Божко Юхим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юхим Божко
Божко Юхим.jpg
Народився 1885(1885)
Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 1919(1919)
с.Красносілка, Житомирський повіт, Волинська губернія
·убитий
Громадянство
(підданство)
Українська Держава Українська ДержаваFlag of the Ukrainian State.svg УНРFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність військовослужбовець
Військове звання Imperial Russian Army Capt 1917 h.png Капітан

Юхи́м Божко́ (1885, Чернігівщина[1] — грудень 1919, с. Красносілка на Житомирщині[2]) — підполковник інженерних військ Російської імператорської армії, в 1918 році — офіцер армії Української Держави, затим — український повстанець-отаман,[3] командир збройного формування «Запорозька Січ», яке виникло під час антинімецького та антигетьманського повстання; пізніше — офіцер армії УНР, командир 2-ї піхотної дивізії.

У 1917 році Ю. Божко долучився до процесів українізації армії. Він володів ораторським хистом, його палкі патріотичні промови мали значний вплив на формування національної свідомості. Один із слухачів згадував про вплив божкових орацій:

« Капітан Божко промовляв до нас своєю українською мовою. Від нього я вперше почув, хто ми, оті численні малороси, що досі нас так називали, а іноді з презирством — хохлами. Виявилося, що наша правдива назва українці, і що настав час для нашого народу пред'явити свої права на національне життя українців, а не малоросів. »

Під час першої української-більшовицької війни 1917 — 1918 р. вже як сотник армії УНР, Ю. Божко брав участь в боях під Києвом.

Навесні 1918 року у складі полку ім. К. Гордієнка звільняв від ворога Крим та узбережжя «козацького моря».

Під час Гетьманату був у Катеринославі начальником охорони залізничного вузла Катеринослав-Синельниково Запорозької залізниці. Встановив тісні контакти з українською громадою міста, членами вільного козацтва.

Під час протигетьманського повстання Ю. Божко підтримав Директорію. На базі залізничної охоронної сотні сформував та очолив повстанське з'єднання «Запорозька Січ», яке стало відомим, коли ввійшло до складу армії УНР та боролось на різних фронтах[4], брало участь в боях за Катеринослав з махновсько—більшовицькими військами наприкінці грудня 1918 року. Переформувалось в 2-гу піхотну дивізію. Сам Божко в цих сутичках дістав два поранення.

Був завзятим прихильником будівництва армії на традиціях Запорозької Січі. У будинку Божка на Провіантській збиралися його однодумці, серед яких були такі відомі в місті постаті, як М. Горобець та П. Василюк. Щиро вірив, що для кращої організації українського війська неодмінно потрібні справжні козацькі атрибути:

« Нашому дядькові треба вистригти оселедця, дати шлика й шаровари, підперезати червоним поясом, щоб він почував себе лицарем-оборонцем рідної землі, щоб слухався, для авторитету треба показати йому кошову булаву і прапор, а тоді вже можна воювати і за рідну землю. »

Для набору козаків Ю. Божко видрукував у місцевій газеті «Республіканець» оголошення:

« Формується Запорожська Січ на історичних підвалинах, козаки приймаються тількі свідомі українці, котрі бажають і мріють о самостійності української республіки і віддадуть усе своє життя на захист рідного краю і обездоленого і закутого в кайдани народу. Козаки повинні бути твердого розумного поводження. Полковник Божко. »

Підрозділ Божка бився з більшовиками під Катеринославом, але був змушений разом з іншими частинами Південно-Східної групи відступити на південь. Проте відхід отаман використав з користю для себе. У районі Балти відновив таки козацьку республіку. Влада «Січі» поширювалася на територію кількох повітів Одещини та Брацлавщини. Кожен вояк складав присягу, яка відрізнялася від загальноприйнятої в армії УНР.[5] Відродження Січі викликало резонанс. Завдяки цьому Божко став загальновідомим отаманом. Командування армії УНР поки поблажливо ставилося до діяльності Ю. Божка, тим більше, що його козаки вирізнялися хоробрістю. Ю. Божко ввів у своїй частині форму за козацьким звичаєм: висока смушкова шапка, жупан, шаровари та широкий пояс. У відозвах до населення божківці акцентували увагу на славній козацькій спадщині. За прикладом Сіркового послання турецькому султану сатирично листувалися з бійцями Таращанського полку В. Боженка, які також вважали себе нащадками українського козацтва.[6] Божко намагався чинити правосуддя за нормами козацького судочинства, використовуючи тілесні покарання, не дивлячись на вік чи соціальний статус. «Балтська Січ» проіснувала до квітня 1919 року і була ліквідована після відступу вояків Ю. Божка до Румунії.

Мав свою принципову позицію, був прихильником П.Болбочана.

Присутність Ю. Божка в армії УНР, у той час, коли більшість отаманів залишили її або перебували під арештом, пояснюється симпатією Симона Петлюри до ватажків, які розуміли козацьку душу краще за кадрових офіцерів.

А от стосунки з командуванням у Ю. Божка не склалися. Він вперто залишався противником структури регулярної армії, мав своєрідні погляди на підпорядкування та субординацію.[7] Він постійно наголошував на необхідності ліквідації регулярного війська.[8]

Під час наступу на Київ влітку 1919 року «Нова Запорозька Січ» брала участь у захопленні Волковиська, Проскурова, Жмеринки, Бара, відзначившись активністю і хоробрістю.

В липні 1919 року С. Петлюра все—таки віддав наказ про усунення Божка з посади, однак той не допустив цього, зустрівши конкурента словами:

« З чим приїхав, з тим повертай назад; наказів ані от. Осецького, ані от. Тютюнника не визнаю.[9] »
Під тиском козаків Ю. Божка С. Петлюра був змушений скасувати свій наказ. Але невдовзі знову наказав розформувати"Запорозьку Січ". Це викликало обурення серед оточення отамана. Божко погрожував «збройно оборонити свої права», його з боєм заарештувавали. У сутичці отаману пострілом вибили око. «Січ» було розформовано.

Проте значні втрати на фронті восени 1919 року змусили С. Петлюру, повертати до війська не надто дисциплінованих, але хоробрих та патріотичних ватажків. За клопотанням І. Мазепи Божко був звільнений.

П.Гай-Нижник твердить, що Ю. Божко відібрав разом з отаманами О. Данченком та О. Волохом у Головного отамана Петлюри, що мав тікати в еміграцію, державну скарбницю[10]. Проте, йому заперечує, спираючись на свідчення урядовця Андрія Бондаренка, Роман Коваль:

Коли ж Кам’янець зайняли поляки, то Андрій Бондаренко з рештою урядовців попрямував на Кульчин та Любар. “Приїхали ми в Любар, — згадував він, — от тут “патріотів” було так, аж кишіло. Головними з них були: Волох – командир якихось окремих гайдамаків; Божко – командир матері Січі Запорозької і Данченко – командир так званих українських радянських частин”.

Омелян Волох ультимативно зажадав від Петлюри зречення від влади, а отаман Данченко, не дармуючи часу, забрав у Любарі рештки державної скарбниці, розграбованої перед тим у Проскурові. Старший над юнаками, що охороняли залишки скарбниці, сказав: “З-за грошей ми битися не будемо”[11].

В кінці листопада 1919 збирався перейти на бік уряду Української СРР, але, за ігнорування наказів Волоха, на початку грудня 1919 був вбитий.[12]

Похований у с. Красносілка Чуднівського району Житомирської області.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Трагедія славного отамана Юхима Божка
  2. http://history.franko.lviv.ua/Ib.htm
  3. http://www.ukrlife.org/main/evshan/prokhoda6.html
  4. http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2008/11/blog-post_11.html
  5. Присягою заборонялося картярство, пияцтво, грабунки, стосунки з жінками, бо «не час тепер займатися горілкою, жінкою та грошима». Перед Богом та всім українським народом козаки клялися бути дійсними запорожцями, лицарями, оборонцями рідного краю.
  6. Наведемо уривок однієї з відповідей божківців червоноармійцям:
    « Ваш наказ ми уважно прочитали, крім дурниць нічого в ньому не знайшли і вам на нього цю відповідь склали. Яка ви в біса «робоче-селянська влада», коли ви тількожидівський кагал. Які ви в дідька трудящієся. Ви коли і трудитеся над тим, щоб пограбувати український люд…Дурно часу не гайте, наказів своїх не висилайте, цупкіше штани підтягайте, та з України куди очі глядять утікайте. А папірець, на якому ви цей наказ друкували, коли є охота присилайте. Чистий, спробували й неначе нічогенький, м’ягкий, цупкий і не рветься для козацької потреби згодиться »
  7. Наприклад, у своїй частині Ю. Божко увів досить сувору дисципліну, однак сам далеко не завжди виконував накази штабу армії УНР.
  8. О. Удовиченко — командир Третьої Залізної дивізії, однієї з найбоєздатніших в армії УНР, згадував, як Божко дорікав йому:
    « Ось ви, пане отамане, запровадили в себе регулярщину, а що ж вона варта? Зрадять вони… Ось побачите. Треба відродити дух Запорозької Січі. Вся армія повинна бути Запорозькою Січчю… З регулярщиною ми ніколи не переможемо кацапів. »
  9. Треба сказати, що для своїх козаків Ю. Божко незаперечним авторитетом. Тому вони виступили проти спроб замінити їх командира, про що листом повідомили С. Петлюру:
    « Штаб дієвої Армії покушається на старинні права «Запорозької Січі» і замість любимого Батька Січі Божка, нас зорганізувавшего і нами вибраного — призначає нам в отамани яку—то невідому людину… Ми, Запорожці, ніколи не зможемо згодитись на те, щоби нами командувала людина, призначена, а не вибрана по Запорізькому звичаю. »

    Крім аргументів лист до Симона Петлюри містивпогрози:

    « Ми, козаки «Запорозької Січі», заявляємо, що усунення від нас нашого Батька потягне за собою дуже небажані наслідки, особливо тепер, коли наступаємо, а через те просимо Вас, Батьку Головний Отамане, негайно розглянути нашу справу і не допустити до порушення прав «Запорозької Січі. »
  10. П.Гай-Нижник «УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення» (1917—1920 рр.) К; 2010 ст.170
  11. Коваль Р. Багряні жнива Української революції. – Київ: “Діокор”, 2006. – С. 97 – 98
  12. Той вихвалявся пізніше, що знищив одноокого націоналіста Божка. За іншими даними вбитий на початку 1920 року.
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 31 грудень 2008. Процитовано 29 серпень 2009. 

Джерела[ред. | ред. код]