сусідів. Ці причини призвели до трьох поділів Речі Посполитої.

У результаті першого поділу Польщі 1772 року Богуславське староство залишається під владою Речі Посполитої та 1775 року переходить в дідичне право польському королю Станіславу ІІ Августу Понятовському, яке той дарує своєму племіннику Станіславу Понятовському, а той, у свою чергу, у 1785 році за 4 мільйони злотих продає його графу Ксаверію Браницькому.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

За другим поділом поділом Речі Посполитої 1793 року Богуслав разом з усією Правобережною Україною увійшов до складу Російської імперії.

У 17961837 роках Богуслав був центром Богуславського повіту Київської губернії, а після переведення усіх повітових установ до Канева 1837 року колишнє повітове місто стало позаштатним. У 1846 році в місті спалахнула велика пожежа, через яку центр міста вигорів майже вщерть і відтоді Богуслав остаточно втратив статус міста та увійшов до складу Канівського повіту як волость.

Селянська реформа 1861 року російського імператора Олександра ІІ надала широких прав поневоленим народам, зокрема, полякам та українцям. Через бідність місцевих мешканців, громадою міста було відхилено установну грамоту, прийняту під час селянської реформи 1861 року й вимагали щоби тимчасові земельні ділянки для ведення сільського господарства надавалися без викупу.

Місцеве населення не стояло осторонь подій 1863 року, зокрема, Богуслав став одним з осередків, на теренах Київській губернії, з підготовки польського повстання проти панування Російської імперії.

У післяреформений період у Богуславі з особливою інтенсивністю зароджувалися комерційні відносини між різними підприємцями. Виникли нові промислові підприємства, зокрема, суконна фабрика Мордко Юзефова та воскобійна фабрика (1866 рік), ґуральня Хаї Немировської[9], завдяки чому відродилася торгівля у місті.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Богуславської волості, мешкала 8451 особа, налічувалось 1018 дворових господарств, існували 2 православні церкви, костел, 3 синагоги, духовне училище, школа, 3 постоялих двори, 18 постоялих будинків, 181 лавка, 2 суконні фабрики, ґуральня, пивоварний та чавунний заводи[10].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 11372 осіб (5533 чоловічої статі та 5839 — жіночої), з них: 7445 (або 66 % населення міста) — юдеї, 3690 — православні, 237 — інших віросповідань[11].

1910 року у Богуславі налічувалося 6 виробничих підприємств і вже за три роки тут діяли три суконних фабрики, машинобудівний, пивоварно-медовий та цегельний заводи, цукерня та три млини. Напередодні першої світової війни з Миронівки до Богуслава прокладено залізничну колію.

Радянська влада[ред.ред. код]

Радянську владу у Богуславі встановлено у січні 1918 року. Від 1919 року місто стає центром Богуславського повіту Київської губернії, а від 1923 року - центром Богуславського району.

На початку 1930-х років в Богуславі діяли суконна фабрика, шкіряний та миловарний заводи, електростанція, олійниця, млини, невеликі промислові артілі «Ткач», «Гірник», «Більшовик», «Харчотруд», «Червоний кооператор», «Червоний транспортник» та багато інших, а саме місто по праву рахувалося аграрно-промисловим центром цілого південно-східного регіону Київщини. 1932 року була створена Богуславська МТС, а 1933 року у місті споруджено перший міст через Рось, а до того часу місцеві мешканці з одного берега на інший переправлялися поромом.

Одним з найжахливіших заходів в історії репресивної політики ВКП(б) проти українського селянства стало запровадження так званого режиму «чорних дощок» щодо колгоспів, сіл, волостей та навіть щодо окремих осіб. Від 1920 року українські села й цілі волості, які не виконували планів продрозкладки, чинили опір продзагонам, оголошувалися «чорнопрапорними». Туди направлялися каральні загони, припинялися завезення промислових товарів, торгівля та кредитування, а місцеві державні, кооперативні активісти й усі колгоспники цих населених пунктів піддавалися репресіям.

Відновлення «чорних дощок» відбулося саме перед початком заготівельної кампанії 1928-1929 років. Листопадовий Пленум ЦК ВКП(б) у 1929 році, відкинувши НЕП, проголосив курс на суцільну колективізацію, а 1930 року Постановою ЦК ВКП(б) закріплено перехід від політики «обмеження» куркульства до політики його ліквідації як класу. Почалося суцільне примусове розкуркулення селян та створення колгоспів. Так міста та села, що не виконували відповідних річних планів хлібозаготівлі, оголошувалися «відсталими», а передовиків заносили на «червону дошку». Так у 1931 році богуславський колгосп ім. Молотова не виконав річного плану хлібозаготівлі та був занесений на «чорну дошку», тобто це означало наближення голодної смерті впритул.

Богуслав постраждав від Голодомору 1932—1933 років. За дослідженнями істориків, найбільша смертність місцевого населення від штучного голоду припала на період від березня до червня 1933 року та переважала рівень народжуваності у декілька разів[12]. Так, від 1 січня 1933 року до 1 січня 1934 року у Богуславі народилося 170 дітей, померло 377 мешканців, у т. ч. 9 дітей віком до 1 року [13].

Під час Великого терору 1937—1938 рр., коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності був репресований 31 мешканець міста, серед них й агроном райземвідділу Донець Г. Ф., засуджений 9 жовтня 1938 року на термін до 8 років позбавлення волі (реабілітований 1958 року), із таборів повернулося лише 15 богуславців[14].

Від 26 липня 1941 року по 3 лютого 1943 року місто перебувало під німецькою окупацією. Під час окупації в околицях Богуслава діяв партизанський загін № 8 під командуванням політрука Червоної армії Приймака І. К., уродженця Юхнів[15].

26 січня 1943 року частинами 27-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту від німецьких військ було звільнене передмістя Богуслава - Заросся. 4 лютого 1943 року 404-й окремий кулеметно-артилерійський батальйон ордена Олександра Невського і Червоної Зірки під командуванням гвардії майора Іраклія Арсенідзе[16] остаточно звільнив місто від загарбників.

На фронтах війни загинуло 1019 богуславців.

По закінченню війни у місті залишилось чимало руїн та згарищ. Так у повоєнні роки Богуслав відбудований майже заново, проводилися роботи з його благоустрою. Розширено цехи суконної фабрики, реконструйовано завод з обробки будівельних матеріалів на базі наявних на Богуславщині покладів гранітів. Збудовано новий масло- та консервний заводи, текстильну та меблеву фабрики, споруджено широкоекранний кінотеатр. На північ від Богуслава розташовувалося спортивно-мисливське звірове господарство.

В незалежній Україні[ред.ред. код]

У вересні 1991 року над будівлею Богуславського райвиконкому та Міської ради піднято прапор незалежної України.

Економіка[ред.ред. код]

Найбільші промислові підприємства Богуслава[17]:

  • ВАТ «Богуславська суконна фабрика» — виготовлення вовняних тканин. Потужність фабрики 2120 тисяч погонних метрів у рік;
  • ВАТ «Муліт» — основним видом продукції є магнітні блоки, моточні вироби, індукційні котушки, дроселі герметичні, які застосовуються в радіоелектронній промисловості;
  • ВАТ «Камінь Богуславщини» — вироблення гранітних виробів;
  • ВАТ «Богуславський кар'єр», продукцією якого є щебінь, камінь-бут, гранвідсів.
  • ВАТ «Богуславський маслозавод»;
  • ВАТ «Богуславський консервний завод»;
  • ВАТ «Богуславський завод продтоварів»;
  • ДТ «Богуславський хлібозавод»;
  • швейна фабрика «Рось»;
  • ТОВ «Спецпромбудсервіс».

Крім того в місті діють 3 гранкар'єри, лісогосподарське підприємство, хлібоприймальне підприємство, інкубаторно-птахівниче підприємство, меблева фабрика, цегельний завод.

Культура та відпочинок[ред.ред. код]

У теперішній час у Богуславі функціонує декілька музеїв, кожен з яких розповідає свою історію: про найдавніші часи, про мистецтво Богуславщини, про видатних людей, чий життєвий шлях був пов'язаний з Богуславом[18]:

У місті діє спортивна школа та стадіон, декілька спортивних залів і майданчиків. Також у місті є два готелі. Поблизу міста розташовані рекреаційні бази та санаторії.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Культові споруди[ред.ред. код]

Свято-Троїцька церква
  • Свято-Троїцька церква є історико-архітектурною пам'яткою національного значення. Будівництво храму було розпочато Олександрою Браницькою. Основні будівельні роботи були завершені 1861 року.
  • Свято-Миколаївський чоловічий монастир веде початок своєї історії від другої половини XVI століття.
  • Храм Покрова Пресвятої Богородиці був освячений 12 жовтня 2015 року Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом[20].
  • Поза межами історичного центру Богуслава, при вулиці Шевченка 68, знаходиться наймаловідоміший костел Київщини — костел Святого Владислава[21], який є парафіяльним храмом римо-католицької парафії Зішестя Святого Духа. Храм збудовано у 18191825 роках. Костел було закрито 1927 року. 2008 року місцевими римо-католиками розпочалися роботи з повернення костелу. У жовтні 2009 року було зареєстровано римо-католицьку громаду м. Богуслава. І вже за кілька днів власник будівлі дозволив правити Службу Божу у приміщенні костелу. У жовтні 2012 року відбулося урочисте перенесення в храм статуї Діви Марії з каплички при колишній плебанії, а 19 травня 2013 року освячено хрест, встановлений на костелі. У червні 2014 року приміщення колишнього костелу офіційно повернули вірянам. Нині святиня потребує капітального ремонту. У майбутньому планується повернути костелу його первісний вигляд[22].

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

У середмісті збереглося близько двадцяти одно- та двоповерхових будівель кінця ХІХ-го — початку ХХ-го століть, більшість із яких мають на фасадах дати спорудження. Здебільшого це громадські будівлі або споруди, що належали в минулому євреям-підприємцям.

Найстаріша будівля міста — так звана Богуславська кам'яниця
  • Хедер або так звана «Кам'яниця» — вважається найдавнішою будівлею Богуслава. Ця масивна будівля, зведена 1726 року для потреб єврейської громади Богуслава, а саме у ній містилася еврейська початкова школа — хедер, після революції — клуб для глухонімих, під час Другої світової війни — в’язниця гестапо і вже по війні у кам'яниці відкрився музей комсомольської слави. 22 серпня 2006 року тут відкрито музей сучасного ужитково-декоративного мистецтва[23].
  • Будинок фабриканта Покраса, збудований 1887 року та має 2 поверхи, декоративні вежі по кутах, оригінальні ковані балкони. Нині цей будинок займає Богуславська міська рада.

Меморіали, пам'ятники[ред.ред. код]

  • Пам'ятник Марусі Богуславці, відкритий у травні 1981 року на місці, де за переказами стояла хата її батька-священика.
  • Пам'ятник Володимиру Леніну (демонтовано 2014 року, постамент вшановує героїв Небесної Сотні)
  • Пам'ятник Ярославу Мудрому — засновнику м. Богуслава. Надпис на пам'ятнику: «Син Великого кн. Володимира — Хрестителя Русі», відкриття відбулося у 2012 р. — під час святкування 980-ої річниці від дня заснування міста
  • Пам'ятник Марині Гризун
  • Пам'ятник Шолом-Алейхему
  • Пам'ятник загиблим воїнам-афганцям — уродженцям Богуславщини
  • Пам'ятник борцям за революцію 1917—1920 рр.
  • Пам'ятник жертвам Голодомору 1932—1933 рр.
  • Пам'ятник радянським воїнам-танкістам, захисникам м. Богуслава у серпні 1941 р.
  • Пам'ятник радянським воїнам, які загинули при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників. Надпис на пам'ятнику: «Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі»
  • Пам'ятник загиблим уродженцям Богуславщини, які загинули під час ВВВ 1941—1945 рр.
  • Пам'ятник Іванові Сошенку (скульптор І. Копайгоренко, архітектор В. Богдановський, відкриття — 12 червня 1982 року).
  • Пам'ятний знак жертвам Чорнобильської катастрофи, відкриття відбулося 2006 р.
  • Пам'ятний знак богуславському полковнику Самійлові Самусю
  • Пам'ятний знак Алімпію Галику, відкриття відбулося 2008 р.
  • Пам'ятний знак воїнам Армії УНР
  • Погруддя Марко Вовчка (скульптор Т. Братерський, відкриття — 10 серпня 1985 року).
  • Погруддя Тараса Шевченка (скульптор Т. Братерський, відкриття — березень 1989 року).
  • Погруддя Івана Нечуя-Левицького, встановлено 1989 року на території богуславського педагогічного коледжу, а його ім'я присвоєно цьому навчальному закладу.

Меморіальні (пропам'ятні) дошки[ред.ред. код]

  • у жовтні 2014 року на фасаді богуславської ЗОШ № 2 урочисто відкрито меморіальну дошку пам'яті активного учасника Євромайдану, учасника російсько-української війни 2014—2015 років - Павла Пушняка.

Відомі люди[ред.ред. код]

«То була перша моя зустріч з великим містом з церквами і різним-різним людом, що зібрався на величезну торговицю. А ще дивувався я баржі, на якій ми, сидячи з батьком на возі, переправлялись на другу сторону Росі»

Тарас Шевченко

Мистецтво[ред.ред. код]

Учасники визвольних змагань[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

  • Герман Толл (15.03.1907-26.07.1967) — член Палати представників Конгресу США від штату Пенсильванія (1959—1967) роки. Народився у Богуславі, а у 1910 році разом з сім'єю емігрував до США.

Спорт[ред.ред. код]

  • Олександра Тимошенко — українська гімнастка, олімпійська чемпіонка.
  • Микола Вакуленко (1954-05.02.2016) — український борець, майстер спорту з вільної і греко-римської боротьби, чемпіон України, переможець міжнародних змагань, член Олімпійського спортивного комітету[25],[26].

Освіта, наука[ред.ред. код]

Богуславські старости[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657 [Текст] / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України; упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич; ред. кол. В. Смолій [та ін.]. — К.: Альтернативи, 1998. — 383 с.+дод. - (Матеріали до українського дипломатарію. Серія 1 «Універсали українських гетьманів»). — ISBN 966-7217-53-1.
  • По землі Київській/ укл.: Батушан О. Д., Сікорський М. І., Чепурний І. Ф./ Путівник-довідник. — Київ: Київське обласне книжково-газетне видавництво, 1963. — с. 222—229.
  • Киевская область/ Украинская Советская Социалистическая республика/ Энциклопедический справочник.- 1987. — с. 445—447.
  • Каневский уезд / Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и огородах, в пределах губернии находящихся. Лаврентий Иванович Похилевич/ Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — 436—439 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область / АН УРСР. Ін-т історії; Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. — Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — с. 149—182.
  • Ніколенко І. Богуславщина: Нариси з історії краю — Богуслав: МПП «Квадрат», 1994. — 112 с.
  • Вирський Д. С. Богуслав // Енциклопедія історії України: в 10-ти т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ: Наукова думка, 2003. — стор. 320—321
  • 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал/ Упоряд.: Л. Б. Коваленко, В. А. Маняк. — К.: Рад. письменник, 1991. — 584 с.
  • Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга. — К.: Основа, 2007. — 1040 с.; ISBN 966-699-170-5
  • Географический энциклопедический словарь: Географические названия / Глав. редкол.: Трёшников А. Ф. (глава) и др. — Москва: Советская энциклопедия, 1989. — 592 с.: 8 л. карт. — ISBN 5-852720-057-6(рос.)
  • Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. I: Aa — Dereneczna / Warszawa: 1880—1914. — S. 288—291.(пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Географический энциклопедический словарь...стр. 73(рос.)
  2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  3. Малі міста України стають побратимами
  4. Міський голова
  5. Богуслав на http://maps.visicom.ua
  6. Павел Алеппский (архидиакон). Путешествие антиохийскаго патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Аллепским (по рукописи Московского Главного Архива Министерства Иностранных Дел). – Москва, 1896-1900. (рос.)
  7. Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657...С.168-169.
  8. Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657...С.185-186.
  9. Богуслав (еврейская община)(рос.)
  10. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  11. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-79)
  12. Томи Книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область
  13. Бачинський П. Голодний рік на Київщині // Київська правда, 6 лютого 1993 рік
  14. Реабілітовані історією. Київська область…С.124-152, С.558-594
  15. Партизанський та підпільний рух на Канівщині
  16. Вони захищали Вітчизну свою: Арсенідзе Іраклій Теофілович
  17. Про місто Богуслав
  18. Музеї Богуслава та району
  19. В Богуславе открылся Центр зимних видов спорта
  20. Святійший Патріарх Філарет освятив Покровський храм у місті Богуславі на Київщині
  21. Старовинні католицькі храми Києва та Київщини
  22. Історія костьолу і парафії
  23. Підземними вулицями Богуслава
  24. Григорій Федорович Ткаченко-Петренко
  25. Обласна конференція «Олімпійський рух — це рух здорового способу життя»
  26. Пішов з життя Микола Вакуленко
  27. Богуслав
  28. Sobiescy(пол.)
  29. Denhoffowie (01)(пол.)
  30. Jabłonowscy (01)(пол.)
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.